Синочок спить, порозметавши ручки

Синочок спить, порозметавши ручки, дружина бачить свій розмитий сон, і тільки материнські білі пучки все шлють кудись волання чи прокльон. Допіру сонце вибилось пораннє, поранній щебет вітерець доніс, а ти, неначе парашут, завис, і в розтривоженому існуванні кудись летиш, підвладний…

О, зрадь мене, земне тяжіння!

О, зрадь мене, земне тяжіння! І вознеси повище хмар і поверни забутий дар сподобитися воскресіння по той бік спогаду. Отам, де вирнула по той бік світу ота, що від очей укрита, передовірить нас вікам. 15.VI.1972

НА НЕЗАБУДЬ — ДРУЖИНІ

Зустрінемося нині уночі, коли засну я. І зі сну у сніння твоє самотнє прийду, з туги синій. Зустрінемося нині уночі. Лише не жур мене і не клени, що я, мов янгол із крилом підбитим, сколошкав сон твій, люба, і пригнітив….

І обпоїла нас цілюща смерть

І обпоїла нас цілюща смерть, і провела за руку, щоб за краєм живого існування ми жили, не відаючи, що нестерпний простір, переступивши нас, переступив самого себе — за найдальші межі, і, втративши себе, утратив нас. І, живучи в пустелі існування,…

Така пустеля моря і пісків

Така пустеля моря і пісків та пляжу, аж мосянжного від люду. І коляться мої порожні груди уламками давно забутих днів. Ропава рінь стікає, мов вода, отерпла і усохла од чекання. Покам’янила віку струмування припливів і відпливів череда. Така пустеля опадає…

А ти, як гілочка бузку

А ти, як гілочка бузку, наснилася мені. Лиш бачу я імлу, але обличчя — ні. Лиш чую пахощі твої і погляди твої, і обвесслені гаї, і співи-солов’ї мов за свічадом, у тіні, в найглибшій глибині тебе я чую, мов у…

Рушай убік, де справжній край душі

Рушай убік, де справжній край душі, де ще нема ні стежки, ані сліду. Себе самого обійди, сновидо, і мерву спогадів розворуши. І віднайди оте, що, крите сном, мов немовля, ворушиться на споді. Усе чекає: хтось промовить — годі! — бо…

Рясним букетом білого бузку

Рясним букетом білого бузку, зарошеним у радість, син наснився. І в вічності я вперше означився, тримавши ручку, гілочку хистку. А він сміється. Він сміється радо, для мене прохиляючи світи — душі моєї сховане свічадо, мов спалах щирості і чистоти —…

Ти, наче Богородиця, мені

Ти, наче Богородиця, мені ввижаєшся, лише склепляю очі, а довкруги страшні парсуни вовчі колошкають і сонну уві сні. А часом я вже й спогади жену про тебе, рідна, що на окрайсвіті, немов конвалія у передлітті, хапливому довірилася сну. І так…

Кажи — ти сам? Ти — сам як є? Ти сам?

Кажи — ти сам? Ти — сам як є? Ти сам? Ні, ти не сам. Бо з волі ауспіцій душа розпалась, ніби перловиця, оновленим віддавшись небесам. Почезли межі власного єства. Навчайся жити і по той бік світу і горем душу…

Ми, пустоцвіти Божих існувань

Ми, пустоцвіти Божих існувань, упившися зазиченою кров’ю чужих чинінь, спливаєм за собою, чекаючи загублених світань вовіки й віки. Ніби місяці, посріблені відбитим мертвим сяйвом, не живемо, лише життя збавляєм, пригашені відбитки на ріці минулих літ. Зупину нам — нема. Ми…

Цвіте акація за муром

Цвіте акація за муром, пухнаста липа губить пух. Лиш ти, тяжка моя зажуро, буремний забиваєш дух зав’югою проклять і злості, гримить, неначе бляха, лють, тут місяць грає в білі кості, тут гості не стрічають — ждуть. Світ вирізано по живому…

Синочку, чуєш, я тебе забув

Синочку, чуєш, я тебе забув. Неначе сонце, що в душі світило, по довгих днях раптово відгоріло. Хтось у мені помер ачи заснув. І хтось притишений і не почув того, що, ледь зродившись, забриніло — ясне рожеве і безгрішне тіло, мов…

З дощів, туману, забуття і туги

З дощів, туману, забуття і туги, із забуття терпкавої пітьми постала перша постать. Потім — друга, а потім третя. І зійшлися ми в міжчассі і міжпросторі. Довкола ні неба, ні землі — ані-ні-ні. Немов порожня рура, кругле поле без ковилу,…

Холоне тіло на руках синівських

Холоне тіло на руках синівських, але нема ні розпачу, ні сліз. Так, нібито в якійсь космічній драмі, не добереш — комічній чи трагічній, обом назначено один кінець. Довершення. Доходження до краю. Зупинка. Воля. Спокій. Опочин. Бо кожен з нас у…