Будинок, що навпроти, обтікають

Будинок, що навпроти, обтікають високі тіні дня, котрі годину знакують в’язневі. Відбіг, як пес, — за мур і просто в рів — коханий Київ, а замість себе пугача лишив. І цілоденна стрілянина. Руку все не наб’є стрілець. Дрібнокалібер, немов дитяча…

Весь у минулому, пливу бозна-де

Весь у минулому, пливу бозна-де. Із бозна-звідки у бозна-куди. Попереду — нема для мене влади. Чужі для мене весі й городи моїх покійних радощів. Мов тіні Елізію, дитячі зблякли дні. Лиш тягнуться до мене руки сині і сині губи мертво-голосні….

Коли тобі обридне власне тіло

Коли тобі обридне власне тіло і остобісілий буремний дух — перечекай себе. Немає сили, котра б довіку ввергла нас між скрух. То, звомплений, візьми себе у руки і порадій, що всьому є кінець. На голову пропащу ринуть круки, а хтось…

Стань збоку, подивляючи вертеп

Стань збоку, подивляючи вертеп. І, непричетний вже до інтерлюдій, віддайся довгій, мов життя, маруді. Але — дарма ти стерп. Дарма — ти стерп. Піднявся кону моторошній креп. Забігали, заговорили блазні — одні щасливі, другі — вкрай нещасні. Стань збоку, подивляючи…

Я там стояв на кручі

Я там стояв на кручі між стовбурів дзвінких. Рожеві тьмили тучі мій осіянний лик. Між небом і землею червоно-чорний птах самотністю своєю знакує віщий шлях. Мідяногорлим гласом сосновий мрів орган. Красо моя, окрасо, бери мене у бран. Чи порабуй і…

І світ існує мій по той бік мене

І світ існує мій по той бік мене. Увесь, немов покинуте багаття, спокійно дотліває, чи вогнем пойметься зопалу у кілька нападів — мене до себе марно привертає, бо вже туди заказано путі. Живи на віддалі од себе. Слухай забутих голосів…

Нехай сьогодні буде дощ

Нехай сьогодні буде дощ, хай струменить вода, бо так запрагло — хоч не хоч — це серце-вереда. Нехай не буде нині дня, хай примеркає світ. І, поцуравшися ждання, ступай у власний слід. Оце, здається, справжній край, це краю краю край….

ЖАЛЬ

Тоненька плівка чорної води, загуслої од довгого чекання, напнулася в надмірнім сподіванні, і вже не обібратися біди, бо стрибнув біль і срібним павуком геть пасмугами обсотав свічадо, і вже вода сама собі не рада, і вже забулась черга довгих стом,…

У безберегім морі — кораблі

У безберегім морі — кораблі. Вітрила, повні молодих енергій, проносять нас туди, куди провадить голодна невідь темних тамсвітів. Лягають білі пасма у безмежжі і почезають. І минають літа, і з часом видасться зухвалий порив лиш колотнечею затятих душ. І ніде…

Криваві бутони душі обпікаються, ніби золою

Криваві бутони душі обпікаються, ніби золою, і клякне твій розпач, неначе повік скам’яніла гроза, і спаленим деревом всесвіт уже заволав над тобою, і скапує сонце медове — густа за сльозою сльоза. Цей цвинтар галактик, цей безмір лунких вертикальних кладовищ мерців…

Куди тобі прибитися, людино

Куди тобі прибитися, людино, і до якого берега? Життя — огром стихії — носить нас по хвилях, і, кинувши на припадкові рифи, велить покорі датися, мовляв, оце причал усіх твоїх причалів, це припочаток твій і твій кінець. Допіру ти, вкорінений…

І вже нема ні смерти, ні життя

І вже нема ні смерти, ні життя, і стольний град почез, мов пес одбіглий, і вже осліплі очі геть одвільгли, нема — ні шляху, ані вороття. Існуй, як є. З тобою — цілий світ. Чи ти — у нім, чи…

Калатала Десна — і на воду вода набігала

Калатала Десна — і на воду вода набігала. Калатала душа, і в Десні калатала вода. Як ти знала мене! Як ти знала мене! Як ти знала! І казала: коханий, ану ж бо у прірву гайда! Дві руки сороміцькі тягнулися ласо,…

Коли посне твоє здревіле тіло

Коли посне твоє здревіле тіло, скорившися утомі. Коли сон, зухвало подолавши всі заслони, огорне душу і сп’янить її розкошами недовідомих марень, тоді я одживляюся увесь. І справжній хтось, що довго так чаївся, щоб бути невпізнанному, нараз уступиться у мене безборонно,…

Наснився син, і море, і лагуни

Наснився син, і море, і лагуни, і синій сміх, і золотий пісок, і твій, кохана, граціозний крок при самім березі. Неначе гунни, кошлаті хвилі просто в душу б’ють, і вже тобі — ані передихнути. Дарма, що без гріха і без…