Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

З РОЗПОВІДЕЙ ПРО АНДРІЯ ТЕРПИЛЯКА

(Андрій Терпиляк — чоловік старшої сестри О. І. —
Марії Іванівни)
Надзвичайна людина — з сільського хлопця став

великим садівником, створив найбільше в Польщі
садівництво: і теплярні (оранжереї), і шкілки
(розплідники), — і неабияким вченим був…» Його помітив Шептицький, допоміг податися в науку до Австрії — вчився у послідовників Менделя. Шептицький хотів зробити з нього українського вченого, підтримував, допоміг купити землю в Крилосі й Залукві… «Його заклад був найкращий у всій Польщі, зі всієї Польщі до нього приїздили по саджанці, сла¬ли замовлення на щепи… Довгі, великі шкілки овочеві (фрук¬тові), ряди зі щепами різних сортів… яблука карлові — ще їх ніде не було… Ніде не бачила таких руж: уранці вийдеш, поди¬вишся, як вони, ще в росі, під сонечком грають… їх зрізали і поспішним поїздом відправляли до Варшави… Поляки йому йшли на руку, бо в Польщі другого такого не було…
Які там були фольварки (тут: сади)! І все пропало… Може б , і не пропало, якби він жив, — його вже й радянська влада визнала, закликали, запрошували до Москви, хотіли зробити великий радгосп…
…А які в Залукві люди цікаві збиралися! Емігрант з Вели¬кої України… Його як тільки прийшли, в 39-му, розстріляли: петлюрівець був; і ще один — він уже вмер, в Америці, і Ду¬дар — вони всі були емігранти з Великої України, Андрій їм допомагав… І Короленко — відомий килимар, — коли по¬ляки заборонили йому жити в Косові, коло кордону, — приїхав сюди. Андрій усім давав притулок… Як зберуться за обідом… А які цікаві історії розказували — особливо той, якого розстріляли… Андрій не був такий, як ото у книжках малюють: поміщик… Ніжної вдачі людина, чесної… Любив усе живе… «Кінь уміє рахувати», — казав про коня, який про¬ходив, до обіду й по обіді, певну кількість рядків — норму, а як погонич вимагав більше, — ставав дибки і ні в яку! «Він чесний, треба це шанувати», — жартував Андрій. Був пес Вовцю — дуже розумний, любив Андрія і всюди йшов за ним. Але варто було Андрієві сказати: «Вовцю, це далеко» (або ще щось), як він сумно голову опустить і піде додому… Андрій сам був селянська дитина і сам людям усе робив…

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
775
Хлоп серед ночі міг прийти, постукати: корова тяжко те¬литься. І він вставав і йшов, бо розумівся на тому… Працював такий лікар — Шекета, батько того, що тепер у Києві, — так він усіх селян приймав, а платив інколи Андрій… Широкої вдачі людина…
У Андрія в Залукві переховувався од німців Михайло Рудницький… Якось зібралися всі восени (1943-го)… Ато вже був час, коли Ковпак скрізь був… Уже інтелігенція тікала до Станіславова, до Коломиї… Зібралися всі: що робити, які пла¬ни… Таке сумне було зібрання… А Андрій був оптиміст: не треба нікуди рухатись… Послав підводи через ліс — такий хурман був, Харон, і погоничі. Повертаються пішки, з запис¬кою від Ковпака, з печаткою: коні й підводу забрав Ковпак, за конфіскацію буде заплачено… Може, в Андрія була домо¬вленість, і він навмисне вислав обоз через ліс? У всякому разі, ця довідка від Ковпака потім йому дуже допомогла…»
Радянська влада зацікавилася його працями, його нази¬вали «західноукраїнським Мічуріним» і запросили до Києва. Але дорогою (було дуже тісно) його десь штовхнули, він упав, ударився головою об цементну підлогу, а потім у нього роз¬винувся параліч — сім літ, до смерті, пролежав нерухомий…

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.