Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

РЕВЕРС

В процесі підготовки й написання «Ітернаціоналізму
чи русифікації?» я опрацював масу текстів «класиків
марксизму-ленінізму» та документів партійних
з’їздів, постанов ЦКРКП(б) та ЦККП(б)У тощо — імав змо-
гу побачити цілковитий відхід радянського режиму
від тих гасел і тієї ідеології, особливо в національній
справі, під якими більшовики приходили до влади. Це,
власне, був один із наріжних каменів моєї позиції, як вона ви-
разилася в «Інтернаціоналізмі чи русифікації?». Про це вже
не раз говорено. А тут я хочу сказати лише ось що. Нічим
іншим, як тільки невіглаством, є майже повсюдне нині зне-
важливе ставлення до Маркса — людей, які його й не чита-
ли. Тим часом чи не всі видатні філософи, соціологи, культу-
рологи Заходу XX ст., навіть заперечуючи його, ставилися
до нього з повагою, нерідко визнавали його вплив, а в універ-
ситетських колах він і нині належить до числа найбільш
читаних мислителів. А скільки в його (та Енгельса) працях і
листах думок просто-таки актуальних, особливо для нас,
українців. Ось хоча б кілька з них, що можуть наводити на
недаремні роздуми (це — з моїх підготовчих матеріалів до
«Інтернаціоналізму чи русифікації?» і там не використа-
них).
Ось цей пасаж, скажімо, — хіба це тільки про німець¬ких «космополітів» XIX ст., хіба це не портрет і ближчих до нас, та й серед нас сущих, «інтелектуалів», які подолали «національну обмеженість» (українську, звісно) і вельми горді з того? Цитую російський переклад, чомусь саме з ньо¬го в мене збереглися виписки — напевне, вони зроблені ще в часи навчання в аспірантурі.
«Эти высокопарные и хвастливые торговцы мыслями, воображающие, что они бесконечно возвышаются над вся¬кими национальными предрассудками, на деле ещё более

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
531
национально ограниченны, чем филистеры из пивных,меч¬тающие об объединении Германии. (…) Г-н Венедей — космо¬полит со святыми Бруно и Максом (Бруно Бауер і Макс Штірнер. —І.Дз), которые под флагом мирового господст¬ва теории возвещают мировое господство Германии» («Не¬мецкая идеология» //К. Маркс и Ф. Энгельс. Сочинения. Изд. второе. Т.З.М., 1956, с. 40—41).
Або: «Фейербах говорит о «человеке как таковом», а не
о «действительном историческом человеке». (…) «Человек как таковой» на самом деле есть немец» (Там само, с. 42). Хіба це не про тих теоретиків і політиків, які «сучасну»лю¬дину та йусе людство моделюють від сучасного американ¬ця або сучасного європейця (тежумовних, абстрактних чи <усереднених», тобто неіснуючих)?
Або таке: «Каждая нация имела до сих пор те или иные преимущества перед другой. (…) Критика, которая с беско¬нечным самомнением ставит себя выше наций, ожидая, чтобы последние, ползая у её ног, молили её о прояснении их сознания, как раз этим своим карикатурным христиан- ско-германским идеализмом показывает, что она по уши ещё торчит в грязи немецкого идеализма» («Святое семей¬ство», там само, т. 2, с. 169).
А ось про тих, хто хоче бути більшими німцями, ніж самі німці (уявімо на місці німців будь-яку іншу «престиж¬ну» націю зусесвітянськими претензіями): «Г-нЛихновский, несмотря на все его торжественные уверения, вовсе не не¬мец, он — <реорганизованный» поляк; и говорит-то он не по-немецки, а по-прусски» (Там само, т. 5, с. 375). Боже, скільки ми маємо таких «реорганизованных»!
А ось ще Ф. Енгельс: «На трибуну піднявся пан Воловсь- кий, професор і т. д. з Парижа. Цей самовдоволений і повер¬ховий балакун, офранцужений польський єврей, зумів поєднати в собі негативні якості всіх трьох націй, не сприйнявши ні одної з їх позитивних рис» («.Конгрес еко¬номістів», там само, т. 4, с. 243).
Як відомо, Маркс і Енгельс особливу симпатію відчували до боротьби поляків проти німецької та російської експансії; підтримці ‘їх вони присвятили не одну полум’яну сторінку своєї публіцистики. Однак вирізнивши українців («малоросів»), Маркс говорить про них як про народ, відмінний від полягав і росіян, які хочуть їх поглинути. «..Южные области (Польщі. — /. Дз.) населены так называемымималороссамцязык которых

532
ІВАН ДЗЮБА
в настоящее время большинством авторитетов считается совершенно отличным от великорусского языка (которыймы обычно называем русским)». І далі про претензії росіян на Ук¬раїну: «..Богатыеравнины Малороссии возбудили у них жажду аннексии» (Там само, т. 16, с. 163,164).
Нарешті — про «класову мораль», яку «марксисти» ви¬водили з Маркса, відкидаючи як фальш загальнолюдські мо¬ральні критерії і глузуючи з них. Ось що писав Марксу ста¬туті Міжнародного Товариства Робітників: «Это Между¬народное Товарищество и все вступившие в него общества и отдельные лица будут признавать истину, справедли¬вость и нравственность основой в своих отношениях друг к другу и ко всем людям, независимо от цвета их кожи, их верований и национальности» (Там само, т. 16, с. 13).
Можна було б ще багато й багато наводити тих ду¬мок Маркса й Енгельса, які породжують асоціації та ана¬логії стосовно наших минулих і нинішніх проблем, — дещо вони збагнули глибше, ніж пізніші й сучасні нам мислителі. Але — читайте самі…

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.