Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

ОЛЕНЧИНІ ЗАГАДКИ

«Люта, як вовк, а метушиться, як пес» (зима-метелиця).
«Вода є (біжить), а риби нема» (дощ).
«Бублики є, а продавщиці нема» (у магазині перерва).
«Книжка лежить, а людини нема» (тато пішов на робо¬ту).
«Вода є, риба плаває, а піску нема» (акваріум).
«Без рук, без ніг, без голови, без нічого, а летить» (вітер).
«Не звір, а зубами клацає» (ножиці).
«Без рук, без ніг, без ушей, а повзає» (змія).
«Без рук, без ніг, без крил, без язика, а слова має і летить» (лист).
«Самого коле, а він людину захищає» (наперсток).
«Сам мерзне, а людину гріє» (валянок).
«Співає, а не птах, хапає, а не людина» (вітер).
«Котилося, котилося, поки нічого не лишилося» (клубок волічки).
«Повзе, а червоний слід лишає» (голка й нитка — черво¬на).
«Слизьке, а не льодинка» (равлик).
«Покрутиш за вухо раз — плаче, покрутиш другий — пе-рестає» (кран з водою).
«Зелений заєць, воду любить, на трубі трубить» (жаба).
«Вдень світить, уночі гасне» (сонце).
«По білому морю жовтий човник пливе, чорний слід ли¬шає» (олівець).
«Рота не маю, а говорю» (телефон).
«Два язички маю, а озиваюся раз на день» (будильник).
«Накрутиш йому вуха ввечері, а він плаче вранці» (те ж саме).
«Без крил, а літає, без ніг, а танцює, без вуст, а сміється» (сонячний зайчик).
«Ой, не люблю я купатися, бо від того худну» (мило).
«З квітки на квітку літаю, а дорогу додому знаю» (бджо¬ла).
…Вигадувала казки в малюнках з підписами. Наприклад: «Казка про злючого вітра, маленьку русалочку, добру ромаш¬ку та мудре жито (жито мудре, бо не схилилося під вітром)». Малюнки свої надсилала у Бразилію Вірі Вовк, з якою «по¬дружила», коли та була в Києві. Деякі були на виставці дитя¬

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
809
чих малюнків в Інституті теоретичної фізики, а деякі зберег¬лися вдома.
(Трохи інше. В школі Оленка вчилася в одному класі з Тарасом Денисенком — сином Наталки Наум і Володимира Денисенка. Вони товаришували. Тарас був хлопцем неза¬лежної вдачі й «некерованим», від нього всього можна було сподіватися. Одного разу в школі заходилися розучувати пісню «Хороша страна Болгария, а Россия лучше всех». А Та-рас: «Для мене Україна найкраща!» Боже, як перелякалася вчителька!Батьків викликали…Якось Ольга Іванівна запро¬сила Тараса до нас у гості. В тролейбусі було багато людей, і дітям довелося сидіти в різних кінцях. Раптом Тарас через увесь тролейбус: «Оленко, а твій тато сидів у тюрмі?» Я са¬ме сидів, але Оленка не знала (від неї приховували) і каже: ні. А Тарас: «Амій сидів. (Гордо:) За Україну!» Це був 1973-й рік — уявляєте?!
До школи Тараса приводила няня — Наталка, якась ро¬дичка матері, Наталки Наум. Дуже добра сільська жінка, настільки добра, що головною своєю місією вважала всіляко оберігати Тараса від шкільної науки. «Ходім, Тарасе, а то ще якусь чуму од цієї науки дістанеш… Он один учений багато читав і помер…»

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.