4.4. Однорідні члени речення

Проблема однорідних членів речення у традиційній граматиці роз­в’язувалася без суттєвого порушення закономірності співвідношення речення і судження. Тому логічно обґрунтованим постав термін «злиті речення », під яким мались на увазі саме однорідні члени речення. Уперше у цьому розумінні термін «злиті речення» використав М. І. Греч [Греч 1834, с. 371], який стверджував: «Головні і другорядні частини двох

 

558


Синтаксис


або більше речень… можуть складатися між собою, тобто зливатися в одне для показу однакового або рівноправного відношення різних по­нять, які становлять їх» [Там само, с. 371]. При цьому наголошуєть­ся, що такого типу елементи повинні характеризуватися однаковим частиномовним вираженням, перебувати в однаковому числі та відмінку або часі. О. X. Востоков відносить речення з однорідними членами до розряду складних [Востоков 1835, с. 43]. Розвиваючи погляд М. І. Гре- ча, Ф. І. Вуслаєв речення з однорідними компонентами вважає злити­ми, підкреслюючи, що «підмети, присудки, слова означальні, додат­кові та обставини, які ускладнилися таким чином від злиття речень, називаються злитими на противагу простим. Наприклад, у реченні Солнце светипг підмет простий, а в реченні Солнце и луна светят підмет злитий» [Буслаев, 1959, с. 43]. Уперше в русистиці відмовляється від терміна «стягнені речення», або «злиті речення», Д. М. Овсянико- Куликовський, який, однак, не запроваджує іншого терміна, не веде мови про однорідні члени речення як особливу синтаксичну катего­рію. В одному випадку він називає їх «одинакові частини речення» [Овсянико-Куликовский 1912, с. 271], а в іншому — «рівнозначнічас­тини всередині речення» [Там само, с. 273].


Loading...