Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

ВАЛЕРІЙ КАЛІНІН

Нагадував героя фільму «Комуніст». Хто лише чув
про нього — іронізували: мовляв, живе книж-
ними уявленнями або вдає із себе принципово-
го, але хто мав із ним справи, знав його по роботі — хоч і ди-
вувалися часом, але поважали: бачили, що в нього не сло-
весні принципи, а справжні…
Відомий на весь завод «передовик», секретар партор- ганізації ливарного цеху, бригадир ливарників — сам працює як ливарник більше за всіх. З дружиною і трьома дітьми вже кільканадцять років живуть у «гостинці», міг би мати нормаль¬ну квартиру, але не добивається її, бо, вважає, є такі в цеху, що потребують її більше… (Вже двічі поступався своєю чергою на трикімнатну квартиру. Перший раз — із власної ініціативи. Другий раз, як знову підійшла черга, — викликає Бугайко, сек¬ретар парткому заводу. Трохи мнеться… Потім, зважившись: «Валерий Николаевич, понимаешь, какое дело… Не хватило трехкомнатных квартир… А ты все-таки коммунист, секре¬тарь парторганизации, на тебя все смотрят… Пойми меня пра-

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
651
вильно…» — «Понимаю, Александр Григорьевич». — «В следу¬ющем году — уже обязательно, просто насильно дадим…» Вдо¬ма вже Валерій мнеться перед дружиною. Вони так ждали цієї квартири, так хотілося створити дітям нормальні умови — все-таки двоє школярів — третій клас і перший… Нарешті зва¬жується сказати… Та плаче… «Хорошо, Нина, я пойду и скажу, что не согласен». — «Валерий, ты не так меня понял…» Мовляв: плачу, бо важко бути таким чесним, але треба…)
Дружина працює інженером-конструктором на сусід¬ньому КМЗ (Київський механічний завод. — І.Дз.). За домо¬вленістю, працює на годину менше… «Потому что если до шести — это она пока возвратится домой, пока сготовит ужин — уже будет 8, а то и 9- Меня это не устраивает: в 11 обедать, а ужинать в 9…»
Трохи для мене несподіваним було в устах Валерія Калініна оце: «Меня это не устраивает». Але потім я подумав: мабуть, це все-таки не егоїзм, а цілковите взаємопоро- зуміння (і відповідально-чесні взаємні претензії двох людей, які все роблять одне для одного)…
Жаліється: діти «балдеют» коло телевізора — і нічого з ними не вдієш. Коли заборонить старшим, вони підсилають найменшу: знають, що їй він не може відмовити… Прихитри¬лися!
Розповідає, як водив дітей в Музей українського мис¬тецтва…
…Якось бачу Валерія дуже блідого. Питаю в Григорія Каліхмана: що це він так змінився? Той: «Да просто — конец недели, устал».
Григорій Каліхман про Валерія Калініна: «Он тут неиз¬менный. Молодёжь на эту работу не идёт — гробовая». Пи¬таю: не набридає йому — стільки років на одному місці, стільки років парторгом… одне й те ж саме… — «Нет… Это удивительный чловек… Ни в чём его не упрекнёшь… И сам работает, как зверь, и от других требует — и от рабочих, и от начальства… Классовое чутьё… Образования формального нет, но мудрее многих учёных… Чистый пролетарий… У нас же большинство — то с Бучи, то с Ворзеля… Хозяйство, сад, кабанчики, хочется поскорее домой… А у него ничего — только рабочие руки…»
Підкидаю тему: а не здається тобі, що таке уявлення про пролетарськість давно стало анахронізмом? Тепер проле¬тарі! навперейми прагнуть щось придбати: той садову ділян¬

652
ІВАН ДЗЮБА
ку, той дачу, той авто, той човна на Дніпрі… Одних робочих рук їм уже мало… «Да… На этой почве и у Калинина бывают конфликты… Даже в семье… Вообще-то семья идеальная. Же¬на — инженер, трое детей… Только недавно получил трёх¬комнатную квартиру… Бывают конфликты, но мелкие, в ос¬новном в связи с квартирой. Например, жена хочет какую- то там стенку, а он: зачем нам непременно заграничная ме¬бель? Мне и наша хороша… И т. д. Так она уже, если что нуж¬но, ко мне обращается, только предупреждает: «Чтобы Кали¬нин не знал».
І на довершення: «Валерий Калинин — один из немно¬гих, с кем можно говорить на любые темы как с равным… Он, Сергей Грищенко, ещё двое-трое — и всё».

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.