Михайло Яцків – Збірка творів

ПОВЕРНЕННЯ

Мужик віз жінку з шпиталю.

Його вимучили кілька місяців в тюрмі за вибори, стар­шого сина забрали до війська, а вона з журби, жалю, туги] захворіла на очі.

Товкла головою об полудрабки та лляла рясні сльози. Коли сліз не стало, хлипала. Думки холодними стрілами прошибали серце.

—           Чуже нещастя я виділа та все відітхнула, коли зга­
дала, що воно чуже. А тепер ти, боже, послав на мене кару.І
та й свій біль лише буду терпіти. Прийшла я на таке, щоі
нікуди кинутись. Зробила б собі смерть, та гріх перед дітьми’
і нема як. Маєш, Федю, сліпу жінку — вбий її або роби,’
що хочеш. Вези дітям маму, вона буде їм у вічних потемках,
сорочки латати та кров з голки втирати, буде їм їсти вари-І
ти та руки собі опарювати. Або поклади її за образ та ди­
вися на неї. Бодай ти був не дочекав такої потіхи від своєї
жінки, бодай вона була в землю запалася… Ти, Федю, не
журися. Вивчи мене отченашів, та я собі хлібець постараю.

■— Цить, жінко, бо смерть собі зроблю! Впала лицем до соломи і душилась від горя. Як утихла, то спитала, чи далеко до села.

Вже коло царин.

Зелена нивонько, ото діждала я тебе повітати, тебе оглядати! Не мені, небого, на тобі з серпом станути, не ме­ні перед вести, не мені твій колос у сніпки в’язати. Знайди собі іншу, бо я вже каліка, на віки вічні сліпа.

Знов упала на солому…

Піднялася і шепотіла, як у молитві:

—           Як надійде хто, то стань, хай попрощаюся з ним. Ні­
кого не помини, я з усіма була в добрій злагоді.

Закрила лице в поділок.

 

Слава Йсу!

Навіки  слава.  Тпрру!   Палагно,  от кума Матіїха  з ні. Цілувалася з Матіїхою, цілувала її руки і тряслася, як и. Матіїха розважала її і сама плакала.

Не завдавайте собі жалю, Палагно. Ми от з кумою М.ии имихою та Настусею навідаємося до вас.

Прийдіть, прийдіть, любі, бо бачите, яке вже моє… Фгдь зліз із воза і підіймав Матіїшиних дітей до жінки. Тулила їх ясноволосі голівки. Як приїхали додому, він узяв її з воза і вів поволі до

|   III!

— Ото собі радість ведеш! Пороги потріскають, серце (имколеться, а просвітку не буде…

Діти заплакали вголос, вона ластівкою припала до них.

■ — Не буду вже бачити, Іванку, як і твої кучерики об-
■ грмжуть… Не буду бачити, Оленко, як станеш у шлюбнім
ні            іку… Ой, не буду, не буду, я темна….

Категорія: Михайло Яцків – Збірка творів

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.