Весни колимська парость мов ридання

Весни колимська парость мов ридання, сумує верболіз межи снігів — криваво-синій острах сподівання на радощі коротких літніх днів. Неначе в’язень 25-літній в пекельно-чорній штольні смерто-літ завидів шпару — як огні досвітні, ява чи маячня? Чи кров і піт? І сльози,…