Вернися, прошу, вдруге нагодись

Вернися, прошу, вдруге нагодись, і дай надію — геть імлу ропаву із себе зняти. Бо не стане стерпу себе лишати в пам’яті ганьби. Бо стулиться душа твоя од світла і не дозволить щедро так приймати добірного проміння, як бувало до…

Душа колюча, мов їжак

Душа колюча, мов їжак, де не торкнися — жалить лежить нужденний неборак і сам себе печалить. Не сподівайсь нізвідкіля, не надійся нікого говорить горе-немовля: не обберешся злого. А ти все надієшся, ждеш? А ти все вижидаєш. Душа пустилась власних меж,…

Та тьмяна келія моя

Та тьмяна келія моя, де нудно пахло начуванням, старою прілістю, коханням, де жебоніла течія моїх старих передчувань, що Божі образи прибрали в сумні шикуючись хорали довкола різних калабань. Там голе дерево росло у мене за вікном. Тужила по ньому осінь….

Ми порозходились де хто

Ми порозходились де хто. І ані чутки ані гадки, ані різдвяної колядки, ані купальських грищ. Мето моєї звомпленої долі, ти все так само бовваниш, так само Господа гнівиш, усе питаєш вітра в полі, і наслухаєш душі голі, просториш гомін тиші…

Я з ними був. Летів за ними вслід

Я з ними був. Летів за ними вслід. Ачи вони за мною — острах ока все ріс як прірва і гулка й глибока, тріщав над нами неба сизий лід. Ковзалися, стеналися довкола бажання, наче тіні полохкі, і слізьми заливались лотоки…

Задивляйся в пітьму, задивляйся в пітьму

Задивляйся в пітьму, задивляйся в пітьму перед тебе нікого й нічого нема тільки безвість сама — тільки пустка німа, тож піддайся нагайці, їздцеві й ярму. Заклекочуть як орли аорти о не зрадь мене, моя жаго. Йдуть когорти. Але ждеш кого…

У Святошині весна

У Святошині весна води задзюрчали, грає річка голосна ніби на цимбали. Скоро, скоро стане сніг, запарують ниви, жде — не діждеться моріг сонця, грому, зливи.

Поет — мов дзвін, акумулятор тиші

Поет — мов дзвін, акумулятор тиші, він гомоном виповнюється плавно, як крапля меду, гук його державний спадає благодатно з-під узвиш. Ширяє лотоками німоти жадання — безголосе й безтелесе, допоки крила випростає меса, щоб випурхнути з теміні в світи. Неначе дзвін…

Вологі зорі дивляться згори

Вологі зорі дивляться згори, загорнені у морок опівночі, нашіптують про щось уста пророчі довкола стільки злої поторочі, що краще і не тужся, краще вмри. Йдуть за тобою слідом явори, і панський пес, годований, як злидень, і голос довгих пащ, що…

Забудься. Стань. І зачекай мене

Забудься. Стань. І зачекай мене на самоті в такому велелюдді, де спогади стовбичать, наче судді, і пам’ять чвалом праліта жене. Забудься. Стань. Я надійду. Нехай ми в дві руки хиткі прогорнем тіні, там ти стоїш у білому одінні, рожевлячи собою…

Стовбури сосон — як стогони білі

Стовбури сосон — як стогони білі в стрілку пустились — з коріння увись. О безголосі, майтесь на силі крони ж бо з хмарами переплелись, снігом приструнчені — горнуться ввись. О ці розбурхані розпачем крони — тяжко їм, тяжко їм од…

Розцвів тюльпан і душу втішив

Розцвів тюльпан і душу втішив, брунатний і цупкий пиляк, всі шість пелюсток порозпростав одлегло і розлого так. Розцвів тюльпан — я в нього в гостях, до пригощання він мастак, лилове листя подовгасте, стебло м’язисте — гнеться зчаста на ошелешених вітрах….

Земля — хитлива і плавка

Земля — хитлива і плавка — вседорога і всепрощальна — здоліла стати, щоб благальна помічена була рука. Хустина — голуба і синя — між золотих, як степ, пожеж, твоя жалоба тане в тінях — і ти по тінях танеш теж.

Мій навіжений Боже

Мій навіжений Боже, та ж змилуйся над нами молюся нині й присно, бо западеться світ, де жити стало тісно із щедрими серцями, а понад небесами заказано політ. Як праг я стати скраю — земля не рознялася, а далі подалася за…

Будуй корабель, бо усохла ріка

Будуй корабель, бо усохла ріка, будуй корабель рятівничий, будуй корабель, бо кохана рука вимахує, вабить і кличе. Далека-далека весела земля, раїнна твоя Україна, з’являється в снах, визирає здаля затятого блудного сина. Будуй корабель і додому гайда, як витихла — дома…