Отож, мені наснилася вода

Отож, мені наснилася вода і дуже чорна, як смола пекельна, як застилала серце срібна пелена і гримотіла радісно біда. Я довго вис, неначе ріс угору, підносився, здіймався, опадав, і юрмились округ страшні потвори — то сто моїх смертей ловило ґав…

Вона і я поділені навпіл

Вона і я поділені навпіл містами, кілометрами, віками. Озвалось паровозними гудками твоє минуле із кількох могил. І отрусивши предковічний пил самотньої душі, понад зірками ти пролітаєш, вибитий із сил. Земля — над нами. І земля — під нами. Бо одмінився…

Запахло сонцем, воском і зелом

Запахло сонцем, воском і зелом. В мосянжне колихання передліта летить бджола, любов’ю обігріта, мов янгол із надламаним крилом. На обрії, одразу ж за селом, де оболоню тишею сповито, горять кульбаби, тішачи півсвіту глухим, журбою живленим огнем. І, надлетівши, зморена бджола…

Блискучі рури власним сяйвом сліпнуть

Блискучі рури власним сяйвом сліпнуть і ззовні, і зсередини. Струмить високий день. Як спирту штоф, стоїть осклілий обрій. Інші в душах тихнуть і віддаються щедро, як жінки, твоїй душі, що в сяєві оскліла. Лиш довжиться твоє високе тіло, мов ажуровий…

Живи — і мучся. Але все то гра.

Живи — і мучся. Але все то гра. Калейдоскоп — і припадковий — багнень проблисне в снінні, правлячи офіри за цей сліпучий, ніби спалах, сон. У порожнечі радості й осмути шукай про людське око суходіл, допоки безоглядна течія одмін, що…

Цілую в сні сумне твоє обличчя

Цілую в сні сумне твоє обличчя, моя скорботна матере! Прости! Моя біда тебе до себе кличе на чорні і осмолені хрести. Моя журавко сива! Зозулице, як холодно в обмерлих цих світах! Та хай живе у ньому і святиться святий мій…

Благословенна днино, ти скінчилась.

Благословенна днино, ти скінчилась. Урвалася, мов припадковий сон. Відпраглось. Відчекалось. Відлюбилось. Бери ж мене, журо, у свій полон. На окраї життєвого дерзання, на щовбі дум, колючім і стрімкім, так тяжко дожидатися прощання з твоїм ім’ям і в імені твоїм. Далекий…

І вирветься із мене птах

І вирветься із мене птах, і зрине до небес, щоб тіло відпустило страх, і з тим щоб я воскрес. І заспіває, мов пташа, дзвінка моя душа. І буде радісно землі, що сирі та малі, пробудемо в височині, залишимось повік на…

Неначе жмуток птаства — вибухає

Неначе жмуток птаства — вибухає з розкублених багать — отак і нам геть розтривожені знялися душі. Знакують мойри наш останній лет. Високі вогні спопеляють крила і застеляють погляд. І несуть на пагорбі розпеченого вітру до урвища, де спад земного сну….

О не зови мене, не клич мене

О не зови мене, не клич мене, це не по-чесному. Благаю! Тебе ж у радості вітаю я, тебе і в горі я вітаю! Молю — не розсипай зигзицею те перламутрове скигління. Постань на всі віки жар-птицею, як пізніх років воскресіння….

Мене гойдає хвиля почуттів

Мене гойдає хвиля почуттів у неокраїм тьмяно-круглім перлі блакиті, сонця, суму і тепла. Над головою — небо. Унизу — хлипка вода. І тисячі відтінків пругкої барви, синяви одради і фіолету пізньої жаги. Так — горілиць — лежу, і кожна хвиля…

Ти ще зовеш мене — а я вже рушив

Ти ще зовеш мене — а я вже рушив од тебе — геть. Ти ще зовеш і віриш у тьмяний поклик свій. Та пойнялися останніми вогнями береги і покрутилися прижухлі лози і вже лисніють стерні, мов ножі. Вітрила виспокоєних небес…

І я сягнув нарешті порожнечі

І я сягнув нарешті порожнечі і зупинився, вигорілий весь. Довкола — пустка. Погаром бажань (намарні спроби вирватися з смерті) пропахла невідь-далина. Зигзичить скажений пугач. Рівно сім разів. Як моторошно, перейшовши шляхом, пригадувати збавлені путі, уже недовідомого торкнувшись, де тільки лет….

Так м’яко місяць висів у пітьмі

Так м’яко місяць висів у пітьмі, просинений дочорна. Так обачно летів грайворон, не торкавши крон, допіру змовклих. Так пересторожно зверескнуло звірятко в пущі лісу, коли ти на горбі стримів, як пень. Поза плечима шамотіло озеро. Сюрчали сторожі, громохкі постріли колошкали…

Те море, що ворушиться на споді

Те море, що ворушиться на споді усохлих пам’ятей, стихія снів і вирва начувань непроминальних о тій порі, як самота самотньо ще жде-пожде. Глевке холодне море опроти зір сколошкало мене. Носились берегом сягнисті тіні забутих друзів і товаришів, кохані йшли —…