На золоту солому

На золоту солому лягає червінь дня. Десь мати пише втому, як призьбу, — навмання. Надії озеречка — довкола тьмавих вій, як курячі яєчка в соломі золотій. Вже й день скінчиться скоро і супокій паде і сон сховає змору в колодязі…

Ущухло серце джерела

Ущухло серце джерела. Криниця тьмяна обміліла і висхла. Як душа зболіла! Як час ступає спроквола! У небі нагодиться птах — покружеляє-кружеляє — і відлетить. Кого шукає той птах? Кого ж йому немає? О, де ж він — край твій, біль…

Сховатися од долі — не судилось

Сховатися од долі — не судилось Ударив грім — і зразу шкереберть пішло життя. І ось ти — все, що снилось, як смертеіснування й життєсмерть. Тож іспитуй, як золото, на пробу коханих, рідних, друзів і дітей: ачи підуть крізь сто…

Ми вже твої коханці, смерте

Ми вже твої коханці, смерте: життя нам світить крізь туман. Але возрадуйся тепер ти, як місячний засіявсь лан. …блукає музика багряна на гострожалім чолопку. Сидить зозуля, горем п’яна, і просторікує: «ку-ку». Ми соку випили в берези, ми в річки випили…

Самого спогаду на дні, як зірка у криниці

Самого спогаду на дні, як зірка у криниці, вона з’являється мені — і світить, і святиться. Із темряви, з безодні літ, із забуття і тиші вона зродилася на світ, неначе доля віща, і все ячала, все росла, болила і боліла,…

Весь обшир мій — чотири на чотири

Весь обшир мій — чотири на чотири. Куди не глянь — то мур, куток і ріг. Всю душу з’їв цей шлак лилово-сірий, це плетиво заламаних доріг. І дальша сдерти — рідна батьківщина! Колодязь, тин, і два вікна сумні, що тліють…

Коли б, коли б ви мали, голуби

Коли б, коли б ви мали, голуби, хоч трохи серця — ви б його на крила взяли до себе і перенесли на Україну, геть за ним стужілу. До вас він добру руку піднесе і озоветься — щедро і заклично: Ходіть…

Збудився врано синій-синій птах

Збудився врано синій-синій птах, на мокру гілку всівся — і щосили виспівує — на весь колючий світ — що скоро-скоро літо переможе цю весну забарну і надлетять шелихвости, і кулики, й зозулі, і ліс здригнеться в співі солов’я, почавши течію…

Вона лежить, як зібгана вода

Вона лежить, як зібгана вода — усепокірна і усеприймуща. І геть здирає з неї шкаралущу глуха, як пуща, вікова жада. Як водограй, піднісся пагорб хіті, щоб дужче бути спаленим дотла коли, як млість солодка, увійшла ввігналася в її устяж одкриті…

Бриніли по обранених ярах

Бриніли по обранених ярах скляні струмки, відтеплювались кручі. Глухоніма вода, і сонця спах, і зойк лісів, нагальний, як падуча. І перша птаха різала іфилом обрус небес, морозний і зелений. Чаділи верби і шаліли клени. О рвись до них — крізь…

Ці сосни, вбрані в синій-синій іній

Ці сосни, вбрані в синій-синій іній, на взгір’я збіглі і завмерлі, мерехтом — чи то цвинтарним ачи межисвітнім — мені відкрили візерунки душ: омиті потойбічною водою, у сяйві тамземних просвітлих весен, у білій білоті недосягання — вони стоять в короні…

Коли б не ти — оця зима

Коли б не ти — оця зима мені була б, як нескінченна оскліла вулиця. Для мене без тебе і життя нема. Коли б не знав, що в тиші тиш і в пітьмі теміні немає твоєї свічки, що світає попід безоднею…

Вглядаюсь в осінні стерні

Вглядаюсь в осінні стерні — куди ти біжиш, дорого? З-за обрію — хто поверне, як холодно і волого? За ставом праліс холоне, берез вітражі вогненні все ваблять — подайся в гони, за окраї безіменні. А чий навіжений голос вештається серед…

Сповільнено твій час прозрінь

Сповільнено твій час прозрінь. Пора ненависті заходить. І трудно серце колобродить — на нього налягає тінь. Надходить час нових чинінь. А так здалось — лихий нас водить. Як довго доля лас не вродить! І падає на серце тінь. Не жди…

Прийшло — по зустрічі прощання

Прийшло — по зустрічі прощання. Непам’яте, залізна стань! Ти — за шелом’янем, за гранню додосвітків і надсмеркань. Путі — задовгі і загострі, неначе язики вогню і надить-надить невідь-простір горбів, і урвищ, і багнюк. Крізь хащі й шпичаки — на волю!…