Золотіла осінь лісова

Золотіла осінь лісова в кроні грабів і в дубів громадді, і душа розкрилася жива в чорному осклілому свічадді. І душа розкрилася жива, і червоним золотом горіла, і червоно-золоті слова ти устами виспраглими крила. І серця гуділи в трубежі, і уста…

Клади сліпий свій крок межи проваль

Клади сліпий свій крок межи проваль. Утраченого тіла довгі тіні сотаються, мов жили, з правіків — неначе знаки певності, що роки не знищили душі твоєї в пень. Клади сліпий свій крок. Хай до ноги тобі лягає кордубатий простір, хай навертає…

Коли я роки перебуду

Коли я роки перебуду і не задубну по снігах, і донесу свою маруду комусь на докір чи на страх, чи ти в мені впізнаєш мужа? Чи батька розпізнаєш ти? Чи видадуться забайдужі моїх зотлілих доль хрести? Чи, може, заголосять руки…

Ти сам? Напризволяще? Тож існуй

Ти сам? Напризволяще? Тож існуй. Збагни, що біди вічності не знають, вони з тобою разом почезають. Тож білий світ за це благовістуй і порадій, що близиться спочин. Твоїх веселих і сумних годин прослалася дорога неозора. І в межиплетиві нових доріг…

Упізнавай, самотносте, мене!

Упізнавай, самотносте, мене! Навчи ждання, бездонного, як вічність. Навчи терпіння, мертвого, мов сон небіжчика. І напусти на мене покору довгу. Світ крутоберегий убгався в темну камеру тісну, де тісно думати, а ще тісніше сподіятися. О яке безмежне оце, прорите горем,…