Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

У довоєнному ЛЬВОВІ

Року 1928 тато привіз Ольгу до Львова — в 4-й клас при-
ватної української гімназії сестер-василіянок. Дирек-
тором її був Василь Щурат, відомий український діяч,

728
ІВАН ДЗЮБА
учений-літературознавець, поет. Нічого того дівчина не зна¬ла. «Знала тільки, що то якийсь поважний пан, якому треба поцілувати руку. Але він не дався і пояснив: «Панночка ніко¬ли не повинна цілувати руку мужчині». І потім усе вщеплю- вав, щоб вимагали поваги від мужчин. Сам знав усіх гімнази¬сток, звертався на «ви» і, зустрічаючи на вулиці, знімав капе¬люх і низько вклонявся….
В гімназії часто проводилися літературні вечори, на них Щурат розповідав про Шевченка, Франка… Але в залі стояв галас, гімназистки його не боялися і довго не заспоко¬ювалися. Аж поки виходила Степанія Дашкевичева (уславле¬на з часів січових стрільців), якої всі боялися: гляне в один бік, гляне в другий — усі затихли. До Щурата: «Мужчини, мужчини, чого ви варті!» Тоді Щурат уже оповідає…
Був дуже ліберальний у ставленні до учнів, боронив їх від дисциплінарних кар. Учні намалювали карикатуру на од¬ного вчителя, який дуже їм допікав («справжній бельфер»), його називали «катапулька». Був високий, худий, завжди у ка¬пелюсі і з парасолею. Намалювали його: з величезною пара- солею йде за власним гробом. Повісили на дошці — без підпису, але схожий. Він зірвав і зразу побіг до Щурата,- про¬ти нього, мовляв, якась змова, чи не замах готується. Прийш¬ли до класу Щурат і Дашкевичева. Щуратові вуса дрижать від сміху, але намагається говорити «суворим тоном». Забрали карикатуру — нібито для слідства, а насправді щоб посміяти¬ся досхочу й іншим показати…
Щуратові було років п’ятдесят, мав пещені вусики. «Ми тоді ще застановлялися над ним… Обговорювали між со¬бою… Він пише антирелігійні вірші… І в той же час щонеділі гімназія йде на службу Божу — він веде. І в церкві — є така зо¬лота підставка, яку дають тільки дуже поважним особам, — він як приходить, йому священик дає, він цілує, перехрес¬титься, тоді вже служба починається… А взагалі він був дирек¬тором pro forma, почесним, а урядувала закіннидя (черни¬ця) — єврейка-вихрестка, на кошти якої і утримувалася гімназія (вона їздила до Америки, збирала гроші). «Взагалі закінниці були різних націй: класичні мови викладала бол¬гарка, хатнє господарство — німкеня…»
Василь Щурат і Кирило Студинський в Радянській Ук¬раїні були обрані академіками. Одержували з України гроші, за які ІІДурат «любив випити», — була й така за ним слава. (На початку 30-х років, у розпал боротьби з «українським бур¬

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
729
жуазним націоналізмом», і Щурата, і Студинського «вичище¬но» з Академії наук під викривальні фанфари, але 1939-го, коли треба було продемонструвати братерське визволення Західної України, — їх урочисто відновлено в академіках, за¬прошувано до Києва тощо. А Студинський навіть міг дозво¬лити собі звертатися до Сталіна в обороні гімназистів та школярів, арештованих за «націоналізм». — /.Дз.).
…Під час німецької окупації Львова фашисти розстріля¬ли сина Щурата Миколу, але його самого не чіпали.
…Труш після повернення з Єгипту дуже бідував. Щоб да¬ти йому змогу щось заробити, по школах влаштовували роз¬повіді про Єгипет, збираючи серед школярів по 20-30 §Г052’ІВ… Був такий вечір і в них…
На початку 30-х років гімназія пережила тривожні часи. Під час «пацифікації» її кілька разів приходили громити екс- тремні польські патріоти. Гімназисти ховалися в підвали, а ІДурат розчиняв вікна (бо кидали камені й били шибки). Ра¬див відрізати нашивки на рукавах, де був номер гімназії. Ко¬ло «академічного дому», де жили українські студенти, були справжні бійки.
…Відкривали пам’ятник Франкові на Личаківському цвин¬тарі (1932 року? — точно не пам’ятає). Учням було заборонено брати участь. Наказ (польської освітньої адміністра-ції?) про¬читав сам Щурат. Але учні, як завжди в таких випадках, самі ор-ганізовувалися: домовлялися, яка гімназія на якій вулиці приєднається до походу. (Так само організовано уникали, на-приклад, ходити в церкву в день народження Пілсудського, по-рушуючи ритуал). «Тоді була солідарність…» На відкритті пам’ятника вперше почула «Каменярів» Людкевича…
Подією був і похорон директора української гімназії Кукурудза… «Процесія від Юра до Личакова — і всі з ук¬раїнських церков приєднуються… Пісні…
У дві пари несуть мари —
Доборовся ти, мій сину…»

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.