Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

«Іду З РОБОТИ Я, 3 ЗАВОДУ» (ПРОДОВЖЕННЯ)

У першій частині «Спогадів…» я вже трохи торкався «за-
водської» теми. Після виходу зі спецізолятора КГБ мені
літературна робота «не світила», і мене «опреділили» в
багатотиражку Київського авіазаводу. Чому саме авіазавод?
Певно, тому, що це підприємство «режимне»: весь день ти на
очах. Крім того, завод «зразковий», «передовий» — мовляв, з
високим виховним потенціалом (про цей виховний по-
тенціал я ще розкажу).
Робота була багатьма моментами морально диском¬фортна, вкрай несприятлива для здоров’я (цехові випари й децибели), але й цікава з пізнавального погляду (я намагався щось зрозуміти у виробничих справах і навіть технологіях
— звісно, даремно), а головне — величезним обсягом спілку¬вань із людьми. Крім того, я з часом пристосувався в обідню перерву працювати в заводській бібліотеці (досить багатій), що в будинку адміністрації, а після 6-тої вечора їхати до ЦНБ (Центральної наукової бібліотеки — тоді вона знаходилася на Володимирській, коло університету), метро давало можливість відбути цю поїздку за 15-20 хвилин і ще там сидіти за книжками до 10-тої. Дивуюся, як бідний ор¬ганізм усе це витримував — це ж не день, не два, не тиждень і не місяць, а кілька років поспіль! Добре, що дружина в цей

566
ІВАН ДЗЮБА
час працювала часто на нічних змінах і не так переживала мою відсутність…
Отже, дещо із заводських вражень. І спочатку — про лю-дину, яка виявилася мені особливо близькою, незважаючи на вікову різницю.

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.