Ти тінь. Ти притінь. Смерк і довгий гуд і зелень бань і золото горішнє мертвіше тліну. Ти — бажання грішне — пірнути в темінь вікових огуд. Із хуторів, із виселків і сіл ти безголова дорога потворо. Горить твій слід —…

Гора за горою. Гора за горою. Не видно Вітчизни — світанок не бризне. А поніч лопоче, як тіні тополі, і син мій не хоче ввижатись в неволі. Зашемріло шаро в глухому розпадку. Прояви, примари забутого спадку. День золоторогий по надрах…

За Р. Кентом Стара людина, сопки давні і кінь старий, і світ старий і всі утрати непоправні і біль — хоч душу роздери! Між сопок схований надійно, промерзлий наскрізь, до кісток, чи пригадаєш супокійно, де круча обірвала крок? Дай Боже…

Колимське сонце стало сторч. Бог ним махає, як ковадлом. Пади-но з каменя на корч і волю пий, аби не вадило б. Довкола сопки геть рябі, каміння, золото і кості. Гей, земляки, заходьте в гості, підданці спільної доби.

Одна гора — зима, а друга — літо, а я стою, мов осінь, — посеред. І сонце, сонце, со- несамовите топило сланцю перегірклий мед. Мені колимські мухи задзижчали, мені торішня пахнула трава, бо Ти мене, мов янгол, пильнувала. Ти —…

О передсмертні шепоти снігів напровесні, як Колима святкує свій Першотравень — як вода струмує! Як пильно сланик кущ свій насторчив — до сонця, сонця — наче тетерук напризволяще кинутий в пустелю своїх горбатих зойків. Лелю, Лелю — під кригою —…

Гемонське непорозуміння! Якась вселенська глухота! А шал який! Яке озління! О білий світе-блекота. Терпи. Терпи. Мовчи — і годі. Словечко зрониться — і вже. Тоді й Господь не вбереже у цій біді, у цій пригоді. VI.1978

Із вечора — одразу в ранок. Ну й інквізиторський крутіж! В ривкому снінні сто циганок все не нагострять гострий ніж. Сніги, і хмари, й поголоси і вигорбіла Колима. Над чорноводям сиві коси: то тужить мати, мати, ма… Готель. Кімната —…

На віковому бездоріжжі так легко вискочить з лиця і донести до самкінця свої каріатиди хижі. На цих шалених ставітрах, де ні коня,ані дороги звіряй свій крок за знаком Бога — і попри смерть і попри жах. Як воду в шклянці,…

І край чужинецький тебе оточив — довкола лиш сопки й розпадки, а від товариства, з ким дружбу водив ні чутки, ні звістки, ні гадки. Полон у полоні, межі стомежа, ти вся — за горбами-горбами натхнення і хорого серця ґанджа —…

Вельможний сон мене опав і тут нараз почув я: Високий голос пролунав: підпалий, алілуя! Пильнуй страсну стезю страждань спізнай смертельні чари дороги добр і почезань свавілля і покари. Бо ти — це ти, це ти і ти, бо ти і…

Той бідний виквіт рідної землі, що, кроплений дніпровою водою, своєю присягався головою — що розпізнав рахманний біль землі — уже його покраяно, потято. Пожовкло рано вигнане стебло, а там де жебоніло джерело схилив чоло дбайливий Пантократор.

Між загород відшукуємо рай, цвітуть кульбаби й бурштинові бджоли геть впокоїли простір надокола, що кращого у Бога й не питай. Забудься сном несклеплених повік, занурившись у намороч чекання, де почезає зустріч і прощання і бідам загубився довгий лік. Впокоєний гойдається…