Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

З РОЗПОВІДЕЙ ПРО ПАЛЮШКА

Зараз має 82 роки (запис 70-х років. — І.Дз.). А на весіллі танцював дві ночі з молодими… А \* ще яку він силу має, як лазить по деревах, як
за роботу хапається…» (Палюшок — садівник-самоук, на своєму садові заробив «маєток», тобто певний достаток). «І то всьо — праця його рук… не щось… Всьо-всьо… тяжка праця… Є
— здобувають багатство якимсь шахруванням чи ще якось… а тут… усьо своїми руками… Як заклав сад, як ходив коло ньо¬го — всі сміялися… Коло різниці поставив діжки і все, що за¬лишалося, збирав у них, — сморід стояв страшний, — і виво¬зив у сад як добриво. Гілки бандажував (перев’язував) — щоб менше в’язі було, а кращий плід, стягував навесні гілки, щоб менше соку йшло. Знав, яке дерево коли родило, а коли дати відпочити… Навколо хати — 24 дерева зимових груш: три груші на кіло не йде, більше кіля заважують… Він їх тримає до середини зими, а потім везе до Ленінграда, Москви й далі…

776
ІВАН ДЗЮБА
Питають у нього, скільки має з саду. «Та так.. Як не дуже вро¬дило, то тисяч 6-8, а як вродило, то й 15». А люди кажуть: ти¬сяч 20. Минулої зими закупив вагон, послав дочку до Ленінграда, а сам поїхав до Москви. Там йому повелося: пря¬мо на вокзалі продав грузинам за 4 тисячі й поїхав до Ленінграда помагати дочці. Там теж заробив 4 тисячі. І таких виїздів за зиму зробить зо три… Побудував хати синові й доч¬кам…
…Син Івасьо. Питають у нього: «Як живеш?» — «Та нічого, але…» — «Що «але»? Здоров’я погане?» — «Та ні… але…» — «Що, жінка погана?» — «Та ні… але…» — «Що, з дітьми негаразд?» — «Та ні, але…» — «Грошей мало?» — «Та ні… але…» (Нахилив¬шись, на вухо: «Свободи нема!»)…
…Походеньки старого Палюшка в Ленінграді. Знаючі люди спровадили його до «дівчат», і там йому вкрали кілька свіжих тисяч, які вторгував за яблука. Вдома сказав, що його пограбували на вокзалі. А поза домом хвалився: ввели його в якийсь будинок, і вийшла шикарна «кобіта», і кинулася його обіймати, так що він зразу «розім’єк»… «Ви б самі розум сі стратили, якби вас така кобіта злапала…»
Одна з родичок вийшла заміж за «ксьондза» (греко-ка- толицького священика). Палюшок розповідає: «Та вони там так живуть…На сніданок кури, на обід кури, на вечерю кури… Скоро самі запіють».
…Був на селі один драб — пан не пан, працювати не хотів, усе якісь авантури… Після Першої світової війни зник, опинився десь у Росії. Об’явився аж у 1956-му році. Нічого немає, ніде прихилитися. А в Палюшкової сестри, старої, — садок, хата, господарство. Надумав: «брати шлюб». Вона: «Йой, та доки я буду старою дівою. Піду за нього». (А їй уже за 70 та й йому). «Ми ще замолоду любилися».

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.