Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

<ЧЕСТЬ ЗМОЛОДУ>

Серед п’ятисот проживаючих в чоловічому гуртожитку № 6
знайшлося всього п’ять, які без дозволу привели своїх
дружин і поселили у кімнатах, де поряд проживають їх неодружені товариші. Не думали вони про те, що незручно бу¬де в першу чергу сусідові, не задумалися і над тим, як виглядає проживання їх дружин в чоловічому гуртожитку з етичного боку. Отже й не дуже турбувалися про збереження чистоти свого сімейного вогнища. Не важко уявити, як почували себе молоді жінки у постійному чеканні неприємної співбесіди з адміністрацією гуртожитку, ховаючись, щоб не виявили та не виселили їх примусово на очах чоловікових товаришів по кубри¬кові, кімнаті.
Хіба таке життя можна назвати щасливим і чи варто отру¬ювати початок сімейного шляху дріб’язковою жадібністю, еко¬номлячи тих кілька десятків карбованців, які ці п’ятеро пошко¬дували заплатити за квартиру?
Ще гірше повів себе працівник фінвідділу член КПРС Щ. (опускаю повне прізвище, ім’я й по батькові. —І. Дз.), адже за шматочок примарного щастя він готовий заплатити здоров’ям своїх найближчих людей: дружини та немовляти-сина. Молода мати змушена була за домовленістю з чоловіком цілодобово сидіти з малятком у закритій на ключ двомісній кімнаті. Вікна майже весь час були закриті, адже протяги на шостому поверсі (чоловічий гуртожиток далеко не найкраще місце для прожи¬вання з грудними дітьми). Маля спить в колясці, над якою сох¬
<ЧЕСТЬ ЗМОАОДУ>

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
705
нуть мокрі пелюшки, тут же у тазику замочені ті решта, які не поміщалися відразу на вірьовці. Бліда від недостачі свіжого повітря, апатична, замкнута молода мати викликає глибоке співчуття своїм хворобливим виглядом. Адже крім того, що від дня, коли чоловік крадькома провів її в чоловічий гуртожиток ні вона, ні маля не бачили свіжого повітря, до цього додавався ще й постійний страх, що ось їх буде виселено як порушників норм проживання в гуртожитку. У молодої матері не стало молока.
Малятко має досить жалюгідний вигляд, адже умови існу¬вання, страх і нервозність матері передаються і хлопчикові, а постійні випари мокрої білизни у яких цілодобово знаходиться малюк?! Немовля в’яле, кволе, опрілості, навіть плаче якось не¬наче пошепки, звідки ж бути у нього здоров’ю та силі?
Крім того, що своєю сваволею Щ. мучить дружину і сина заставляючи проживати їх у невідповідних умовах, зухвало ста¬виться і до ради гуртожитку, на засідання якої він не виявляв ба¬жання з’явитися. Зате коли нарешті Щ. вирішив все-таки ощас¬ливити своєю присутністю кабінет вихователя, він зажадав ува¬ги до своєї особи. Зневажливо оглянувши коменданта, вихова¬телів, він кинув: «Я забороняю вам заходити до моєї кімнати у час, коли я на роботі. Коли ж я дома, я просто не впущу вас».
Просимо призвать до порядку тов. Щ., який знущається із своєї сім’ї, не дозволяє жінці виходить із гуртожитку і виносить дитину, бо назад не пустять».
…Приголомшливий текст! А красиво як написано, з істинно соціалістичним гуманізмом. Певно, допомагав скла¬дати якийсь журналіст-златоуст. Бо сама Ш. висловлювалася «попроще»: викине їх, і все! — «Так грубо?» — «А як же можна ніжно виселять?» Коли ми намагалися врозумити її: як же можна матір з немовлям викидати на вулицю, вона послала¬ся на якийсь параграф: не можна тільки взимку, з початком опалювального сезону, тому вони й поспішають: уже ж вере¬сень, через місяць буде пізно. Розсварилася з нами: не хоче¬те допомогти. «Поїду на «Арсенал». Там недавно 63 сім’ї з гур¬тожитків викинули. Прямо з усім барахлом викинули на ву¬лицю. Поїду — взнаю, як це їм удалось…»
Оце я написав і думаю: кому це цікаво? Кому це потріб¬но? Писав би щось із життя знаменитих людей, про «зна¬кові» події, чи що… Але ж… Ми весь час самі себе переко-

706
ІВАН ДЗЮБА
нуємо: треба знати історію… Треба зберігати й передавати знання про історію… Однак історія — це не лише хроніка світових подій та життєписи великих людей. Історія — це і побут доби, це реальна атмосфера, в якій живемо ми або в якій жили покоління наших предків. Де, в якій белетристиці, чи журналістиці, чи соціології знайдете ви реальну картину побуту великого заводського колективу — передового, бага- тократ орденоносного, колективу комуністичної праці то¬що, гіганта соціалістичної індустрії, якими славилася Країна Рад? Де знайдете достовірний образ такого «всесвітньо-історичного» феномена, як радянський за-водський гуртожиток? А сказане тут— лише дещиця з моїх нотаток того часу…
Деякі штрихи до картини того, що крилося за фаса¬дом соціального благополуччя та індустріальної потуги СРСР, могли б додати і матеріали численних виробничих нарад, «днів якості», «днів дисципліни», «товариських судів» тощо — як кореспондент заводської газети, я на них постійно бував, робив нотатки, яких у мене назбиралася велика купа і з яких, звичайно, не було можливості як слід скористатися — це залишалося «в шуосляді». З цього величез¬ного й нечитабельного (тим більше нині) матеріалу я все- таки подам, для прикладу й для «загального уявлення», крихти з двох-трьох записів.
…Багато і сумного, і кумедного було на так званих «това-риських судах». Обговорювалися переважно справи неви¬правних пияків та «злостных нарушителей» трудової дис¬ципліни. Розповім лише про одне засідання, на якому я… не був. Голова заводского товариського суду Юрій Володими¬рович Муравський запросив мене на обговрення «дуже цікавої справи» — про жінку-алкоголічку. Я хотів прийти, але щось перешкодило. Наступного дня він зустрів мене й каже: «Добре, що не прийшли, бо така справа — не раді були… Не знали, як вилізти…»
Виявляється, жінка була «не рьобкого десятка». Читають рапорти з міліції про затритмання в нетверезому стані.
— А откуда вы шли?
— С работы.
— Как? Где же вы могли так напиться на работе?
— А вы ж (до начальника цеху) меня посылали… прине-

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
707
сти…
Загальне замішання. Начальник
— Ну, мы там по сто грамм…
— Так потом ещё раз посылали.
— Ну, раз уже так вышло, надо было немного остаться, не идти сразу домой через проходную, протрезвиться…
— Ага! Остаться!.. Знаю я вас… Третьего ребёнка не хочу, у меня уже двое есть…
Стали змінювати тему.
— А вот за вами водились случаи, что вы ездили привез¬ти ковровые дорожки, так то трёх метров не хватало, то ещё чего-то…
— Так оно же в квартире вот Ив. А-ча, пойдите посмот¬рите!
I так далі — в такому ж дусі: «А помните, как получили раковины без водосмесителя… А помните, как обмывали…»
Ледве її вгомонили. Обмежилися доганою. (Сказала: як знімуть премію, піде скаржитися вище — злякалися…)
Вона, звичайно, шантажистка, але ж треба було цю справу «розкрутити». На що Ю. В.: «Кому нужны эти неприят¬ности?»
10.11.77. Підсумкова нарада у директора.
«Эта машина (АН-70) впервые проходит… а в цеху № 10 ни шаблонов, ни эталонов… А машина очень насыщена… Мы должны отнестись к этому делу самым болезненным… ну, са¬мым патриотическим образом…»
«Мы вопросы качества труда до души ещё не дошли… Вот почему в отдельных цехах… а весь коллектив получает позор…» (У залі хтось тихо сусідові: «Всё на цеха валят,
6..ДИ…»).
14.06.78. День дисципліни. Молоді робітники тікають із заводу через незабезпеченість добре оплачуваною роботою. Бондаренко В. П. (начальник ВОПІЗ): «Этот вопрос стоит на злобе дня». Директор: «Это страшное дело — оставить моло¬дых рабочих без зарплаты… А они в общежитии живут, а у них средств нет… Снять премию с начальников цехов — от¬дать вместо зарплаты рабочим!.. Это подрывная работа на заводе! Это политический вопрос… Хулиганство… Снять пре¬мию, дать рабочему… Никаких «разберёмся», немедленно

708
ІВАН ДЗЮБА
принять решение… Это задача политическая, это вопрос партийный, государственный… А вы продолжаете безобраз-ничать.. Совесть надо иметь…» (В кулуарах хтось із началь¬ників цехів: «Вот так всегда — обс…т тебя с ног до головы, а ты иди и руководи…»)
14.12.78. День дисципліни. Директор: «Эта цифра ис-ключительно никуда не годится» (кількість правопору¬шень). «Да мы были бы далеко первыми в нашем районе и не только районе, если бы не эта цифра». «Начальники цехов не занимаются списочным составом… Просто преступники начальники цехов… Это разврат и преступление… Наруше¬ние Конституции!»
«У нас такой Дворец — на весь город, — а мы его зане¬хаяли… Мне туда стыдно ходить — всё замызгано… Дирек¬тор и его заместитель — просто нечестные люди… Накажу обоих беспощадно…»
Але не любив, коли завод критикували десь, «на сто¬роні». Саркастично: «Некоторые люди вырешили обра¬щаться во внешний мир (скарги у вищі інстанції), вместо то¬го, чтобы самим напрягаться».
13-02.79. День дисципліни. Головний інженер Ю. Г. Роїк доповідає про збільшення кількості прогулів на заводі — насам-перед серед молоді. «А что значит — прогулы? Это значит, что молодой человек не ходит на работу, болтается. Это значит, что он то шапку у прохожего снимет, то в универсаме в карман что- то положит. Вот вам и увеличение процента нарушений право-порядка заводчанами… Целый букет нарушений…»
Генеральний директор: «Ну что с вами делать? (До на-чальників цехів.) Дам вам строгача? Так вы на строгач не ре-агируете. Чёрная доска существует, но вы на неё не реагиру¬ете… Как же на вас влиять?.. Ну, хорошо, не буду… А то меня уже критикуют, что я вас много воспитую…» (Справді, нара¬ди, які він проводив, перетворювалися на його нотації на¬чальникам цехів та іншим підлеглим, часом «батьківські», а здебільше суворі і більше того. Але треба сказати, що його гнів спрямовувався переважно на начальників і мало коли — на робітників, хоч і таке бувало).
«Но ещё Лев Толстой говорил, что тот не человек, кото¬рый не занимается постоянно, ежедневно самовоспитанием. А у нас некоторые считают, что они Бога за бороду взяли, и

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
709
не только сами себя не воспитывают, но и когда старшие их хотят воспитывать — обижаются. А напрасно. Каждый совет¬ский гражданин, каждый прогрессивный человек должен за¬ниматься самовоспитанием… В конце концов, к этому нас обязывает Конституция». (Аргумент від недавно прийнятої брежнєвської Конституції був у директора головним і нищівним. Не виконали план — «Вы нарушаете Конститу¬цию!» Запізнення на роботу — «Это нарушение Конститу¬ции!»; «Мы имеем факты невыполнения Конституции на¬чальниками цехов». «Будете рассчитываться рублём, может, тогда до вас Конституция легче дойдёт». Могутня адміністра¬тивно-дисциплінарна зброя!)
Любив директор поставити заводські проблеми у філо-софський контекст: «Безвыходного положения быть не мо¬жет в живом организме… пока он совсем не умер… (Це — з приводу скарг начальників цехів на те, що їм невигідні так звані «відробіткові суботи» — коли для термінової роботи за¬лучали людей на суботу, а потім давали їм відгули: «Он в суб¬боту поработает два часа, а отгул берёт на полный день».) Тем более не может быть безвыходных положений в коллек¬тиве — это живой организм, который вечно обновляется… Иначе — это нигилистический, непартийный подход к пар¬тийному делу…»
Виникло питання про зарплату — багато робітників, особливо жінок, скаржаться на малий заробіток (так до¬повідає начальник цеху № 19). Директор: «Да, на 85 рублей с ребёнком не наработаешь… Если потеря зарплаты, — масте¬ра наказать, а человек не должен страдать…» Начальник це¬ху: «Да, я маху дал…» Директор: «Не надо маху давать… (По¬мовчавши): Хоть честно сказал — и то легче дышать стало по этому вопросу».
16.03.79. День дисципліни.
Директор (з приводу того, що деякі начальники цехів відмовлються від тих «цифр» робітничого поповнення, які планує їм відділ кадрів): «Вызвать их завтра ко мне! Это хули¬ганство! При теперешней нехватке рабочей силы… Это бес¬стыдство просто… Дальше носа своего не видят… Не хотят знать, что в новой пятилетке объем работ для завода удвоит¬ся… Я их завтра соберу, буду проводить массово-политичес- кую работу» (іронічно-погрозливо). «Это невиданное веро¬ломство… В такое время отказываться от молодых рабочих…

710
ІВАН ДЗЮБА
Это безобразнейшее дело… Я им учиню разбор!»
Далі — плинність кадрів, прогули, запізнення на роботу, випивки на робочому місці. «Как бороться с алкоголем — в посуде не разрешают проносить, так он в себе проносит».
«Наркологический кабинет плохо работает». Винахід¬ливість алкоголиків не знає меж! Опанували «технологію» виготовлення спирту з мастильних матеріалів та клеїв, що даються для виробничого процесу. Директор інформує про випадки отруєння метиловим спиртом: «Это страшная смерть, которую могут только фашисты применять… Чело¬век сначала сходит с ума, рвёт на себе всё, ему кости парит, только потом он умирает…» Цікаво, чи хоч когось із шукачів альтернативних радощів буття це налякало?
Не можна тут не сказати ще дечого про Генерального директора — Василя Олексійовича Степанченка. Член ЦК КПУ (за часів Шелеста, свого попередника на заводі, — потім, як зняли Шелеста, і його з ЦК вивели, на радість недо¬брозичливцям і ймовірним конкурентам), Герой Соціаліс¬тичної Праці. З тих керівників старого гарту, які «горіли» на роботі. Старався контролювати все, мотався по цехах, усе підпорядковував виконанню плану, але намагався показати й турботу про робітників. Крім економіки, дуже дошкуляла йому трудова дисципліна, начальників цехів без кінця «наж- дачив» не лише за виробничі показники, але й за слабку «ви¬ховну роботу» з прогульниками та пияками, за нелад і побу¬тове безкультур’я. »Вы знаете, что там творится? (В заводсь¬кому піонертаборі): Дубы валяют! Вот вам и защита приро¬ды! Битые бутылки, бумага, поломанные кусты… И это же не кто-нибудь, а наши люди. Чужих там не бывает… То же и на заводе… А у нас берут под защиту — и хулиганов берут под защиту, и пьяных берут под защиту, и разгильдяев берут под защиту…» На нарадах постійно вибухав гнівом, здебільше проти начальників цехів: «Где совесть человеческая? Это просто вероломство! Это хулигансво на производстве! Бе¬зответственность махровая! Нули показывать!.. Конститу¬цию не уважаете!»
Але заперечень не терпів. Начальнику 18-го цеху С. С. Дум- ву, який намагався відвести закиди на свою адресу: «Вы про¬сто вероломно выступили! Вы бессовестный человек!.. Вы больше не гоняйте таких вопросов… Вы своё упрямство уко¬ротите…» Начальнику цеху № 7 Ю. М. Каплану, який постійно

СПОГАДИ 1 РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
711
ставив питання про неувагу керівництва до цехів підготовки виробництва, котрі в запущеному стані, бо вся увага — «ос¬новним» цехам: «Не надо мне здесь философию разводить… Упрямый вы, товарищ Каплан, вроде и данные у вас не та¬кие, и голос не тот, а упрямый…» Сказано це було майже «батьківським» тоном, але яка небезпека в ньому криється, всі знали. Недовго бути Капланові начальником цеху! І справді — через кілька днів з’являється наказ про звільнен¬ня…
Найбільше не любив вихідних та свят і, якби його воля, скасував би їх усі раз і назавжди. Перед святами звичайно збирав у конференц-залі «чотирикутники» (начальників цехів, парторгів, комсоргів, профоргів) для інструктажу. Якось знехотя поздоровить зі святом… А вже від душі прори¬вається: «Вот прогуляете четыре дня… А работать когда? Ког¬да план выполнять?» Особливо запам’яталося мені, як зібрав він усіх перед Новим — 1979-им — роком. Уже перед примі¬щенням дирекції ялинка велика прикрашена, вже всім не терпиться додому, а директор не стримався, щоб не розвіяти благодушність. «Я, конечно, не могу вам в этом де¬ле приказывать… Но обращаюсь к вашей совести: что вы бу¬дете делать три дня? Посмотрите: что у кого в цеху не в по¬рядке, какие хвосты есть — выйдите завтра на работу… Это я уже прошу вас лично…» I таким щирим нерозумінням звуча¬ли ці слова: «Что вы будете делать три дня?» Справді не уяв¬ляє трьох днів без заводської роботи чи все-таки «приду¬рюється»?
І мені тоді подумалося, що його добровільний лютий полон у роботі — і героїчний, і… жалюгідний. Він не жаліє ні себе, ні інших. Він ніби включений у якусь високовольтну на¬пругу. Але, з другого боку, — який психологічний (і соціаль¬ний!) анахронізм: у той час, коли суспільство має думати про те, як збільшити поки що мізерний фонд вільного часу для розвитку людини, — тут, навпаки, все спрямоване проти цьо¬го… І інший контраст (уже в іншій емоційній чи світоглядній площині): ось він такий подвижник праці (і ще є такі, і серед керівників, і серед робітництва). А поруч, у тому ж колективі
— «прожигатели жизни», які зневажливо посміхнуться на йо¬го кредо… «Для кого він старається…» Психологічна прірва між двома типами людей… І він над ними не владен, не владен над життям. І ніхто не владен…
Що ж до питання — «Для кого він старається?» — не зна¬

712
ІВАН ДЗЮБА
ти, чи він таке запитання собі ставив. Гени? Кар’єра? Служіння державі? Турбота про колектив? Мабуть, усе склад¬но перемішане. Скажімо, щоб люди не залишилися без річної премії, він в останній день грудня бігав по цехах, і за його вказівкою в одному з цехів пустили на стружку доро¬гоцінну сталь, — бо завод не виконував плану здавання брухту, а це один із десятків показників, без яких не буде премії… Отакі парадокси соціалістичної економіки і соціалістичної турботи про трудящих…
…Нескінченну заводську тему буду уривати на одній із «світлих плям». Василь Федорович М. розповідає про одру¬ження свого сина В. «Чужие уши донесли мне: плохая она… Лихо буде з нею… Я и говорю сыну: мол, так и так, не поду¬май, что я вмешиваюсь в ваши отношения, что я против. Бо¬же упаси, решай сам, но я не имею права скрывать от тебя то, что слышал…» А син подумав хвилинку і каже: «Папа, пусть она и плохая даже. Но кто-то же должен и на ней жениться! И она же человек!» (Очі в нього, батька, розчулено засвіти¬лися, і він з гордістю за сина: «Кто может ставить такой во¬прос? Только человек исключительной чести и совести!») Через хвилинку: «И действительно… В готовом виде жены не бывает… Обрабатывать надо… Людям надо доверять, верить… Плохие люди тому, кто сам плохой… к людям… А кто хоро¬ший, тому и люди хорошие… Работай чисто и сердечно — у нас такое заведение в семье…»
Моє заводське житіє скінчилося несподівано 1982року. Тяжко захворіла теща — Ольга Іванівна, яка була мені не¬мов друга мати. Комусь треба було сидіти вдома — їі догля-дати. Ми з Мартою порадилися і, оскільки вона в своєму НДІ заробляла більше, ніж я, вирішили, що краще я піду з роботи. Так і зробили. Для мене це було, крім усього, якесь віддання боргу людині, яка присвятилася нашій сім’ї… Тут і час пе-рейти до розповіді про Ольгу Іванівну Ненець, з якою два де-сятиліття було пов’язане моє життя — і чиє власне жит¬тя ще й як заслуговує моєї поваги і пам’яті…

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.