Тож не дивуй мені. Тож не дивуй-бо, не дивуй мені. Спокійно геть од мене, таке життя нестримне і шалене, лиш…

0 ти як білий білий спалах мені в опівнічній пітьмі як білий зойк, як білий плач. Все, що душа колись…

Білу-білу льолю подимає жар, довгі руки голі з-понад чорних мар. Місячна дорога просто в гострий ліс, журавлів тривога і відьомський…

Свята бо є, свята єси, скорбото, той тихий присмерк гріє білота долонь твоїх, кохана, шанобливих, а сновигання зграбної ходи опоніч…

Той ранок, мов софіїне крило залопотів, здригнувся сизоперий, тож навстяж душі одчиняй як двері і йди у синь, у жеврінь,…

Отак собі й живу, позбулий часоплину, і рідну Україну не кличу не зову. В невільницьких шляхах відмарилось поволі, вже не…

За сном не чув я, що мороз надворі пересівся, і, визволений від погроз, Софіїн град відкрився. Мов крижаний топився мур…

Сорочка тріпоче — із білого болю-вогню, струмує дорога — од білого-білого болю. У білій як літо, у білій як спека…

Як світлячки, що миготять із ночі трухою сподівань, палких і в смерті, ми світимо обаберегу темінь: сигнали в порожнечу й…

Лежу під сонцем вересня, укрившись незграбним пойменованим бушлатом, і чую: спалахнули сірниками мої одвиклі од пера пучки. Лежу під сонцем…

Ліг горілиць — і подивляю зорі, а за плечима в мене вся земля. Отак лежу в покірній непокорі, і Бог…

Душа переболіла — ні жалю, ні страху, у Бога на духу прозоре сяє тіло. В терновому вінці — останні рви…

І герметичну виснив я труну, що стала і дорогою і полем, моїм минулим і прийдешнім болем, надійно заступаючи від сну….

Заспокоїлось минуле, кожен вид за вітражами кружеляє день за днями і твоє кохане й чуле заніміло серце геть. Надимається дорога…