Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

ВНУЧКА ОЛЯ

Її дитяча мова була не менш винахідливою й колоритною.
Була невтомна на вигадки, без кінця фантазувала й про-
понувала змагатися з нею у фантазіях. Під час прогуля-
нок парком чи лісом буквально вимордовувала вимогами
щось вигадати про якусь квітку чи билину, при тому що сама
встигала вигадати швидше й цікавіше. На жаль, я встиг за-
пам’ятати й записати лише дещо.
«Весело в горлі стало», «солодко в горлі стало» — як гой¬дав її на гойдалці.
«Так мене ласкавить, як ти отак робиш…»
«Брикальна собака» (кидається, крутиться).
«Чого я така розбита?» (побачивши свою тінь на стіні).
(Зробивши шкоду:) «То не я, то в мене руки такі махучі».
Бабуся робить якесь «обмежувальне» зауваження. «Ти така велика бабця, а не розумієш, що я хочу бавитися».

810
ІВАН ДЗЮБА
Молоді збираються кудись їхати і взяти Олю. Оля бабусі: «Я завтра не поїду… Ти ж мене любиш, як я можу поїхати?»
На слугу (англійських королеви й короля, дивлячись якийсь фільм): «Помагайло».
«Така сварлива картопля» (шкварчить на сковорідці). «Сваряння закінчилося».
Образившись на маму: «Виросту — буду для неї чужою тьотею».
(Хвора — болить животик, рвота): «Я вас так люблю, а чому мені так погано?»
« — От ти не слухаєшся, а підеш у школу, там ставити¬муть оцінки за поведінку: «З», «4», «5»…
— А як ними бавитись?»
«Головник» (те, що наділа на голову).
«Температурник» (термометр).
«Де важилка?» (ваги).
На щипці для горіхів: «Лущанка».
«Дряпанка на руці» (подряпина).
«Скінчилася липка» (не клеїть липуча стрічка).
Капітан корабля — «портович» (бо веде корабель до порту).
«Де окуляри — чотири ногарі?»
«Я кульката» (має багато целофанових кульків). «Нечупарний», «чупарний».
«Губна хата» (все губиться).
«Це не хата, а сварйка і губйка».
«Він не забуде… Він не забудьковий…»
…Були колядники, один дуже гарно співав. Оля: «Ніяк не можу вилюбитися з того хлопця».
12.09.93.
На Софійському майдані: «Свічка гірко плаче…»
« — Бабцю, як мені щось сниться, ти мене бачиш?
— Бачу.
— Як же ти мене бачиш, як я у сні?»
«Мамо, а ти мене шукала?… Мене ж не було в ліжку… Як же я могла лежати в ліжку, як я була у сні й літала над морем?»
«— Олю, що тобі снилося?
— Та ти ж знаєш… Ти ж там була…» (у сні були разом).

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
811
«— Весь день мені поламали…
— А може, якась гілочка дня лишилася?»
«— Ти б полила, і дід би побачив, що все полито…
— Хтозна… Діди бувають різні…»
«Дід затурботаний…»
«Ви повторюхи» (перекривляємо її).
«Мамо, не доводь мене…»
«Якщо тобі все не так, то для чого ти мене народила?» «— До кого ти говориш?
— Говорю до свого далекого чоловіка…
_ ?
— До того, що в мене буде через багато років». «Помирають ті, хто є, а народжуються ті, хто будуть». «Ми захмарені думками».
«Тітка поправилася: вся вкрилася товщиною».
«Собаче забавляння».
«Мені твій голосочок вище вух».
«Ревнук-ревнук — бабин онук».
«Розбіян-Забіян».
«У мене не така свята пам’ять, щоб я все пам’ятала». «Якийсь непроявний дух ця лялька: я тричі заглядала в цю шухляду й не бачила».
Внадилася до Жулинських. Марта пояснює: не можна набридати. Оля: «Вони ж виховані люди, вони не скажуть: іди, ти нам набридаєш».
«Мамо, ти мене більше за всіх любиш? Більше за тата? Кого ти більше любиш: себе чи мене?»

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.