Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

МОВА ДІТЕЙ

Як відомо, діти, коли вчаться говорити, і потім, поки
підуть до школи, — генії. Насамперед генії поетичного
. слова. Для людей, які відчувають смак слова і його таїну, мова дітей завжди давала не меншу насолоду, ніж мова поетів. Бо дитина не «користується» мовою, — вона творить її, пізнаючи світ і називаючи його. Якщо дитині бракує по¬няття, слова, вона створить своє, і воно йтиме з найглибшо¬го єства мови, воно покаже її незвідані виражальні мож- ливсті. Дитяча слово-думка йде несподіваними шляхами, в обхід невимовного, розкриває його збоку, виявляючи неоче¬видні зв’язки речей, понять, словоформ…
Дитяча мова — найкращий матеріал для вивчення шляхів словотворення. В ній — таємниця народження думки та її блискавичних тріумфів — малих і великих. А як дитина розкошує в слові! Як слово веде її невідь-куди, — і чи це не є найкращим підтвердженням ідей сучасних філософів про владу мови над людиною?!
Недарма поети й письменники раділи дитячому слову
— воно їм суголосне, — а Корній Чуковський свого часу на¬писав дуже популярну книжку «От двух до ПЯТИ»: це вік мов¬ної «першої любові» дитини, натхненного мовного ос¬воєння нею великого загадкового світу
Уявна «хрестоматія» дитячої мовної творчості, на яку «працюють» справді-таки «діти різних народів», увесь час поповнюється. Мені хотілося б тут додати дещицю зі своїх нотатників. Я записував словечка та парадокси спочатку від малої Оленки — дочки, а потім від малої Олі — внучки. Зви¬чайно, це лише окремі крапельки із зливи дитячої мови, але, мені здається, вони можуть порадувати дорослу людину своєю несподіваною виразністю, якої ми, затерті освітою, позбулися назавжди.
Один з головних мотивів Януша Корчака — невідповід¬ність між світосприйманням, мисленням дітей — і дорослих,
МОВА ДІТЕЙ

798
ІВАН ДЗЮБА
драматичне нерозуміння дорослими дітей: через раціоналізм і практицизм дорослих. Ось деякі підмічені Я. Корчаком реалії із його книги «Коли я знову стану маленьким»:
«— Мамо, червону стрічку кому краще — собаці чи кішці?
А мама сказала:
— Знову штани подер.
Я спитав у тата:
— У кожного дідуся, коли він сидить, неодмінно має бу¬ти стілець під ногами?
Тато сказав:
— У кожного учня неодмінно повинні бути добрі оцінки, і йому не годиться стояти в куті.
Ну, я і перестав питати. Вже потім усе сам придумував».
І ще — його слово «Дорослому читачеві»:
«Ви кажете:
— Діти нас втомлюють.
Ваша правда.
Ви пояснюєте:
Треба опускатися до їхніх понять. Опускатися, нахиля¬тися, згинатися, стискуватися.
Помиляєтеся.
Не від цього ми втомлюємося. А від того, що треба підніматися до їхніх почуттів.
Підніматися, ставати навшпиньки, тягтися».
…У пізній мудрості, каже Януш Корчак, людина повертає собі дитячу свободу самовираження. (Але, мабуть, це небез¬печно — можуть сказати: здитинів).
А ось думка славетного вченого-лінгвіста: «Сильна в детской голове работа памяти, но не менее сильна и всё сильнеет работа ума, работа сообразительности и смышлё- нности» (И. И. Срезневский. «Об изучении родного языка вообще и особенно в детском возрасте»//И. И. Срезневский. Русское слово. Избранные труды. М., 1986, с. 103.)

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.