Оця стежина, що збігає в діл

Оця стежина, що збігає в діл (цей синьо-тьмавий ворочок розлуки), черга дубів, пісок і гострі сосни, підбожеволіла вода озер і чорний човен і червоні весла і як розквітлий ірис — сумнолиця моя кохана (при подолі — син). 0 недосяжне щастя!…

Упали роси на зелені вруна

Упали роси на зелені вруна, з діброви обізвався соловей, подобою душі ряхтять лагуни, безмежно виростаючи з ночей. Над головою зірка ще тріпоче, мов пійманий у сільце дикий птах. Зайнявся день і яро палахкоче на чорних роздоріжжях і вітрах. Паду в…

Припнуто човен, а вода струмує

Припнуто човен, а вода струмує, і сидячи в старезному човні, дивись, як має осінь на вогні, і як діброва свій покон святкує. І розгубись у вирі струмувань, згубивши берег свій, віддавшись світу. Горить стерня, де половіло жито, о вересню, теребище…

Чотири вітри полощуть душу

Чотири вітри полощуть душу. У синій вазі — стеблина яра. У вирві шалу, в світ-завірюсі чорніє безум хитай-води. Біля колчану — хвостаті мітли, під борлаками — сліпуче сяйво. Убрався обрій вороноконий у смерк, у репет, у крик, у кров. Новогородці,…

Зими убогий маскарад

Зими убогий маскарад притлумив сон життя. На стільки кривд і стільки правд одного вороття замало буде. Чорний дріт вишивано ухрест. А вічність вічний творить міт плачів, хоралів, мес.

Колимські конвалії — будьте для Валі

Колимські конвалії — будьте для Валі, достійтесь до Валі — рожеві огні. Пробачте, у вас забагато печалі, пробачте, красуні, ви надто сумні. Моя чужаниця — то ваша, то рідна земля, на якій ви, цнотливі, зросли, на завтра хай видасться днина…

Цей шлях — до себе. Втрачена земля

Цей шлях — до себе. Втрачена земля в ясному розвидняла сновидінні, та зустрічні наїжилися тіні. І ти — чи то старий, чи немовля — геть розгубився в колі давніх років, де світ забутий тільки скинув оком — і не пізнав….

Усе, мов сон, пробігло — й знебуло

Усе, мов сон, пробігло — й знебуло. Хіба ж ти не довлієш, злобо, дневі? Знов спроневіра спалює чоло, і дивен див біжить поверхи древа. І тінь біжить — поверхи давніх днів. І заволока — на ошроття часу. Поезіє, красо моя,…

Новый игровой зал

Уже в который раз мы с вами хотим поговорить о развлекательном сегменте, о той составляющей нашей жизни, без которой многие не представляют нормального существования в современном мире. Перетекание городского ритма каждый переносит по-разному, но многие развлекаются в интернете: кто играет…

Не надбудись. А спи, а спи

Не надбудись. А спи, а спи, а спи — не надбудись. Смертельної упийсь ропи, тюремної — упийсь. Час не накличеться тебе, час — не накличеться. Далеке сяйво голубе крізь шпари тичеться. Кли-кло, кли-кло, кли-кло — кричи, не кли, не кле,…

Мов мертві дерева, неначе мамути

Мов мертві дерева, неначе мамути, що збуджені зо сну правікового, удруге народилися на світ, мов розминулися з своєю смертю — так лігво це. Омріяні дороги — обрубано. Але зупин ворожить, схиляючись до віри. Лігво це запрагло вертикалі. Лігво це —…

Вся в жужелиці, поросі, вугіллі

Вся в жужелиці, поросі, вугіллі, вся сіра й чорна, і брудна й кургуза збігаючи донизу — там де балку перетинає залізничний насип мені наснилась вуличка моя. Вузенький ворок — тісно тут мені, щоб радість розпросторити. Спускаюсь донизу, проминаю кілька хат,…

Обколоте, в намерзі, стогне вікно

Обколоте, в намерзі, стогне вікно, і свічка у шклянці, у пляшці вино, у горлі застуда, у серці пітьма. І світ надовкола — стогрім — Колима. Провалля і кручі. Горби і горби. Сказись — од чекання, молінь, ворожби чи то заклинання…

Червневий сніг — на безоглядній сопці

Червневий сніг — на безоглядній сопці, модрини граціозні — де-не-де. А ти в коробці, геть тісній коробці. Душа ж — як дуб: нічого вже не жде. Повзуть горби — неначе птероптахи, Господні сфінкси, загадка буття. Ти надто щедрий, Боже —…

Москва. Столиця. В сотні лиць

Про згадку для Стефанії Шубатури Москва. Столиця. В сотні лиць нас озирає при вокзалі. Нас автомати пронизали. О рідна сестро, падьмо ниць! Цей світ — це сон. Оця діра — цвинтарна. Шара вся. Примарна. Між ста потвор — сестра. І…