Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

ПОВЕРНЕННЯ додому: КОМАРНО, ЛЬВІВ

Повернувшись додому, Ольга Іванівна жила то в
Комарно, у своїй хаті, то у Львові, з сестрою —
Марією Іванівною Терпиляк, бо Христя посту-
пала і поступила в медінститут (а Марта й далі жила в Ко-
марно з бабцею). Власне, Христі дозволили вернутися ще
раніше, і 10-й клас вона закінчила у Львові. Вчилася в
російській школі. «Марійка казала: «Так вона жере ту шко-
лу…» (їй треба було підтягуватися до рівня міської школи, бо
в Чердатах жоден з учителів не мав вищої освіти). «В Сибіру
все мала українські книжки, але вчилася в російській
школі».
Як по-різному ставилися різні люди до тих, хто повер¬нувся. «Коли Христя ходила у Львові в десятий клас, подру¬жилася з дівчиною на прізвище Перепьолкіна — дочкою полковника. Але гарна сім’я, чесні люди. Коли я повернулася, приходили мене привітати…» Дружина доцента М., товари¬ша мого чоловіка, зустрівши: «Треба дати вам заробити…» — і принесла купу старої білизни: поштопати й попрати… «Я не відмовилася, але так то мене діткнуло…»
Марія Іванівна попросила за Христю у Семена Стефа- ника (один із синів Василя Стефаника, був головою Львівсь¬кого облвиконкому). «А який атестат?» — «Якби поганий, я б не просила». Через деякий час О. І. зустріла Стефаникбву. «Чим я можу допомогти?.. Дітьми не журіться…»
«…Христя не мала в чім піти на випускний вечір… Тепер цього не розуміють… Думали, що продамо телятко, як корова

766
ІВАН ДЗЮБА
отелиться (в Комарно), — і матимем. Але корова чомусь-то на шостому місяці скинула — дохле телятко… Христя пішла в простій білій сукні, ми її втішали: «Нічого, в тебе інше буде…» І справді — добре склала всі екзамени. Для вступу в інститут останній екзамен з фізики всі називали: «последнее цело- ваніє» — як при прощанні з покійником: бо екзаменатор В. нібито брав дуже великі гроші. Христя йшла без надії. Повер¬тається — сміється. «Ми ще не знаємо, що то за сміх… Коли показує: «5». Ми очам своїм не віримо. Виявляється, В. кудись відкликали, і екзамен приймала жінка, яка знала О. І. «Вона мене більше про тебе розпитувала».
Життя зводило з багатьма людьми, чия доля виразно свідчила про характер тієї доби…
«Посол Тершаковець»
«Тершаковецъ Гринь (1877-1958), грам, і політ, сел. діяч, родом з селаЯкимчиць Руденського пов. (Галичина), ор-ганізатор укр. життя Комарнянщини іРудеччини; посол до Галицького сойму (1913-1914), чл. Укр. Нац. Ради і Укр. Тру-дового Конгресу в Києві, 1928-1938 посол до поль. сойму, чл. ЦК й екзекутиви УНДО, почесний чл. «Просвіти» й Крайового Т-ва «Сіль. Господар» у Львові. Заарештований 1939 больше-виками, пробув 16рр.у сов. концтаборах» (Енциклопедія ук-раїнознавства, т. 8, с. 3183)■
…Тершаківця на Комарнянщині знали всі й шанували. Знала й Ольга Іванівна, а в кінці його життя випало в дечому прислужитися йому. Ось розповідь Ольги Іванівни, яку я за¬писав хоч і по пам’яті, але майже дослівно.
«Сам навчився грамоти, а політик був такий, що до його слів правдиві (тут: професійні. — І.Дз.) політики прислухали¬ся… Яке свято було, розказували, коли його вперше обрали, ще за Австрії: це ж був перший від Комарно посол — ук¬раїнський селянин! Батько його, Андрій Тершаковець, був війтом сіл Кліцка та Якимчиць і будівничим — неписьмен¬ний, але мудрий від природи; мости будував так, що інжене¬ри з ним радилися і вчилися в нього. Одного разу побачив будівництво великого моста (через Дністер), — сказав, що неправильно, що завалиться; перевірили — справді… Зроби¬ли так, як він порадив…»
Тершаковець-посол був гордістю Комарнянщини. Ко¬ли видавав заміж дочку, з’їхалася вся інтелігенція, політики,

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
767
посли. Щоб нікого не образити, зробив два прийняття — од¬не для села, для всіх. Другого дня — «для послів… Особливо запам’ятався посол-гуцул… у гуцульському вбранні…» Вве¬чері в читальні «Просвіти» — забава для молоді.
«…В 1939 році, перед самою війною, бачила його на цвинтарі в Кліцку (село між Комарним і Якимчицями. — І.Дз)
— вже старшого, з дружиною Наталією. Дружина щось каза¬ла чи нарікала, а він заперечив: «Ти молись, щоб ось на цьо¬му піску хоч наші кості відпочили… Бо таке насувається…» А я молода була, дурна, думаю: «Що він таке каже?.. Де ж вони будуть, як не тут?» А воно так і вийшло: він — тут, а вона — в Казахстані… Тільки землю з її могили привіз… Син — у бунке¬рі загинув…»
«Тершаковець Зіновій (1913-1948), діяч ОУН і УПА, ро¬дом з Комарнянщини (Галичина), за фахом правник, син Гриня Т. Командир УПА-Зах. («Федір»), провідник ОУН Львівського краю, загинув у боротьбі з військом НКЩ разом з своєю охороною 4-11.1948 б.Любіня Великого> («Енцикло¬педія українознавства», т. 8, с.3183).
…Обставини загибелі Тершаківця-сина в результаті спец- операції НКВД не до кінця з’ясовані, хоч і привертали увагу дослідників (зокрема, Олега Павлишина та Володимира Мо¬роза — див. зб. «Родина Тершаківців», Л., 2005).
25 вересня 1947 року закінчився 8-річний термін пер¬шого ув’язнення Григорія Тершаківця в таборах суворого режиму, і 5-го жовтня він повернувся на Львівщину. Оскільки його хату і все майно конфіскували, жив у Золочеві у дочки Ольги. Є відомості, що у вересні 1948-го двічі таємно зустрічався з сином. Звичайно ж, за ним пильно стежили, щоб вийти на слід сина. 19 жовтня заарештували. За версією, що розглядається у згаданому вище збірнику документів, старого чоловіка (йому був уже 71 рік) піддавали безперерв¬ним виснажливим допитам і тортурам з метою дістати інформацію про місцезнаходження сина. Неясно, чи ці до-пити допомогли емгебістам зорієнтуватися, але 4 листопада 1948 року бункер Зиновія Тершаківця був оточений спецза- гоном, і він загинув разом з чотирма охоронцями.
Григорія Тершаківця 5 лютого 1949 року засудили ще на 10 років таборів суворого режиму — «за потурання анти¬народній банді українських буржуазних націоналістів». Звільнений він був 29 березня 1956 року. Саме в цей час по¬

768
ІВАН ДЗЮБА
вернулася додому й Ольга Іванівна. Протягом трьох з лиш¬ком років, до смерті Григорія Тершаківця, їй траплялся за різних обставин зустрічатися з ним і навіть виконувати деякі його доручення.
Про першу зустріч після повернення Тершаківця із за¬слання: «Думали, що зустрінемо хвору, знищену людину. А він прийшов стрункий, у модному випрасуваному костюмі: «Мене ніщо не зламало і не зламає»…
В одній з розмов він оповів свою версію загибелі сина. Добре запам’ятала цю розповідь і Марта, тоді школярка, яка її чула і дуже нею перейнялася. Історія справді моторошна.
Нібито Григорія Тершаківця перевозили з однієї тюрми в другу. Дорогою в лісі на машину напали нібито бандерівці і в результаті короткого бою звільнили в’язня. («Ользю, я ба¬чив кров!» — розпачливо говорив старий). Довідавшись, ко¬го захопили, рятівники дуже зраділи, виявили велику обізнаність у справах батька й сина. Переконали вирушати до сина, бо де ж тепер, після втечі з тюрми, ховатися. Дбайли¬во запропонували свою охорону. Та коли батько з ескортом «бандерівців» підійшов до бункера, син усе зрозумів і на очах у батька й «бандерівців» підірвав себе гранатою. А охорона загинула в бою… (Повторюю, це версія самого Тершаківця — з його розповіді Ользі Іванівні, яку чула й дослівно пам’ятає і Марта. Можливо, деяким опосередкованим підтвердженням її може бути суворий присуд старому батькові, винесений уже після загибелі сина). Дружину Зиновія Тасю тримали в Станіславській тюрмі.
…«Тершаковець помер десь року 60-го (1958-го. — /.Дз.). Поховали на цвинтарі в Кліцку. Привезли зі Львова. Труну несли на руках від Якимчиць до Кліцка, процесія розтяглася на всю дорогу. Відчувалося, що когось ховають…» (Власне, в усіх джерелах зазначається, що Григорія Тершаківця похова¬но в рідному селі Якимчицях. Але річ у тім, що і Якимчиці, й Кліцко — це мовби «продовження» Комарно, а згаданий цвинтар — спільний для Якимчиць і Кліцка). У 60-ті роки (й пізніше) я бував на цьому цвинтарі, бачив цю могилу… Нама¬гався уявити життя цієї людини та її трагедію…
Р. Б. Тершаковець розповідав, що нібито Хрущов на¬прикінці 1950-х років відмовився прийняти делегацію, до якої і він входив і яка мала просити про амністію для тих, хто ще залишався в підпіллі.

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.