Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

З МОВИ ІНШИХ КОМАРНЯНЦІВ

У багатьох «наддніпрянців» є упередженість до мови га-
личан: своєрідний київсько-полтавський мовний
шовінізм. А що вже казати про тих, хто взагалі не лю-
бить української мови й не хоче її знати: улюблене їхнє за-
няття — дешевеньке глузування з галицького діалекту. Це йде
від глухоти до слова, до магії його звучання, до його вира-
жальної енергії. А діалекти — це реальна мова мільйонів
людей, це ті ручаї, що виповнюють живлющою водою ріки
літературних мов. Діалекти — це багатство національного
духу, це дорогоцінна індивідуальність етнічних груп кожно-
го народу і людських особистостей. Не розумію тих (а серед
них, на жаль, є і дуже вчені, з апломбом інтелігентності), які
обурються з кожного незнаного чи незрозумілого їм слова,
замість того, щоб радіти: ще одну мовну барву вловив, ще од-
не слово збагнув, знатиму! А річ же не в самих лиш словах, а
й у конструкції фраз, у образних виразах, в експресії мов-
лення…
Я скрізь і всюди вловлював живу мову людей, а коли доз-воляли обставини — записував. Таких записів у мене — де¬сятки зошитів. Тут, відповідно до «теми», подаю лише дещо із записаного в Комарно…
Окремі слова:
Гара — тачка на одному колесі.
Сверболоз — трава (кропива?).
Ліда: «То є невитримана година!» (Івась, син, збирається на полювання — годі його втримати, його година).
Дорко: «Якісь думки непотрібні… Все на голову б’є».
Миросько: «Реве, як на суд Божий» (теля).
«Люди помирають, і ми там будемо».
«Що сі стало, то сі не відстане».
«Щось долєгає…» (турбує, мучить — здоров’я).
«Ця слива хотіла ще постояти» (рано зірвали).
«Ця яблуня на весь світ образилася» (не родить).
«Вітер набив яблук…»
«То так., усякий позбир, а не яблука».
«Абрикоси зогният»…
«Ця корова такого шпрунга дасть… відколи її виженеш
— цілий день тебе мотає…»
«Пам’ять силу дає»’.
«Єнций то, єнций друге» (Один те, другий інше).

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
793
«Він у нас до роботи м’єккий» (не дуже береться до ро¬боти).
(Баба Гелемейка): «Сі цукру нассала, сі нассала…» (Дасть дитині цукру — і пішла на весь день працювати…)
«Поїдеш… (як) у Гонолюлю», — так у Комарні говорили про химерне, нездійсненне… Та ось війна розкидала людей, і вже в 60-ті роки приходить лист від однієї родички-комар- нянки: не думайте, що Гонолюлю — вигадка, Гонолюлю є, і я там була!
Ще один комарнянський вираз: «Гнати кози в Бердичів» (піти хтозна-куди й хтозна-чого).
«Лізе, як свиня до парляменту».
«Йди до Юльці, в неї пироги зі сметаною…» — «Я волію в тебе пісної бульби».
«Повні очі сліз накрутилися»…
«Такі зелені макогони»(качани кукурудзи).
«Пішов на здибанку» (на зустріч, на побачення).
«Мамо, вважайте на себе». — «Та я до річки не хожу, не втоплюся».
«Як мама?» — «Дякую, ще ходить, але пам’яті не має» (розмова в автобусі).
«Великі боки має» — так кажуть у Комарні про тих, хто має великі побічні прибутки, «калим», блат…
Марійка: «Я прийшла з вінком вражень»…
«Треба то йому відслужити» (віддячитись).
«Якось відпам’ятали» (привели до пам’яті).
«Батьки завихрили» (настроїли хлопця проти дівчини).
«…1 якось ті екзамени пхає».
«У своїм вікті» ( на своїх харчах).
«Мав криві ноги, але виходився…»
«Як борсучок» (надувся — про дитину).
«Ти не придзєкуй» (не підтакуй).
X. посварилася з сусідкою, бо та сказала їй: «Що в тебе в городі — лобода як хлопи стоять…».
На весіллі: «Свіжий гість — свіжа чарка».
Імітує п’яничку: «Рятуйте, тверезію!»
«Як ми вісімкували!» (вертаючись додому напідпитку)…
«Всього було — видимо-невидимо… Більше невидимо…»
«Як не полюбить набрудно, то начисто трудно»…
«Мій ґеґало…» (про чоловіка, який щось невдало зробив).
«Не чіпай владй, не матимеш біди».
«Кинувся… як дурний воду міряти».

794
ІВАН ДЗЮБД
З листа: «Та що ти таке питаєш: як ся виглядаю? Як те ста-ре, збабчене яблуко» (все зморщене).
В автобусі: «Ви тут стоїте, як той чиряк…» (ні зайти, ні вийти).
«У нас так люди мруть… А у вас?»
— Тут сі розводять (розлучаються), — а у вас? — Розво¬дять, бо не хочуть щось робити… Аби легше прожити… То не є люди до життя…
«Тепер як сі не злапа (дівчина хлопця), то (хлопець) сі не оженить…»
— Роботи багато… — Мій батько казав: «Ми роботу за¬стали і ми роботу залишимо…»
«Роботи стільки, що аж на голову валиться».
«Так сі наробила, що плечі сі отворают».
Про начальство: «Ходять хлопи, як коні, і ніц не роблять».
Про одного із сусідів — чому його так люди не люблять: «Можна партійним бути, як треба, але не таким дурним…»
«Кажуть, Америка сі оружить. Та всі сі оружать. Ми найліпше…»
«Світ і без війни загине…»
«Де той час дівся?» (так швидко життя минуло).
«А він не хворів. Він узяв і вмер».
«Хлопець був як свічка… Приїхав батько, цілий день хо¬див по берегу: «Ой сину, синочку, куди ж ти поїхав?» (син уто¬пився).
«Людина як той камінь: усе переживе, все перенесе…»
«Вже сонце в зуби світить, а вона спить…»
«Прийшла біла — все з’їла» (зима).
« — Але живіт маєш! — Не залишу ж я живіт дома!»
« — Що ж вас чоловік так масакрує? — Від мого пана ми¬ла мені й моя рана».
«У нас у Комарні кажуть: вибирається, як за море ср…»
«У нас кажуть: чіпився, як гівно чобота…»
«Підняли… як г. на вилах».
«Один водлі одного».
«Горілі ошкурки з масла».
«Пошпуруй ту рибу…»
«Йой, Ользюню, я так хочу свого Мироська вженити до Галі… Як ти думаєш, вона за нього піде? Ми б їм зразу й маши¬ну купили…»
« — Мені на сон дають люмінал… — А він вас спати кла¬де?»

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
795
«Черевики малі й заґирджені» (або «заґирдзявлені»).
«Вже дух з нього вступився…»
«Трумта-бумта».
«Там така… баба Цапа» (про бабу хитру й надто «поваж¬ну», недоторканну, що дуже про себе дбає).
«Тіло без душі» (про жінку, таку віддану чоловікові, що не має нічого власного).
«Івасю—підмети хату—сядь сі»(так прозвали когось за млявість у роботі).

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.