Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

У «ДИСТРИКТІ ГАЛИЧИНА»

Замість Української Держави на території Галичини німці створили «дистрикт», що входив до «генерал-гу- бернаторства» з польських та західноукраїнських зе¬мель. І хоч існує думка, що тут гітлерівський режим був не та¬кий жорстокий, як у «рейхскомісаріаті Україна», що охоплю¬вав решту українських земель, — насправді навряд чи так бу¬ло…
У липні 1941-го Пеленські-Ленці повернулися до Ко- марного. З цього нетривалого періоду Ользі запам’яталися два епізоди. У їхній садибі розташувалася на обід німецька похідна група. Наловили курей, насмажили, але не могли знайти достатньо тарілок і виделок. А тим часом прибіг офіцер: наказ рушати! Так вони й не з’їли тих курей. Спос¬терігаючи таку процедуру обідання, старий Пеленський зробив висновок «Німець війни не виграє». І ще. Німецький комендант захотів мати саджанці сортових яблунь. Звернув¬ся до відомого в Галичині садівника Андрія Терпиляка (зять Пеленського, про нього буде далі). Привіз довгий список різних сортів яблук та груш і все вимагав, щоб точно дали йому що треба. «Мій тато каже Андрієві: «Я йому сам підберу». За півгодини приходить: усе! Андрій здивувався: «Ви йому

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
743
підібрали за списком?» — «Та де! Що він собі думає? Чи він їстиме яблука з того саду? Дав, що трапилося». Посміялися обоє… Мій тато був з гумором…»
У 1942-1943 роках Ленці жили в Городенці на Стані- славщині, де чоловік працював у лікарні. Облави й розстріли й тут не були новиною; особливо почастішали вони після того, як бандерівці почали чинити опір німецьким екс¬пропріаціям. Одного разу німці прилюдно розстріляли в Станіславові 28 селян-заручників, схоплених під час облави на базарі. До лікарні прийшло розпорядження: виділити лікаря, щоб засвідчив смерть. Усі дуже переживали цю тяжку справу, ніхто не хотів іти. Вирішили тягти жереб. «Був один дуже поганий, його не любили, і якраз йому випав жереб… Усі в душі раділи, що йому, а не комусь… То як він повернувся — кілька день сам не свій ходив… змінений… Розказував, що се¬ред заручників був один старий дід… попросив не зав’язува¬ти йому очей і вигукнув: «Слава Україні!»
Якось в облаву потрапила й Марія Іванівна Терпиляк — сестра Ольги Іванівни, яка регулярно приїздила з Галича, де жив її чоловік — Андрій Терпиляк Ждали її, а її нема. Стали шукати. Виручив знайомий фольксдойчер («презес суду»).
Навесні 1942-го була велика повінь — розлився Дністер, багато наруйнував. Це до тієї біди, що в Молдавії — голод, і молдавани тікали в Україну. «У Львові менше було, а в Стані¬славові — тут ближче… Скільки їх померло!.. Сидять купками
— на вулицях, на базарі, деякі ще ворушаться, а деякі…» (Ще один голод був у Молдавії 1946 року… Спогад: голодні молда¬ванки посходилися грітися коло озера, що горіло, — коло Комарного були нафтосховища, нафта вилилася в озеро, і воно горіло, — «полягали, а багато хто й не піднявся…»)
(..До спогадів у розмові прилучається Олег Терпиляк, син Андрія Терпиляка, племінник Ольги Іванівни, приїхав у відпустку з Тюмені: «Як німець учив мене порядку». На час німецької окупації був хлопчаком. Рибалив — не зі спортив¬ного інтересу, а для наїдку. Поїхав до Станіслава по вудки. Ліз у вагон і зачепив німця вудкою (а на вагоні було написано: «Nur für Deutsche»). Реакція була миттєвою. «Чую: піднявся я над землею — це він спокійно взяв мене за барки і підняв над землею, не кажучи ні слова… Далі я вже нічого не бачив і не чув… Перше, що почув потім, було: «Це Терпиляків…» Щось люди гомоніли на пероні…» Виявляється, він лежав на пероні

744
ІВАН ДЗЮБА
непритомний від удару німця… (Тут мені пригадалося, як інший німець у моїх Оленівських Кар’єрах «виховував» відвідувачів шевченківського вечора, — про це я писав у першій частині «Спогадів…»).

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.