ЗИМОВІ ДЕРЕВА

Згорнули руки — не викричатись (як викричатись — без рук?). Засніженим віттям витишитись тополі і не беруться. Спочили ясні, мов свічі, холодом, як вогнем, применшені і порідшалі з грудневим недобрим днем. Спочили до дна у роздумах, наповнені, наче амфори, піщаним…

ВАРІАЦІЯ

Незграбно ворон кружеля, незграбно кружеляють сосни, і кружеляє безголоса осіння крижана земля. Промерзлий крик гаптує пні, в пониззі — сніжні кучугури — як грудка виснажених снів, білясто-білих од зажури. Тріпоче небо голубом в кущистім лісовім надбрів’ї… А шляхом шастали сузір’я,…

Море — чорна грудка печалі

Море — чорна грудка печалі, душа Мефістофеля наодинці. Терпне рояль під пальчиками дівочими, і в воду падає з кручі земля. Шерхлі трави вологі пасажі ловлять, і стогін стихії туманом важким облягло. * Гусне вечір сурою корана, і в яру струмка…

Тисячолітньому Києву

Тисячолітньому Києву закортіло омолодитися. Раптом Київ відчув готелі, електрички, тролейбуси, поїзди, міст Патона і незграбні будинки Хрещатика. Шершавий асфальт Київ лизнув своїм язиком язичницьким — і схили Зеленого театру почали проростати куницями, віверицями, буй-турами, зареготала, розганяючи Дніпрові хвилі, поганська Ярилова…

У Мар’їнці стоять кукурудзи

У Мар’їнці стоять кукурудзи. На пні холонуть. На холоднім вітрі. В нас хліба шмат. І молоко в півлітрі, у господині на обід позичені. Оце доб’єм просіку заступами і скидаєм на купу штурпаки, і — гайда! Подаруємо на пам’ять колгоспові свій…

Йдуть три циганки розцяцьковані

Йдуть три циганки розцяцьковані, три грації і три покори, вистукують по бруку кованими підборами. Вони ходили на село, що ген у вибалку міліє, на людську долю ворожили, на те, що буде й що було. А що було — великі напасті,…

Цупких не роздереш обійм…

Олексі Булизі Цупких не роздереш обійм — обложно став твій день недільний і закурів, як дощ, як димний, як вілглий смерк, як крик — добі. Чоло холодне і голодне, велике око, прямо в суть націлені, перенесуть тебе — до голої…

Який це час?

Який це час? Невідомо — який це час. Над головою — світлий гар віражів реактивних пілотів, унизу — розмахує прищербленою шаблюкою іграшковий Микола Щорс. Старий подагрик із шрамованим навпіл носом несе шахівницю, загорнену, ніби фотопапір, у чорну обгортку. На сусідній…

БІЛЯ ГІРСЬКОГО ВОГНИЩА

Як запалить тебе, багаття, у чорний день? У чорну ніч? Як тишу притулить до віч і ждати, ждати, ждати й кланятись, клонитись ранкові, що йде під божеволіючим сонцем, і кликать день, котрий бреде у клекоті й клятьбі? І потім —…

Тонкостанна тополе!

Тонкостанна тополе! Ти мечем видаєшся лиш здалека. Ти не меч. Ти лиш сум. Ти у горлі гамований крик. Над тобою гудуть, мов провісниці, грози віддавна, ти ж гойдаєшся тужно і тужиш навколо моріг. 0 журлива тополе! Скільки літ ти тужила…

МОЛОДИЙ ГЕТЕ

Мишастий морок виповзав з кімнати двадцятилітнім хлюпотом. Чорнів важкий ослін. У вікнах всесвіт сліп. Гойдався в шклянці шпатовий мускатель. І стіл прямів. І штори край вікна шамріли з вітром. Об ботфорти терлись. І мерва дум, ночима перетерта, нестерпно ліловіла, ніби…

Балухаті мистецтвознавці!

Балухаті мистецтвознавці! Вам незручно в цивільному одязі, вам дуже незручно, коли шиї не душить кітель, коли ноги не чують провалля діагоналевих галіфе. Балухаті мистецтвознавці! Вам даремно іспитувати мене: я знаю всі ходячі цитати з патентованих класиків, я недвозначно вирішую головне…

ДУМА СКОВОРОДИ

Блакитний світ — як блекота. Блакитний світ — звечірнів. З тобою ж — тільки той і та, і тільки те, що вірне. Чи йми їм віри чи не йми — вони живуть, як п’ють. Живуть сами і ждуть сами, сами…