Мені твій голос пролунав

Мені твій голос пролунав, якого я не розпізнав у добре знаному саду, куди я з сином вдвох іду. 0 як він бився, як тремтів, мене обжалити хотів. Так ластівки перед дощем розносять свій високий щем. Та все здавалося мені, що…

І жодної надії довкруги

І жодної надії довкруги і жодної надії на рятунок нам самовтеча і отруйний трунок, вам — розшуки живого, вороги. І спогади мов відумерлий прах ховають нашу душу перетлілу, коли чеканням серце обболіло, коли слова німують на устах. Не хочу клику…

Цей тлум надій і молодих смертей

Цей тлум надій і молодих смертей за розпач вищих, ця хистка дорога, де порив обганяє переляк, а страх волочиться, немов кайдани за скорими ногами — все зайшло за зазубень. Спізнало свого краю. І кожен вийшов у надмірний світ і сонце…

І сниться сто твоїх подоб

І сниться сто твоїх подоб, геть пам’яттю розмитих, недоля зимний студить лоб, зажурою поритий. Усе, що є, перетрясло, лишилося на споді щасливе і страсне число, Господь промовив: годі. Стою один посеред бур, посеред начування: допіру спекався тортур — іде нове…

І знову те ж: дешева сухозлоть

І знову те ж: дешева сухозлоть ізблякла. Більше не сліпить мій погляд полудою. Окреслилися межі і цейсвіт вільно входить в потойсвіт (як давні друзі? Ні, неначе хвиля гамує хвилю, входячи в її таке пругке довикінчене тіло ані без гребня піни)….

Нам відпустила доля зла

Нам відпустила доля зла, окраєць крику відпустила, аби душа не так боліла, що світ затявся дубала. І проростень, і бугила, і жалом жалощів тріпоче доба і не пустити хоче стежина, терням поросла. Зоря вечірня ізійшла, над нас зросла зоря вечірня,…

Сиджу надвечір — при багатті

Сиджу надвечір — при багатті, бандура тужить у руках. Бредуть тумани пелехаті — ординський накривати шлях. Кінь биту землю копирсає, вітри у дубі шелестять, нічна зірниця догоряє, татари за горою сплять. Куди ж податися самому, коли ні душки довкруги? Десь…

Був вечір. Втома. І досада літ.

Був вечір. Втома. І досада літ. Барак порожній. І докука довга. Сон сну. І втома втоми. І не легше прокинутися: табір споночів, аж сіла зірка на дроту й щебече і сяє горлом — з-понадсвітній спів. Коли прищухло довкруги, поближнє усевладуще…

Я ще був там. Біда ходила слідом

Я ще був там. Біда ходила слідом, за мною назирала в сто шпарин, а грудень догоряв ясним болідом, він не корився і не крився він. Я ще був там. Пречистими снігами земля стелилась, вільна од чекань. А за твоїми, земле,…

І сніг запах калиною, калиною червоною

І сніг запах калиною, калиною червоною, зірчасто крівця капала і мерзла по ярах. Ти ще була дитиною, уся надії повною сміялась, а не плакала, губами бгала страх. Чотири хлопці довкруги — усе вродливі до ноги, все чорновусі — не губіть…

Як розіллялася вода — ні броду переброду

Як розіллялася вода — ні броду переброду, бозна-куди, але гайда, шикуймось до походу. Мене ж ця повінь голосна спіткала самотою і світить вічність осяйна над віщою водою. На узбережжі німоти стою один єдиний, питаю: ти це чи не ти на…

І довго достигало власне око

І довго достигало власне око між дріботінням надсвіту, повільно воно росло, круглішало, допоки відчуло радісне туге кільце утрати, звільнення, протистояння на рівні безміру. А перший безмір лишився як грудний рожевий сон. Там крила птаства рясно миготіли, мережилася зелень дивновзором, а…

Водно кохана і її прамати

Водно кохана і її прамати, днедавня туга — сняться ніч у ніч, і голий сором мій і голий сором натроє ділить ту малу кімнату, де дух зведеш — і не уникнеш ока сумного, сторожкого, як бджола, остання з медоносиць. Ніч…

Тихо тихо далеч даленіє

Тихо тихо далеч даленіє, даленіє далеч — степ мій спить. Всюди пітьма, але в серці дніє, але в грудях — ранок майорить. Що мені до тоскного тужіння до видіння, скніння — що мені? Чути чайки жалібне квиління, чути, вже життя…

Ти чуєш стогін плоті? Чуєш крик?

Ти чуєш стогін плоті? Чуєш крик? Волання — чуєш? Прагне суходолу (коли довкола пусто все і голо) душа твоя. Прорватись горлом рік і в ньому закінчити свій кінець, свій біль убгати в озеро тужаве, бо ж задля щастя жив —…