Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

ГАННА ЄГОРІВНА ШАЛАЄВА

Хіба ж тоді (1951-й рік) завод був такий, як тепер?
Отут, де тепер дирекція, було озеро, купалися в
ньому. Замість прохідної був вагончик — за цей
час прохідна мінялася вісім разів. На роботу ходили у гумо-
вих чоботях і рукавицях, капюшоні, в куфайці і ватних шта-
нях… На курсах я одержувала 250 рублів, по-теперішньому
25, жили в гуртожитку — прямо на території заводу…
Начальник цеху придивився, каже: «Не будемо її учени¬цею ставить, поставим зразу на роботу… Як ти?» — до мене. «Я в собі уверена, а ви дивіться», — кажу. Спочатку одержувала 450, потім 700, потім 1400… Заробляла добре, всігда була в почоті… Було дівчата гукають: «Ганнусю, кидай, уже шість!» — «Та ви що? Невже?» — незчулася, як і день минув… Або: «Ти ж хвора, хоч би день полежала!» — «Якби ж мене хто-небудь прив’язав», — кажу.
..А потім з чоловіком розійшлися, дитина на руках… Пішла до начальника цеху, об’яснила йому своє положеніє… Він уділив вніманіє, перевів мене на другу роботу… Щодня доводилось бігати до сина в садочок, у школу… Ключ від хати вішала йому на шию — щоб не губив… Якось прийшла — двері відчинені, а Олега нема… Мене всю голками взяло… Ки¬

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
659
нулася шукати — а він у парку ганяє футбола… «А ти двері за-чинив?» — «Зачинив. Ось і ключ». — «Ой синку ти мій, синку!»
— кажу…
…Коли спішна робота — спішимо, як коньки надіваємо… А тепер молодь умна пішла (іронічно) — не хоче робить… «Що я, вік тут буду? Здоров’я гробить? У мене одна жизнь». Або: «Я тут довго не задержусь». Нема любові, нема інтересу… А коли є інтерес — зовсім друге діло…
Дівчата кажуть: «О, якби ми до вашого возрасту дороби¬ли…»; «Ми б до вашого возрасту не дожили…» Або: «Тут за де¬сять лет состаришься». А я їм кажу: «Нічого, привикнете, по¬любите, ще не так будете працювати…»

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.