КОСТОМАРОВ У САРАТОВІ

(цикл ) Але що ж робити живій душі у цій державі смерті? В. Мисик І За роком рік росте твоя тюрма, за роком рік підмур’я в землю грузне, і за твоїм жалінням заскорузлим, за безголів’ям — просвітку нема. Живеш —…

ПОТОКИ

Ти все така ж, а я віддаленів. За мною — кучугурами — розлуки — час самовтрат… (ще поповзом повзли за тінню довженою, виростали із самозмалення: німа рука пограбілих тополь у надвечір’ї) великий гріх на серці я ношу …розлуки рвав, як…

Вийду в ніч. Під соснами пройду

Вийду в ніч. Під соснами пройду, промину завмерлу автостраду і на тишу раптом набреду — вклякни й згадуй. Глухо в сні колотиться ставок, ошалілі тріпаються сови, і німує безголосий мрок, і лютує розпач безголовий. Ртуть. І ртуть. І тільки ртуть….

ВЕРШНИК

Керея слави лопотить на вітрі і ріже виднокіл пегасів клус, скорописного фіолету літери гаптують неба золотий обрус. На помежів’ї присмерку й світання нахарапуджений на тисячу орбіт, імчить румак, надколюючи лід незайманого од віків мовчання. О першого заїзду ліпота! Спіши вперед,…

Утекти б од себе геть світ за-очі

Утекти б од себе геть світ за-очі, у небачене, нечуте, у немовлене, де нема ані осмут, ні радощів, де ніщо не збавлене, не здолане. Жив би там — безоко і безсердо, жив би так, як опадають вниз, поріднившись із земною…

ПІД ДИКИМ СОНЦЕМ

Поприсідали верби у воді, стоїть у березі дівчаток зграйка і, видививши лози, миють ноги, високо підіткавши спідниці. Вода, нагріта сонцем вересневим, вже не відстрашує. Несуться бистриною розгонисті слов’янські байдаки, і не докинути вінка — приб’ється одраз до берега. Хоч кинь,…

Коли я один-однісінький

Коли я один-однісінький серед зелених снігів Приуралля, коли в казармі порожньо серед ліжок і пірамід, коли я стовбичу на цьому днювальному місточку самотній — на обидві земні півкулі, як холодна колодочка караульного ножа, Коли така далека-далека така миттєва, потойбічна майже,…

НАКЛИКАННЯ ДОЩУ

Трипільських сонць шалена коловерть волого ллється у трипалі руки богів поганських. Спопелілі круки розлітані круг ватрища пожертв. Волів і коней на кострі димлять патрошені гніді і круглі туші, і лопаються лунко, як гладущики, обезголосені тіла закланні. В гінких руках мовчазних…

Даруйте радощі мої

Даруйте радощі мої і клопоти мої — нещастя й радощі мої — весняні ручаї. Просвітле небо аж кипить, просвітле — аж кипить. Блажен, хто не навчився жить, блажен, хто зна — любить. О, кара земле, окрай гри, бери мене, бери,…

З ГІРКОТОЮ…

Коли ти спробуєш себе перервати, а я спробую перервати себе — жодному з нас не вдасться бути одночасно собою і кимось іншим. Як колоті рани, ми прагнемо вигоїтись. Але рани були раніше нанесені? То ж, зустрічаючись разом, ми тільки гамуємо…

Вже котрий це до тебе лист — не знаю

Вже котрий це до тебе лист — не знаю. Я пишу і пишу, не наважуся відіслати. І лягають літери на папір, мов сніг землю мережить, щоб небо проясніло до ранку. Не боронь мені — чуєш? — Не боронь мені втіху…

Справляю в лісі самоту

Справляю в лісі самоту. Берези у воді по горло, мов риби, тріпаються, чорно в очах. І ластівка проворна вгорі прокреслює мету. Справляю в лісі самоту. Гривасті сосни, як пантери, спокійні в люті. Атмосфера гріха — в причаєних печерах, ялин отіння…

Отак живу: як мавпа серед мавп

Отак живу: як мавпа серед мавп чолом прогрішним із тавром зажури все б’юся об тверді камінні мури, як їхній раб, як раб, як ниций раб. Повз мене ходять мавпи чередою, у них хода поважна, нешвидка. Сказитись легше, аніж буть собою,…

Присмеркові сутінки опали

Присмеркові сутінки опали, сонну землю й душу оплели. Самоти згорьовані хорали геть мені дорогу замели. І куди не йду, куди не прагну — смерк сосновий мерзне угорі. Виглядаю долю довгожданну, а не діжду — вибуду із гри. Аж і гра:…

Яка любов! Минула ціла вічність

Яка любов! Минула ціла вічність, як я любив. І марив день за днем, що все спливе і пам’ять промине розлуку, геть до титли й коми вивчену. А знову йду в ту келію, між віт журливої берези. Ждати буду якісь незвідані…