Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

ЗАВОД (ПРОДОВЖЕННЯ)

В медпункт заходить товстенький низенький чо-
ловічок з добродушною фізіономією, у куфайці.
Шофер або автокранщик, може, будівельник.
— Добрий день, дочко… Можна роздягатися?
— А что вам нужно? — похмуро одзивається «дочка», підкреслюючи дистанцію.
— Помірять…
— Что померять? — уже роздратовано.
— Голова болить нєт спасу…
«Дочка» невдоволено підходить до стола, виймає тов¬стого зошита, бере ручку.
— Ваша фамилия… Сколько лет… Где работаете… — мовчки записує відповіді.
Дядько так само добродушно :
— А для чого ця автобіографія? Ще сказати, чи є діти? Є, є… троє… запишіть… От у нас, — дивується, — нічого по- людському зробити не можуть… Висякатися треба — запов¬нюй анкету… Білети на поїзд давати — тільки перед одходом, раніше ні, бо очереді не буде, неінтересно, і гудзики будуть цілі… А так дивись — ще хтось і в пику заїде…
…Хто в кафетерії був не перший раз, той боявся її зачіпа¬ти. Але новачки, бувало, «напорювалися» на неї, і тоді їм до¬водилося місяць-другий оминати кафетерій.
Якось одна дівиця здумала вимагати від неї салфетки. Власне, не салфетки, а нарізані квадратиками папірці, що бу¬ли тут замість салфеток, — «бумажки».
— Нема мені коли вам бомажки носити, — досить миро¬любно відгризнулася баба Настя.
Розумному досить, як казали стародавні мудреці. Діви¬цю, однак, ця виразна відповідь чомусь не задовольнила, і вона необережно докинула звичне:
— Вам за это деньги платят!..

604
ІВАН ДЗЮБА
Тієї ж миті їй довелося пожаліти про свої слова. Баба На¬стя спокійно, але грізно повернулася в її бік.
— Мені гроші платять за те, що я живу на світі! — сказа¬ла вона тихо як на свої можливості, але так, що її голос за¬повнив увесь зал. — А ти йди, йди, не виступай! — вона підви¬щила тон. — Ач яке, базєкать навчилося і вже думає, що чор¬та за цурку держить. Базєкай, базєкай, ставай ось сюди, — во¬на показала на своє місце коло посудомийки, — і тут по- базєкай! Витираються, усе витираються! А щоб тебе лиха го¬дина витерла! «Мнє бомагу», — перекривляла баба Настя, — їй бомаги хочеться, і більше нічого…
Бідна дівчина швиденько втекла з кафетерію, але бабу Настю вже винесло на тему молоді взагалі, і тут ніщо не мог¬ло її СПИНИТИ:
— Ногу за ногу закине, папіросу в зуби — і ні батька, ні матері не понімає: «Я учона!» А-а, щоб тебе!.. І хоч би путнє щось було, а то: отаке-ось, як обізянка, губки накрасить, нігті наквацює, очки малесенькі: «Мнє бомагі»… Я де не працюва¬ла — і в ресторані, і на Леніна, а такого бардака, як на цьому заводі, не бачила…
— Бабо, хто вас обідив? — пожартував хтось, щоб угаму¬вати пристрасті.
— Хто мене обідив? Ніхто мене не обідив. Ще не наро¬дився той, що мене обідить! Я йому оцими пазурами очі по¬видряпую!
…От тобі й мікроклімат у колективі комуністичної праці! От тобі й уникай стресових ситуацій!
…К-ника я знаю не перший рік, ще з того часу, як він був майстром на револьверній дільниці. Він мені зразу не сподо¬бався. Щось самовдоволено-нахабнувате у виразі обличчя, голосі, манерах. Подумалося: тип молодика, готового роби¬ти кар’єру будь-якою ціною. Може, таке враження склалося тому, що при першій зустрічі (прийшов на дільницю в якійсь справі) став свідком такої телефонної розмови:
— …Маша, ты меня не узнала? Я так и понял, что не узна-ла… Два года я тебе не звонил, а теперь… интересы родины… требуют поговорить… Слушай, красотка, ты можешь про¬толкнуть нам детали Ш—28354?.. Не выручишь?.. Миленькая… Нет, ты меня послушай… Не балуй… Ну, хорошо, так и мы бу¬дем к тебе… Запомни… Пусть судят… Тебя, а не меня… Сука!
Протягом трьох хвилин розмови голос його змінив увесь

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
605
регістр приступних йому інтонацій — від іронічно-залицяль- ної до люто-погрозливої, мстивої… І ці інтонації немовби ство¬рювали звуковий автопортрет людини ницої і небезпечної…
…Обговорюють новину: одружився нарешті М. С., секре¬тар комітету комсомолу, хлопець не такий уже й молодий.
— Свайба, кажуть, там така ідейна була… Вона — замсе- кретаря фабрики. А її секретар виступив і каже: «Ти, Коля, не перегружай її домашньою роботою, вона у нас цінний ак¬тив…»
— Ото життя буде!..
— Живе у неї, вона вже подала на расширєніє…
— Дурний Микола, — зробила висновок Л., — одружив¬ся б із простою дівчиною… На роботі затуркають, прийшов би додому, то хоч би свіжого борщу жінка дала б… А то… буде на нарадах… мусолиться… Дурні мужики… Я… якби оце була б мужчиною і треба було жениться — женилася б тільки на кулінарці… На хе мені з вищою освітою — вона мені сто лет не снилася… А це — діло вічне… При всіх властях… Прийдеш
— і зготовлено, і смачно, і грошей не треба — завжди натас-кає….
— Блиснула тринадцята! — повідомила Л. — Погнали!
Погнали, то й погнали. На роботу вже не верталися.
Зайшли до Нінки, в її кімнаті «обмили».
Наступного ранку Л. хвалилася:
— Повезло: вернулася додому, Миколи ще не було. Тільки вклала Вітальку й сама роздяглася, лягла — й він при¬ходить. Так я ще йому й чортів наклала: де ошивався до ночі?.. Таких йому навішала… так що злякався і вперше в житті по правді признався, скільки одержав… А потім уранці питаю: «Так скільки пропив?» — «Шість». — «Ну, то і я три». Так він — як узнав, що і я гуляла, — трохи стелю не підняв! А як же ти думав, кажу: мене — киш, а сам — гей?!
— Що ви ото таке дурне балакаєте по радіо? — обурю¬вався літній робітник — Вчать дихать! Мов, досі люди непра¬вильно дихали, споконвіку не вміли, — іронізував, — а тепер вони навчать… по радіо… Через одну ніздрю… Чого тільки не придумають… од безделья… А лікарств попридумували… І що?.. Як нове лікарство — так і нова болезнь… на нього… Бо для чого ж воно інакше?.. А раніше було одне лікарство — і

606
ІВАН ДЗЮБА
од простуди, і од туберкульозу, і од усіх болезней… А що ж ви думаєте? — підвищив голос, побачивши, що молоді посміха¬ються. — Раніше, бувало, дитина занедужала — мати йому горло смальцем змазала або смальцю з молоком дала — і в жито кинула… А сама до роботи… Так ті, що в житі виросли, — он і пароходи, і луноходи построїли… А ще побачимо, що по- строять ті, що на перинах повиростали…
— Як живете?
— Та так., аби світ не без мене…

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.