Крайкіл! — скрикнуло ізліва перейми-но, переймай! Україно, будь щаслива, сон-тополе, прощавай! Валять гуркоту огроми сторч на голову тобі. Пропадіть, аеродроми, спопеліться в стожурбі! Кров пірвалася — відстати, залишитись при межі! Ще станцюєм, пане-брате, на розкритому ножі!

Так тонко-тонко веде музика разок оранжу, разок жалю. Мовчи, не треба. Ти, просторіко. Зирни — і німо скажи: люблю. Шовковий відголос: досі, любий? І заломила гіркі уста. Зазолотіла солома в грубі. Прохухай шибу, моя свята. То сниться: сосни і кучугури…

Сувора арифметика неволі, косопис туги, куби забуття. Шукай, немов чотири вітри в полі, утятої дороги вороття. Куди й пощо? Куди й пощо? Намарне. Повернення не буде вже повік. Встає зі сходу хиже сонце ярне і будить звіра горла дикий гук.

Це — травень. Отже, літа пошукай — в квадраті неба, що над головою так гостро зрізано: де глибша синь і ефемерне зграйне хмаровиння, шукай його по шпарах межи стін, де жовтостебла бадилина стромиться і навмання пускається рости. А там, за…

Втечу од світу й дамся самоті, заслуханий, мов кинута бандура, останнім бандуристом у степу. Хай мною вишумовують вітри, могили тужать і Дніпро далекий в низькі баси всиляє хлюпіт свій. І безоглядно-голі небеса байдуже задивляються у деко, а я скажу: то…

По голубих лугах, мов голуб, кошлатих сонць шугає спах. Волошки в золотих житах і пелехаті маки долу геть оклонили головки. А пам’ять любої руки — п’янкої, білої, гінкої перегортає днів сувої. І золотої й дорогої нам стане думи на віки.

Отак би й я: розклав багаття б десь, щоб ні дружини, ні сестри, ні друга — ані душі довкола. Пітьма — й та докучила б, напевне. Нехай горить вогонь. Нехай горить. Хай почезає час, аби в безчассі, я вдруге міг…

Небо — як попіл, як сніг — дерева. У смертнім галопі горить голова. Мій чорний румаче, на захід, на за- це хмара неначе, це наче сльоза, бо око просторе хміліє в світах, бо серце суворе на схресних ножах. Лечу —…

Ми робим смерть. Лякливі тіні, ми робим смерть, ми робим смерть. І те даруєм Україні, де все існує шкереберть. А де, скажіть, живе живло, аби будило, жити звало, аби на камінь камінь клало, аби будівлею росло? Невже ми — тільки…

Тримай над головою свічку, допоки стомиться рука — ціле життя. Замало — нічку. Довкола темінь полохка. Літають кажани, як кулі. Нестерпом студиться щока. Де ви, крилаті? Гулі-гулі! Як вам — нестерпно без небес? Аж очі підвели, поснулі. О ні, ти…

У небі зорі, в грудях місяць. І найрідніші ми брати з тобою, світе. Помолися, як я молюсь за тебе, й ти. У небі місяць, в грудях — зорі, світ у мені, у світі — я. І сльози радості прозорі, як…

Уже Софія відстуменіла, відмерехтіла бузковим гроном, ти йшла до мене, але не встигла за першим зойком, за першим громом. Немов почвара в пекельнім колі, довкола ж тіні, довкола кволі, благословляю твою сваволю, дорого долі, дорого болю. Сніги і стужа, вітри…

На тихі води і на ясні зорі паде лебідка білими грудьми. Вдар блискавко, і громе прогрими, коли не розпростерти крил — у горі. Зелені села, білі городи і синь-ріка і голуба долина і золота, як мрія, Україна — ще не…