Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

ДЕЩО З МАРТИНОЇ МОВИ

Загалом у Марти, як і в її ровесниць та ровесників, — уже сучасна літературна мова. Але на побутовому рівні в
ній живуть барви комарнянські; до того ж вона ще й гостра на слово — часом я й на собі це відчував: уміє схарак¬теризувати…
«Оленко, ти всіх розумів не з’їла» (тобто не є найро¬зумніша, чого так уперлася на своєму?).
Малій Оленці: «Не видурюйся» (не вдавай дурнішої ніж є).
«їй ще то в руках не складається» (робота коло дитини
— про знайому «нездалу» маму)…
«Якісь ті діти небавлені, заненьдзяні»…
«Як виросте, буде ґандрабата» (висока й не дуже зграб¬на)…
«Не вбирайся, як кучопуд» (надягаючи на себе всього побільше).
«Ходяча сафандула» (про незграбного й нечемного: після шкільного вечора полінувався провести дівчат додо¬му).
«Не їж, бо скоро обід…Чимось затули голод…»
«Не можна так пересадно їсти… захланно…»
«Дуже на ніч не вилюфтуйся» (не відчиняй вікна)…
«Убрався, як стрик на Великдень» (ір.).
«Покидуються тою дитиною…» (передають з одних рук до других — немає батьків…)
«Зустріли Толю — п’ятьма дорогами йшов» (п’яний)…
«Така покрака» (ніщо, поганий, нікчемний)…
«Мокро, зателепано кругом…»
«Такий дощ увесь день цяпотітиме».

796
ІВАН ДЗЮБА
«Як тільки вихрапаюся з хвороби…»
«Ти відгрожував, що…»
«Як той… немова» (німий; слова не скаже, мовчить)
Про своє в’язання: «Я не маю руки, наложеної на шап¬ки… Я маю руку, наложену на светри…»
«Замерзло на кість» (білизна на балконі).
«Який ти… встібський…» (докучливий, причепливий).
«…Тобою ні виручитися, ні послужитися…» («нездалий»
— з приводу невдалого походу на базар: купив нікудишні помідори).
«Уткнешся сам у себе, а про мене забуваєш». «Але ти нинза!» (Скиглій).
«Ти убувся і не чуєш» (запаху фарби).
«Намолотний день на гостя» (багато гостей). «Таке ра- пате — ковтати важко» (шерехате).
«Смерть його потягла…»
«Пасуть більше пиво, ніж море» (мужики в Приморському).
«Новий костюм — вициглював…»
«Намолотний дощ».
«Чого ти знов той подертюх надів?» (подертий піджак).
«То цигани ходять такі розлейбані, незащеплені…»
«Ще твої фантолапи нема де розвішати» (випрану білизну).
«Роблю, роблю — і ні за мною, ні переді мною».
(На городі): «Отут-о щось росте, і я не знаю, чи то ха- баз, чи то зілля».
«Тепер вони (ніжки стола) не повинні підлогу рейбува- ти» (дерти).
«Ликувата курка» (м’ясо тягнеться, як лико).
«Спекла таке, що через хату можна кидати» (важке, тверде).
«Помила голову… так не люблю себе з брудною голо¬вою… І так ходжу зашмагана…»
«Я спершу лельом-полельом…» (не поспішаючи).
«Ти не гаратай так щосили» (Оленці, яка грає на піаніно).
«Повна, як око» (про карафку з водою).
«І заснітою не буде, і високим не буде».
«Він є гнилий ходити» (про вайлуватого).
..Диво дивне, але «галицький слід» є і в мові дочки Оле¬ни, і в мові внучки Олі. (Мабуть, галицькі «гени» тривкі! Не¬дарма російські та українські українофоби, одверті, прихо¬

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
797
вані й несвідомі, включно з малоросами, так ненавидять га¬личан! ) Мовні барви ті збереглися завдяки, звичайно, мамі й бабці та поїздкам до Комарно… І мене це тішить! Але про це
— іншим разом…

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.