Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

І ВДАЧА, І ХИСТ, І ДОЛЯ ЛЮДИНИ ЧИТАЮТЬСЯ В її МОВІ….

Мова Л. А. — це її досконалий портрет: молодої жінки
з села (здається, з інтелігентної, вчительської роди-
. ни), яка органічно вписалася в міський побут, але
зберегла лексичне багатство й образність селянської мови,
збагативши їх заводським лексиконом і поняттями міського
побуту — вийшло колоритне українське арго, яке недалекі
пуристи, глухі до образності слова, його енергії та живої ви-
разності, плутають із т. зв. «суржиком»; жінки діяльної, впев-
неної в собі (завдяки своїй природній вроді, добрій «поро-
дистості», кмітливості), інколи й досить агресивної, не дуже
церемонної, коли зачеплені її інтереси; зате працьовитої і
досконалої у своїй роботі…
«Доведеться дріжджів добавить та по-новому місить» (зроблене не задовольняє). «Ось вам нещипана новина».
«Глухому в церкві двічі не дзвонять — що почує, те й його».
«З’їж — проковтни» (негоже висловився на політичні те¬ми).
«Одна нога в гуртожитку, друга на вулиці» (такі малі кімнати).
(Хлопцеві, який іде до Риги): «Може, щось трапиться та¬ке… хапацьке… купиш… Миколі…»
«У неї чоловік з Уралу, по-українському не тягне… Як по¬чує українську мову, каже: «Это с периферии». А ми таку ук¬раїнську пісню як задули!»
«Відкладений тільки сир смачний».
«Ясельні й садкові діти такі несплячі…»
«Це ж треба з них через соломинку витягувать…» (інформацію — від начальників цехів).
«Аж очі краде» (таке гарне).
«Ніхто ні п’ять, ні шість, ні слова, ні півслова…»
«С компривєтом, целую, Фані! Ти хотіла, щоб Микола по потолку бігав?» (На пропозицію подруги — піти в театр з її чоловіком, оскільки вона захворіла).
«Куме, які в тебе плани на неділю? Мене треба гуртом перепхать з однієї хати в другу».

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
671
«Не обв’язково автобус, дайте хоч якусь паршивеньку козу, аби дотягла…»
«Вони там могоричилися добре… коло того діла…» (Передплата на газету): «Що ти на комуністах тільки їздиш? Он дівчата — на помаді по п’ять рублів переплачують, а на газету не можуть ЗО копійок дати…»
«Це той, що вічно ото млинець на голові носить». «Скільки я косяків нахапалася, поки взнали, що я нічия не протеже, а просто стороння» (як влаштовувалася на роботу). «А я думала — знакоміша ваша» (знайома).
«Ах ти, стидомирник такий!»
«Ну, ладно, убалакав!»
«Ну, так спасіба в шляпу!» (Щось не вийшло).
«Що то за жінка, що не може чоловіка розколоть?» «Свєтку вже підмело» (втекла з роботи).
«П’ятки намилила» (втекла з роботи).
«Дід Діма в курсі дєла — підмив додому» (те ж саме). «Вона тільки що пришкряботіла на роботу».
«Гребуть на роботу» (тяжко йдуть).
«Дивіться, он наш К. кудись подриндзяв».
«Вмазаний… як вуж., пливе з роботи…»
«Од п’янок не просихав».
«Прийшов забуханий…»
«Тільки без бухів… Цього нам не треба…»
«Чого чхаєш? Босий спав?»
«Знову задму» (піду з роботи, кудись повіюся). «Попливла… дві години плавала…» (не була на роботі). «Куди шльопнем?» (підемо в кіно).
«Вітька — той хоч би який п’яний був, приплив би (на верстку), а цей…»
«А я гребла, а я гребла…» (поспішала на роботу — дарма). «Я вже на взльоті» (мовляв, швидше кінчаймо, я вже йду з роботи).
«Дмухну додому».
«Свєтка вже додому тюкнула».
«Наш уже подув»; «злиняв».
(По телефону): «Ти тоже сьорбаєш?» (тікаєш з роботи). «Далеко він нарізав?» (Куди пішов начальник).
«Оце дала, оце заколупала!»
«Що ти там голову дмеш?»
«Такого начальника із себе крутить».
«Залободають» (помітять, зловлять).

672
ІВАН ДЗЮБА
«Розкапустилася» (розсілася).
«— Ліда знов затримує?
— Ліда ніколи вас не затримує. Це ви її тримаєте щипцями».
«З 12-тої до 2-гої вона «дзвонила»?! Та я ж сиділа крячкою!»
«Ти, дєвушка, що в тебе за любєзние разговори… півдня
телефон зайнятий?»
«— Лідка!
— Лідка на базарі насіння продає!»
Розмова по телефону з чоловіком: «Тобі в п’яту не пече… А я кажу: тобі в п’яту не пече!»
«Я йому таких навішала!»
…Читають у газеті про якогось араба, що нібито не спить третій рік: 8 годин працює на виробництві, а решту ча¬су — помагає жінці по господартству тощо… «От би, Л., тобі такого чоловіка — це б скільки вказівок можна було давати!»
«Пилка! Пилорама! Деревообробний комбінат!» (Про сварливу жінку).
— Ну?
— Ну-ну… Бублики гну!
«Тиць — мамин Гриць, а я твоя мамка!»
«Хай вона не шкіпідориться!»
«Видно, ти не гуляв з нами в одному пісочнику».
«То Вітька понти наводив, а тепер цей…»
«Це наколка… Наколоть хочеш…»
У заводському «столі замовлень»: «Хто дасть те, що тре¬ба, а там ми вже самі візьмемо: хто цукру, хто баночку кон¬серви, а хто вакси сапожної».
«— Хто видумав ці «чорні суботи»? Знов бідній дитині так не захочеться завтра вставати…
В. Д: — А мені теж не хочеться.
— Так ти ж хоч усвідомлюєш…
— Що я усвідомлюю? Я тільки на прохідній прокидаюся! А то пожуєш механічно чаю — і біжиш…»
«Набридла мені вся ця лахомудія!»
«Шеф тюльку гонить».
«Ой-ой, страменія!» (Сором).
«Як кутя, так і дитя» (Щороку дитина).
«У заяві написала: «Меня знает тов. К-ко». Вона пощита- ла, що він тут пуріц… страшное дело хто…»
«Звук такий (у цеху), що стеля піднімається».
« — А у нас у кімнаті — Ташкент! Хлопці пороздягалися і сидять…

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
673
— І зубами цокотять…»
«— Це Микола вже зараз город поле…
— Микола зараз культурно дрихне!»
«Позорники… Ханурики…» (Про халтурників із фірми
«Світанок»),
«З приїхалом вас… Коли це ви при… так сказать?»
«Доведеш мене до такого, що потім не одкаючу».
(По телефону): «Демешко! Де ти там? У яму вскочив?»
«Дай, дай»… — «Дай» поїхав у Китай!»
«Чого ти в нього вняпився?»
«Як зачавить тебе (партком) — діло твоє дохле».
«Он Бородулькіна йде — хвіст уперед» (рада перемозі).
«Рух за те, рух за се… Стільки тих «рухів», що неохота й рухатися».
«Ті ж штани, тільки навиворіт».
«Ще не вміє говорить, а вже матюкається».
«Оте електро-тю-тю» ( про «чокнутого»).
«Хто в райком за пайком, хто в дурдом за умом».
«Ляпанців нема — здивувався» ( про виступ на зборах якогось важливого «представника»: не було оплесків).
(І Іісля розмови по телефону з диспетчеркою — витирає хустиі і кою коло рота): «От кобра — аж сюди слиною бризнуло».
Розмова з приводу вичитаної в «Литературной газете» пропозиції якогось «директора» (в «ЛГ» була рубрика: «Если бы я был директором») — щоб ЗАГСи не реєстрували шлюбів без характеристики молодят з місця роботи: «Тоді ще треба довідку од мами й папи, що вночі не впісюєшся».
«Зашкулило в душу».
«Останній гав моди».
«У-у, блін морський!»
«А-ля-теля».
«- Ч оловік тебе жде!
— Ой мати-земле!.. Хай жде».
«Ух ти, йоськін дом!»
«’Іри ха-ха і два тире!»
«Тихо-тихо… Дунай воду несе…» (На зборах: начальник нагримав, і всі затихли).
«Як не дадуть теплої води, то куватимуть, як сиві зозулі… сидітимуть…»
«А він перед нею… — Він знає, що два роки перед нею…, а потім усе життя командуватиме…»

674
ІВАН ДЗЮБА
«— А в придачу? — А в придачу дачу!»
«Діти маленькі — батьки дурненькі» (прималюються).
«Так ви кучеряво живете!»
«Васько в цім ділі молоток».
«Я забула спитати, а ти зразу бряконула» (кинула теле¬фонну трубку).
«Спішить… як свекор пелюшки прати».
«Це… не для преси…»
«Сидять… чинарики… і про нас з вами думають…»
«Давить сачка».
«Одгул за прогул» (вимагає).
«Буду иметь в виде» (іронічно).
«А., зараз я тобі як розкажу, так ти пожалієш в корні!»
«Здуру буронула чорного чорнила…»
«Так насиляє її той Василь…»
«Мужик повірить, якщо перевірить».
«Повну пригорщу матюків схопила».
«Що за біда, що п’ється вода?»
«Де ви зараз знайдете таких, щоб женилися не з розра¬хунку, не з необхідності, а з любові… Щоб любила, як каже Дмитро Олександрович, по-лебединому…»
«Той, що, як каже Господарчую завжди у пір’ї» (нежонатий).
«Що ж «кінчайте», як коси матюком стирчать».
«Нам потрібен гвардеец десятой пятілєткі» (дитина, яка народилася в 10-й п’ятирічці, — для агітсторінки).
«І весь сказ о советской власті…»
«Є і костюми бостон, і діагональ фланелева — їй зносу нема, а я стою і тихо дурію…»
«Вона — гонча-перелета… Скрізь побувала… І дивіться, як цвіте!»
«Нужна, як зайцю стоп-сигнал».
«— Хіба вона заміжня? Таке мале… — Мале, а сообрази¬ло…»
«Ну, тоді діло третє!»
«Домовились — а-ля-теля».
«Ще трохи, і вас довелось би автогеном рознімати» (про мою суперечку з В. Ф.).
«Досі нема? (На роботі). Невже обнаглів навіки?»
«Заглавная девочка» (та, на яку хлопці найбільше розра-ховували, — на вечоринці) — не прийшла» .
«Володя — хоч голяком перед ним ходи — не реагує… А цей — тільки юпку побачить… пішов на запах…»

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
675
Про П. О. «Один у тримісній кімнаті… Повна шафа горілки й закусі… Всіх тягне — вгощає… На цьому деякі гра¬ють — п’ють коло нього… Раз приходить до своєї кімнати, а там сидить незнайома кампанія, п’ють його горілку, закушу¬ють його мандаринами, ще й його пригостили…»
«А хлопці (дівчата?) йому кажуть: ти що, подборочний комбайн? Та вона он і з тим, і з тим, і з третім-десятим… І на-зивають: коли, з ким і що…»
«Припиндикуватий отой… придурок…»
«Тато за день нашмагається — не до дитини…»
«Як я одмазала?» (Відповіла).
«Хай хоч і сова, аби з другого села».
«— А кум така лажа — ніколи нічого не скаже… — Ні і і’ять, ні шесть!»
(Розповідь по телефону про туристичну поїздку в Біло¬русію): «Нічого не привезла… Там така голота, там така голо¬та, що страх Господній… Море впєчатлєній, конєшно…»
«Оба цвай… Стоять — аж один другому в рота влазять…»
(Дивлячись у вікно — джерело поточної інформації: за¬водська дорога): «Он і Задорожний (секретар парткому) су¬не додому — на обід. А ще 15 хвилин до перерви… А як робітник на 5 хвилин раніше піде, так..»
«— У ДК («Дім культури») щось дають: он пішли і Шура з парткому, і Н., і М.
— Може, якийсь захід?
— Це не з тих, що ходять на заходи. Щось дають!»
«Коли закінчиться ця бодяга?»
«Думаєш, він зовсім уже поцуватий — вилетіти з роботи по 76 статті?»
«Дніпрова пошибила нас до Іваницького…»
«Забурена не була… Й росинки не мала…»
«За першою чаркою і цигани не закушують».
«Вони з вольтами — що одне, що друге» (про Св. і В. як подружжя — обоє «перенапружені»), «Ще й кирпу гне — од¬не і друге». (Пояснення сімейної незлагоди).
«Перенямали?» (Перекусили).
«Блигма світу… Ти що — теліпать чорті куди?»
«Чого ти будеш калантириться?»
«Така ледаберня!» (Ледацюги).
«Одне шмульйо йде…» (про «кадри»),
«Реакція на все — нульова!»

676
ІВАН ДЗЮБА
«Ух ти ж блін! Після машини ще кухню в состоянії ку¬пить! А казав — бідний…»
«Ледве Галку не обхекала».
«Я щось не врублюсь у цей гумор».
«Там такі дєвки блатні ходять!» (У Ризі). «А наша Свєтка накомарилася помадою, надушилася, таку юпку наділа… А тормозок випирає все одно…» «Там таких роздивляк, роззяв¬ляк, як ми, не люблять…»
«Не біда, що сліпий, біда, що не бачить…»
«Гордимося, що нікуди не годимося».
«Він не те що боїться його, а…— Бог собаки не боїться, та не любить, як вона гавкає…»
«Вже як цього він не зрозуміє, тоді — «ПП» — пиши про¬пало».
«Пожменькаться» (поздороватися за руку).
«Таке маленьке, мордате, пихате… Легше його переско¬чить, як обійти».
«От не люблю… як хтось більше за мене бреше» (ір.).
…Боротьба за «житлоплощу». «Мій стоїть на черзі, але 47-й в цеху. Це знаєш, коли буде? На склоні лєт. «Мені баба Яга зробить, мені баба Яга зробить» (Так прозвали начальни¬цю АГВ — адміністративно-господарського відділу). А вона нічого не зробила… А дівчата думають, що я програю (має народити дитину, і її виселять — гуртожиток не сімейний). А вони всі програють… Я сказала дєвкам, що я ні на один день звідси не єду: ні до того, ні під час того, ні після того. Нема дурних: рожатиму, не отходя от каси (щоб не виселили, поки лежатиме в пологовому будинку)… Вони всі програють. Я ж не постісняюсь пересунуть того стола далі, щоб постави¬ти колиску, а згодом не постісняюсь пересунуть його аж ген (у коридор), щоб поставити ліжечко… Я ж не постісняюсь…»
…Ще з порога чоловік простягнув їй букетик
— Що ти мені тицькаєш? — остудила вона його хмільну розчуленість.
— Проліски… — все ще з надією, але вже винувато про-белькотів він.
— Твої проліски мені до одної фені! Мені он треба виварку тягать на піч та з печі… Ти цю лавочку зав’язуй… На фіг воно мені треба?.. Що мені з того, що він тобі півлітра поставить та поспіваєте там? Ти мені скажи, на скільки запізнився на роботу?..

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
677
Він намагався огризнутися: набридли, мовляв, нотації.
— У-ух ти, йоськін дом! Уже йому набридло!.. Ти диви!.. Страмничура!..
«— Я такі експерименти робила (до заміжжя, звісно)… Аж самій страшно ставало: думаю, невже я така підла?.. По кілька хлопців ставила в однакові умови… на грані… і дивила¬ся, як хто себе вестиме…
— Ну… і…
— Майже всі вели себе однаково…»
«Він мене ні про що не спитав. Або він такий «кльова» — нічого не зрозумів, або зрозумів, що мені буде дуже важко відповісти на його запитання…»
«Була в ауті на 150»; «Погоріла… Одні угольки остались»; «Це було тоді, як ми йшли… такі накиряні…»; «Вийшла б за нього — в перший день була б за коси тягана»;
«Мусово віддала, а тепер самій треба»; «Робить види на Мадриди»; «Не каліть душу»; «Така затюкана, замунькана»;
«Не трави медузу!»; «Не гоніть картину!»; «Кучеряво жи¬вете»;
«Води нема, ліфт не працює, дах тече — хоч гав кричи».
«Ісаков, хто тобі повірить, тому сто лєт каторги!»
«І. каже: «В. — кристально чиста». Щоб ти бачив ці кри¬стали!»
«Не знає, за що себе вкусити… Якби дістала — за зад би вкусила» (така лють у людини).
«Ой, сміятися, тільки не плакать».
«Прийшла з роботи… сама дома… Поставила пластинку Мареничів… І так душу розвернуло…»
Св. — поетична натура, багатої душевної вдачі, але й «нелегкої», коли енергія самоствердження може переходити в егоцентризм. З тих, у кого доля складалася не кращим чи¬ном, — і через несприятливі життєві обставини, і через емоційну несумісність із «практичним» отченням, а почасти через власну неповажливість у стосунках з іншими. У всяко¬му разі, непересічна особистість, природна обдарованість якої не могла реалізуватися за тих соціальних і житейських умов…

678
ІВАН ДЗЮБА
Про неї можна було б багато розповідати, але тут я беру лише один, зазначений у цій «рубриці», аспект — як людина розкривається у своєму мовленні.
«Я було (в дитинстві) очі всім виймаю — така шустра».
«У нас село ще не спохаблене… ніяких стройок… На озе¬ро вночі по житах біжиш — місяць як сонце, дорога по воді…»
«Оце була на Чернігівщині… Там люди якісь… як чужо-земці… недовірливі… насторожені… А в нас (північний захід Київщини) — щирі… Справжня Україна, заможна…»
«Ми, як картоплю збираємо, — дуріємо… Одне одного підшпигуємо, під’юджуємо…»
«Пролузнулася на сонці» (брунька, квітка).
«Пішла до баби Насті, натрембічила грушок..»
«Матір сусідський собака покусав. І десятеро курей за¬гриз. А кури — галагани — як коні: іде — аж земля гуде! І такі яйця великі несли…»
Розповідає, що не вистачає часу на все: і коли його ро¬бити і те, і те… В. Д.: «Черепахою треба було родитися — жи¬ла б 200-300 років, усе встига б». — «Якби ж панцир черепа¬ший! Я б згодна… (Мовляв, щоб захищав від образ — розмо¬ва якраз після сварки з чоловіком.) …Черепахою краще… (Па¬уза) …Я оту Севастополі в музеї бачила черепах… Такі людські очі… Одна — прожила триста років… Постукаєш — очі повер¬тає — такі мудрі, дивиться… Така жовтувата черепаха…»
Нарікання на свою долю. «Я обікрадена, всюди обікра- дена… Держава вкрала в мене дім, сім’ю, право мати дітей… Начальниця вкрала роботу, радість… Усе хороше, що було в мені, — вже нема: загнали під спід, убили, витравили…»
Розповідає про сварку з чоловіком… «То занадто добрий, а то як сказиться… А починалося як… І от чим скінчилася ця велика любов… Якби ж разом жили… Я б його заспокоїла, приласкала… А то посварилися — і кожен у свою нору… От вам — «радянський спосіб життя»: до вашої рубрики…»
(По телефону): «Ну доки ти будеш сердитися?.. Щоб я знала, скільки моє серце болітиме…» (До мене: «Так він же мо¬го серця не учитує… Так, наче я найпослідніша в світі… І було б чого… Якби я його чи зраджувала, чи обдурила, чи душа в мене до нього не лежала… Кажу: «Ти ж мій чоловік!» — «Ну, так давай розведемся»… І хоч би наносив той удар до кінця, а то через тиждень-два знов добрий…»

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
679
«Цього удару я не перенесу… Я людина крайнощів… Я так: або жити, або не жити… Оце б узяла трутки…»
«Я люблю самостійність… Хочу по-свойому жити… Я довго вибиралася до цієї самостійності — все життя… А тепер од неї нічого не залишилося…»
«Він не вчиться, не стремиться ні до чого — запрокинув усе…»
«Я можу спалахнути, щось на зло сказати, — але через п’ять хвилин усе забуду… А він — буде місяць дутися… Як щось не по йому — все… Та ти ж мужчина, ти повинен бути вище цього…»
«— Такий тяжкий він чоловік слово йому не так скажеш уже буде дутися два дні…
— Може, вразливий?
— Це він каже: вразливий. А по-моєму: такий характер».
«— …Я сама колись була така: не те що кожне слово, ко¬жен погляд переживала. Тільки що не так — плачу весь день. А потім зрозуміла, що так жити не можна, треба пристосову¬ватися до життя. І всі ці ідеали, високі вимоги пішли…
— Дарма… Завтра у вас настрій зміниться, і ви по-іншо¬му говоритимете…
— Ой ні, він мені вже на все життя настрій уготував…»
«Це в нього спадкове… Після весілля поїхали ми з ним і
з свекрухою в Крим. Три дні пробули — приходить матері телеграма від старшого сина, сорок років, нежонатий: «Ма¬мо, приїжджайте, бо як за три дні не приїдете, не знаю, чи й житиму». Ми все кинули й назад. Приїхали в село — його не¬ма. Шукали скрізь, по всьому лісі — чи не висить на якійсь гілляці… А тут уже по селу розмови — бачили його то тут, то там, то з якимись чужими… «Ходив тут один лисий, опас¬ный…» Зрештою, знайшли: влаштувався на роботу в сусідньому селі, де живе жінка, яку він давно кохає і через яку не жениться (а в неї двоє дітей). Ото любов вірна! А на матір образився, що поїхала до Криму, його «покинула». І досі дується…»
«І чого злі у світі панують?.. Зійдуться — кричать… Злі лю¬ди — кричать!.. Була оце на збрах комендантів гуртожитків. Теж — кричать. Одна: «На улицу выбрасывать! Я шесть се¬мейств выбросила!» А коли юрист сказав, що не мають пра¬ва, немає такого закону, — так вона його ледве не розтерза¬ла. Як так? Обурювалася, що радянська влада «до сих пор не создала такого закона»…

680
ІВАН ДЗЮБА
«Я сьогодні купила «Кругозор». Уже не руб, а руб двад¬цять. Куди воно йде?.. Інколи хочеться, щоб була війна…»

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.