Граматичне вираження метафор

За граматичним вираженням метафор серед них виділяють
кілька типів: субстантивні, атрибутивні, дієслівні, комбіновані.
Субстантивні поділяються на кілька видів:
1. Загальномовні одночленні іменникові метафори,
образність яких уже стерлася, залишилось переносне значення: ніоіска,
ручка, головка, вічко (у дверях), зубки, лапка, вікно (між уроками),
пара (дві години занять). За походженням це двочленні
метафори {ніоіска стола, ручка дверей), але в процесі згасання
образності відпала й потреба в побутовому мовленні іменувати
другий член метафори. До цього можна віднести метафори, що
стали науковими термінами.
2. Двочленні іменникові метафори, які в лінгвістиці прийнято
називати генітивними конструкціями, бо другий член їх
виражений формою родового відмінка (латиною ^епіііуиз): голос
моря, свято душі, муки творчості, очі смутку, серпанок осені,
щаблиночка страоїсданпя. Наприклад: Ішов ночей повільний
332
караван (Л. Костенко); черпак долонь; Як гарно: калиновий вітер
у світі, вітер добра, краси, надій (М. Стельмах).
3. Тричленні іменникові метафори, в яких образність виникає
на нанизуванні лексем: волею богів естет (Т. Світличний);
долоня пелюстка маку (І. Калинець); століття — зморшка на чолі
Землі (І. Драч).
Атрибутивні метафори мають дві основні граматичні форми
вираження — прикметник і дієприкметник: неситі очі, ми серцем
голі догола; злії літа, розбитеє серце, веселее слово не вернеться,
ледача воля одурила маленьку душу; Світе ясний! Світе тихий!
Світе вольний, несповитий! (Т. Г. Шевченко); Не люблю
каламутного слова (Л. Костенко); Ти, смолокрила хмаро, благослови
мене (В. Стус), та прислівник: Гарненько вкраду п’ятака,
гарненько думав, тяжко плакать, скромненько длань свою простер;
А од коріння тихо, любо зелені парості ростуть (Т. Шевченко);
Сонно пахне весло (І. Драч).
Атрибутивні метафори називають ще метафоричними
епітетами: вишневий сон, калинова мова, калиновий вітер, чаїний жаль
(М. Стельмах); Уже вишневі зацвіли сади і сніг пахучий падає на
воду (М. Рильський); Застерігає доля нас зарання, що калинова
кров — така густа (В. Стус).
Комбінація субстантивно-генітивних метафор з
атрибутивними (її можна назвати перехідим явищем між епітетом і
метафорою) дає конкретно-чуттєвий образ: зелені кислички очей,
хистка зернина вогню, оброшені хустини вишень, полиновий
смуток далини, заметіль вишневого цвіту (М. Стельмах).
Атрибутивно-субспшнтивну семантику мають епітетні
структури, що виникли на метафоризації форм орудного відмінка: білою
повінню стояли гречки, зіркою розцвіла біла лілея, наспівно струмком
жебонить дівочий голос, тополькою затремтіла дівчина, лебідкою
проходила, веретеном закрутилась тітка (М. Стельмах).
Семантичним різновидом таких метафор є персоніфіковані:
дідом покректує мороз, туман сивим дідом бреде на долину; А
час ішов: весною — сіячем, улітку — косарем, восени
—молотником, узимку —мірошником (М. Стельмах).
Дієслівними метафорами називають такі, в яких один член


Loading...