Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

З РОЗПОВІДЕЙ ПРО КРУКА Й КРУЧИХУ

Крук — горбатий, обличчя руде й довгі тонкі вуса.
Простий, бідний, запрацьований, напівкаліка,
але з великою гідністю й внутрішньою культу-
рою. Відвідував читальню, церкву До церкви (в неділю) — в
білій сорочці, чорний капот довгий (тоді була така мода в
чоловіків), оксамитка, чоботи… («Гарно одягалися наші міща-
ни»), 3 церкви вертається — під пахвою газети, горб відстов-

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
777
бурчує капот… Приходить додому, сідає посеред двору й до півдня читає газети…
Любив варити бульбу — у казані на триніжку, на шиш¬ках і різзі — для особливого смаку. Дмухає — роздуває во¬гонь, — а вузькі довгі вуса піднімаються й опускаються, як крила. А під сподом, під золою, в нього завжди кілька пече¬них картоплин — для дітвори. І та дітвора сусідська вже тов¬четься коло двору — жде…
Він перший розвів садові трускавки (полуниці), яких тоді в Комарному ще не було. І коли дозрівали перші — як червоні яєчка на сонці, — він зривав кілька, чомусь клав за пазуху, на свої волохаті груди, і вже звідти діставав, кличучи: «Ользюню, йди-но, я тобі щось дам таке файне!» Як я його любила в ті хвилини!
Знаючи Крукову пристрасть до «екзотики», хлопці вирішили розіграти жарт. їздили в господарство Андрія Терпиляка по саджанці, той дав усім і Крукові як сусідові. А хлопці дорогою вирили якогось куща і сказали, що це Кру¬кові від Терпиляка бананове дерево — треба посадовити і на зорі поливати щодня. Крук так і зробив, був дуже гор¬дий, усім хвалився. Було питають у нього: «Як бананове де¬рево?» — розказує… Весна вже в розпалі, обман мав стати очевидним, — і тоді хлопці мусили вночі викопати і вкра¬сти кущ. Крук дуже переживав, аж поки йому не сказали правду…
Ще як дід Круків жив, у них була одна-єдина грушка, але дуже гарна. Тоді ніхто не огороджувався, меж між подвір’ями не було — просто знали, де чиє. Якщо корова чужа чи гуси зайшли — вигнали, та й усе, без сварок і трагедій. Але груші діти крали, бо таких смачних більше не було. То дід поставив під грушею куреня й «сторожував». А що був підсліпуватий уже й приглухуватий, то діти заходили з протилежного від куреня боку і рвали, скільки хотіли. А дід, бувало, побачить дітей і, певно, нічого не підозрюючи, кличе: «А йдіть-но, я файну грушку дам!»
Круки мали дві корови, курей, ще щось. їжа в них була проста, але здорова: молоко, сир, житній хліб, яйця, всю зи¬му горіхи та яблука. Ніколи не хворіли, не знали лікарів, зуби в усіх були перламутрові… (Але все-таки в Крука була одна пристрасть у їжі — до яєць. Вона відіграла свою не то фаталь¬ну, не то кумедну роль у його долі. Коли почалася Перша світова війна і оголосили мобілізацію, чоловіки поховалися

778
ІВАН ДЗЮБА
в лісі. А Крукові шкода було залишити яйця, які тільки-но назбирав. Вирішив спочатку з’їсти всі (бо в лісі яєшні не за-смажиш). Заходився смажити яєшню — із сорока яєць. Поки готував і їв, — по нього прийшли… На фронт не взяли — гор¬батий; поставили «форшманом» (фірманом) на підводі в ти¬лу, в «інтендантських частинах». Тоді й сталася найбільша пригода в його житті — поїздка в Мукачеве, про яку любив розповідати — треба було тільки вміти його підбити…)
У Кручихи було три полички: на верхній — миски, на другій — горнята, яйця в блюдечках, на нижній — сірники, мило. Такий порядок був тільки в неї, і цим вона славилася… Якось пішла на лан, — а дітвора сусідська вже пильнує: як дістати мило, щоб пускати бульбашки (бо ж чим іще можна було тоді бавитися?)… Зайшли, а полички високо, — то одне другому на плечі вилізло: дістають! А як усе зірвалося: бух! Побилося! Дітвора в кущі. А Кручиха іце встигла почути грюк, вернулася — Боже!
Дочку Наталку на Розливці вважали дивачкою. Добре знала математику. А хатнім господарством не переймалася. Казала Ользі Іванівні: «От ви все працюєте, миєте, вива¬рюєте… А я нічого не роблю… А однаково вмремо…» (Галя Терпиляк, яка чула цю розмову, пригадала, як стара гуцулка на Карпатах казала їй: «Відпочиваєте? Вишиваєте? Я теж як молодша була, по дві роботи робила, а нічого великого з того не вийшло…»). Дуже любила читати. Жнива, робота, — а вона сховається у сусідів: читає! Регоче! І по тому сміху її часто знаходили. А взагалі була працьовита, гарно вишива¬ла і пізніше тим собі заробляла. Часом їздила з яблуками на базар, возила і від Пеленських сир та масло. Раз поїхала — з величезною корзиною. Увечері вертається — все назад привезла. Що таке? Виявляється: купила книжку, щоб був папір загортати яблука. Стала читати — про Лялю Убий- вовк (певно, Олеся Гончара?). І так зачиталася, що коли підходили питати про яблука, злостилася: «Не продаю». Потім розповідала: «Так мені ті москальки докучали: «Паць- ом яблоки? Пацьом яблоки?» Та не продаю, кажу, хіба людської мови не розумієте?» Цю історію все Комарно зна¬ло і сміялося…
…В перші роки радянської влади відібрали землю і в Круків. Але після того, як викопали картоплю для держави, Наталка ще щось собі назбирала (зі свого ж поля!). Її злови¬ли. Заарештували, одвезли в Самбір. Але судді трапилися ро¬

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
779
зумні, відпустили (хоч свідок казав: «тли кілоглами калтоплі… і буляки…»).
…Без коня хазяїн вважався бідняком, а не господарем. І ось нарешті Крук стягнувся на коня, став господарем. Та не¬довго радів: корова рогом розпорола шию коневі, і той здох. Бідний Крук не зміг на це дивитися, пішов з дому; сусіди вже самі витягали коня… Жалоба була на всій Розливці… Діти ма¬ли ввечері піти на якусь забаву — не пішли: бо «в Крука кінь пропав».
(О. І.: «От як люди тоді жили дружно… Зійдуться, погово-рять, — а то все тихо, мирно… Якось приїздила до нас зі Льво¬ва пані Чумова, то здивувалася: чи у вас люди є, чи розмовля¬ють між собою? А тепер…

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.