Уже тоді, коли, пірнувши в ліс, ти пив пожадно тугу підкарпатську, востаннє причащаючись його правікової чужості, що склиться і не пускає ближче, вже тоді, коли, сягнувши урвища стрімкого, тримаючись окляклими руками за голе корневище, вже тоді, посовгнувшись по глеюватих надовбах,…

Схилившись до багаття давніх спогадів, на цій безмежній виглухлій розлуці, де ані зір, ні місяця нема, де навіть вітер не подме, я грію пограбілі долоні, виглядаю геть забарного досвітку. Дивлюсь, перебираючи життєві чотки, аби не провалитися у розпач і не…

Михайлині Ккоцюбинській Там тиша. Тиша там. Суха і чорна і крешуть кола сиві голуби. Тож як не вдатися до ворожби, як ніч по горло мороком огорне? І видається: віщуни проворні перед тобою мечуть жереби. В квадратах жертв — чистописом журби…

Замерехтіло межи двох світів щось невпізнанно-знане. Ярі барви по ньому заструміли, мов жалінь тоненькі леза. Догляд мій взяли. Вітрило пружне віщих напувань, я сам пустився плавом за собою — не стільки од вітрів, як од чекань і спогадів. Як барви…

У темінь сну занурюється шлях. Все вище й вище засягають води терпкого забуття. Все ближче край. Дивлюся в порожнечу днів і літ — і думаю: де та межа, котрою вертається утрачена душа у прапервні. У паділ тих розкошей, які сурмили…

Ще кілька літ — і увірветься в’язь. Забутий світ увійде в сни диточі, і всі назнаменовання пророчі захочуть окошитися на нас. Червона барка в чорноводді доль загубиться. І фенікс довгоногий перенесе тебе в ясні чертоги від самоволь, покори і сваволь….

І віщий голос подали вітри, ласкаві ластівки зашелестіли, мов листя лип. І крики замигтіли мені на лицях. Годі, очі втри, моя зажуро. Поночіє світ, гойднувся обрій — радості й докуки. Сідають ластівки — меді на руки. А серце поривається в…

Ти підійшла — а я тебе не ждав. Не сподівався, що’аяПак нагально, знаку ані подавши — все відтрутиш, щоб заступити всесвіт мій цілий. Так, світ тобою став. Ти — стала світом чужим, як ти. Німим, як ти. Як ти —…

Той образ, що в відслонах мерехтить, повторюють дзеркалами дзеркала. Це в прискалках душа твоя жахтить, ледь нарожденна ачи з мертвих встала. Вона збирає в стосики тонкі усі твої розсипані відбитки, мов золоті, з поховань скіфських, злитки на поза всякий час…