Ця вицілувана земля губами моря-немовляти, для кого жити — цілувати і надбігати звіддаля на власний край, де ліг жагою таємних прагнень невідь-світ, міцний, як кремінь, як граніт понад Дніпровою сагою, занурений сторч головою. А тіло б’ється, мов живе, а це…

О як він прагнув, як він прагнув, неначе болю, білоти, геть поцуратися як багнув і благодаті й ліпоти тієї сяйної дороги, котра Голготою росла, Дніпрові ширились пороги за байдаками — без числа. Прогінною довкола тіла сорочка виліпляла торс, хапливо і…

Між галичі й сорок калини кущ поник, і обірветься крок, і пролунає крик. І схарапуджені сопуть вітри тяжкі, і крокви кружані — сталевий сміх підків, і стократ дужані стають на герць віки, і стократ долані стенаються сини, а думи зволані…

Дорого дороги, дорого мети ані не наблизитись, ані втекти. Рушають окремі, тверді як дуби, в високому щемі старої ганьби. Тут путь наша вічна, тут вічний наш шлях сокира двосічна тне по головах. Над подимом долі, над сяєвом тьми проходим поволі,…

Зелена ряска на жовтавих лапах розважливих качок із калабані, що коноплями тхне, поміж дерев листопадом похмурим розколиханих — зелена ряска на твоєму чоботі обачний знак забутої весни.

Три дороги довкруги, надовкола три дороги, а четверту, слава Богу, оступили за борги. Де подітися — нема, де податися — не знаю, і на п’яту навертаю, але п’ятої — чортма. Світе, завеликий ти, і пробудь як завеликий, але ґвалти, але…

Спішу до тебе навмання — дасть Біг — і стріти вдасться, білоголове зайченя, цупкий клубочку щастя. Повз кучугури снігові, дроти і загороди, де плещуть тугою живі гаї, озера, броди. Ти зрідка в мій заходиш сон уже напівзабутий, а ледь ослонишся…

Світанок стиг на сході, неначе мертвий птах, і очі зводив подив по вишкових горбах. Межею знакувалось тобі твоє життя, жилось, немов прощалось, пройшло без вороття, потрапивши в тенета, обранив душу в смерть, а каламутна Лета зібгала шкереберть.

Я нині встав спередодня — допіру ледве дніло, новий рік вийшов навмання, стежки його зблудили. Під зірним небом він пройшов і місяця окраєць значив узвишшям неба шовк і пахло рідним краєм, бо струмувала течія нічного сновидіння, дружина снилася моя, мов…

Ця калабаня, ця іржа і гниль, цей сморід болю, горя, спроневіри, наверненої мсти і легкодухих надій на справедливість, ця труха пригадувань про давні окрутенства і підлий цей чотириногий замір, що підповзає нишком і тебе ж рабуючи, мов на огні антоновім,…

Трамваї, гроші і серця, комоди й долі спливають плавом без кінця брудні і голі. Дерева, авта, журавлі, яри і мрії підносять на однім крилі зморенні виї. Крамниці щастя і міста, паркани й мури — усе несе вселенська мста в однім…

Мій янголе, моя любове, моя незбутня туго, ти сполохані піднесла брови в мої потьмарені світи. Лети в німотному жаданні крізь туги займища страшні невже я чую на світанні ті перелети голосні і лячні доли наслухають твій замашний німотний лет нас…

Обрав ти для багаття темну ніч, щоб полум’я бухало тьмавим богом, і жодних свідків і за жодним рогом і жодного від дорогих облич. Це самопал-спалахування-спа- сенне вік автодафе дороги, обламуються тіні в сині логи, куди нас припроваджує ступа. Погрій же…