ЖАНР

Систему кожного функціонального стилю складають
підстилі як частини і різновиди його та жанри.
Жанр (від фр. £епге — рід, вид) — це «вид творів у галузі
якого-небудь мистецтва, який характеризується певними
сюжетними та стилістичними ознаками… Спосіб що-небудь ро-
209
бити; сукупність прийомів; стиль, манера»1. Таке словникове
тлумачення відображає загальне розуміння жанру в культурі,
мистецтві й науці. Жанр можна інтерпретувати як факт
суспільної свідомості, як інструмент наукового пізнання і як вид та
форму результатів пізнання.
У літературознавстві і лінгвостилістиці жанр визначається
як тип (вид) літературних творів, що склався історично; як
узагальнення рис, характерних для широкої групи творів певної
епохи, нації або світової літератури взагалі. У різні епохи
жанровий вигляд літератури змінювався від нечіткого
розмежування жанрів до точнішого. Жанри пов’язані з певними історико-
культурними епохами і літературними напрямами (стилями).
З античних часів до сучасності дійшов жанр байки, тоді як ода
розквітла в добу класицизму і в ній залишилася. Прикметою
романтизму ввійшов у літературознавство жанр балади. Жанр
можна розглядати і як форму індивідуально-авторського
стилю. Так, стиль Тараса Шевченка реалізувався у таких жанрах,
як балада, лірика, поема, драма, повість, щоденник; стиль Лесі
Українки уславився жанрами ліричної поеми, поетичної казки,
драматичної поеми. Жанр входить до системи стилю. Стиль
реалізується не інакше, як у жанрах. Проте й кожен жанр має
свою внутрішню стилістику.
Лінгвостилістика досліджує жанри як різні конкретні
форми організації мовного матеріалу функціонального стилю, як
його текстові реалізації моделей і структур, що склались і
закріпились у мовних ситуаціях.
Як для стилю, так і для жанру характерні нормативність
(типовість, традиція, стійкість) та специфічність (неповторність,
своєрідність, оригінальність). Однак для функціонального стилю
неповторність якоїсь риси в інших стилях є важливішою, ніж
нормативність, тому що це його автентична особливість. Для жанру
важливішою є саме нормативність, типовість, вона зберігає його
межі, його простір. У жанрі більше ознак стандартності й
стереотипності, можливо, тому що він реальніший, очевидніший.
У лінгвостилістиці виділяють два типи мовних жанрів:
первинні (прості) і вторинні (складні) мовні жанри. Первинними
мовними жанрами є репліки діалогу, розповіді, розмови,
монологу. Межі таких жанрів визначаються зміною суб’єктів
мовлення. Ці жанри мінливі й гнучкі, багатоманітні, бо вони ближчі до
соціальної основи мови. Навчитися добре говорити означає
оволодіти жанрами мовлення: навчитися звертатися, ставити
запитання, відповідати, пояснювати, спростовувати, стверджувати,
вміти висловити сумнів, іронію, захоплення, обурення, зневагу,
1 Словник української мови. — Т. 2. — С. 508.
210
перевести розмову в жарт або на іншу тему, делікатно
образитися, ненароком натякнути, доречно процитувати, зробити


Loading...