Весни колимська парость мов ридання

Весни колимська парость мов ридання, сумує верболіз межи снігів — криваво-синій острах сподівання на радощі коротких літніх днів. Неначе в’язень 25-літній в пекельно-чорній штольні смерто-літ завидів шпару — як огні досвітні, ява чи маячня? Чи кров і піт? І сльози,…

В Сибір летимо. Я і пару Кирил

В Сибір летимо. Я і пару Кирил. Летим у Сибір. Комфортно. Зручно. За нами наш тин із порубаних крил, під нами земля як затертий підручник. Гай, гай, колись в пору зелену весни, як серце іскріло і рвалось на волю, нам…

Ну й долечка! Прождати на життя

Ну й долечка! Прождати на життя — і всенедочекавшися — померти! То хто єси? Збагнув бодай тепер ти, коли немає більше вороття до давнього, минулого, старого? Дарма. Ти сам — на белебні живи і ці нестерпні дні благослови одним ім’ям…

Сто чорних псів прогавкало. Сто псів

Сто чорних псів прогавкало. Сто псів. А дощ — і дощ. Геть небо заступила блідава мла. І виє в сотню пащ: Пу-гу-гу-гу. Гуль-гуль. Пу-гу-гу-гу. Ти ще — ось-ось. Допіру-но ступив за всемежу. Старечою ходою із костуром — іще бриниш мені…

Д ля Івана Світличного

Сто плах перейди, серцеокий, сто плах, сто багать, сто голгоф — а все оступають мороки і все твій поріг зависокий, бо світ розмінявся на кроки причаєних над-катастроф. Бо що застарі наші болі над цей невидимий стобіль? Всі вітри зійшлися у…

Розсотане павіття лісу

Розсотане павіття лісу над дротом колючим зависло, розсотаний спогад обтятий, розсотаний Місяць і Марс, вглядаюсь, пильную, чекаю — та часу зімкнулися числа, і перша минула одміна, нова зачинається враз. Така рівновага на сході — аж очі викруглює подив. Терпіння чекає…

Ти тінь. Ти притінь. Образ — на воді

Ти тінь. Ти притінь. Образ — на воді. Моїх жалоб і дум моїх безсонних: я стежу за годинником — і стрілку все переводжу на тамтешній лад. …Та чорна-чорна лодія гойда­ ється, вколисує і врочить. І паверхи березові — в вікні…

Ой ти, горе голодне

Ой ти, горе голодне, навісна Колима! Не мине тебе жодне із нещасть. І нема ані душечки близько — ні братів, ні сестер. Сонце никає низько — від печер до печер. Тільки сопки горбаті, лиш зав’юга та сніг, тільки сни пелехаті,…

Осики лист карозелений

Осики лист карозелений тремтить на вітрі і тремтить. Ще досвіток. Господь ще спить, зітхає в’язень коло мене і моторошно так кричить, окритий сном. В вікні глухому сліпа займається зоря. Недоле, нишком догоряй — і не кажи про те нікому.

Той спогад: вечір, вітер і печаль

Той спогад: вечір, вітер і печаль пронизливого тіла молодого, що в двері уступилося, халат пожбурило на спинку крісла — й тонко пішло, пішло, пішло по смертній лінзі, аж понад стелю жальний зойк завис. Вікно — велике й синє. Жовті штори…

Мете надворі снігова пороша

Мете надворі снігова пороша, вишневе гілля торгає шибки, заткала вікна поніч волохата, десь голосно потріскує мороз. А ми, накинувши на двері клямку, сухі поліна підкладаєм в грубу і сторожко радіємо; допоки на дверях клямка, в серці певнота, поліна в грубі,…

Прощайте — ви, чотири мури

Прощайте — ви, чотири мури, дві двері, трачене вікно і ти, мовчазний і понурий мій столе, й ти, вільготне дно ночей тюремних. — Прощавайте! Коло Тенара — мерехтить. Нічні сонця, мені світайте бодай і на коротку мить. Там — гамір….

Таке незрушне все — куди не глянь

Таке незрушне все — куди не глянь. Немов омите вічності водою мене лишило зі згасай-бідою, а доокруг — болото, луки, твань. Немає нас! Немає нас! Поглянь — світ міниться, і мерехтить, і стогне. Ти не розродишся, патлатий вогню? І —…

Вся сцена полетіла шкереберть

Вся сцена полетіла шкереберть, геть антураж потрощено до біса. Роздерта декорована завіса і гробне тиша, віща, ніби смерть. Ні постаті — на весь великий кін. Хіба що порохи ширяють лячні. А де шаліли пристрасті обачні — вже владарює сардонічний сплін….

Від неба — тільки стягнутий гузир

Від неба — тільки стягнутий гузир і вилягла земля у жовту миску. Довкола — ані гуку, ані писку де той товариш, дерево чи звір? Нема тобі нікого. Довкруги — лише вітри з шпаркого зимносходу. О серце тверді, звільнене од льоду,…