Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

З її ФАНТАЗІЙ

«В темнім небі їмо яблуко туману…»
«Три сонця».
«Сонце роздробили на промені».
Вірш «Палац замерзлого серця».
«Жаби, які літають; риби, які ходять; хмари, які розмов¬ляють між собою».
«Ви бачили звуки польових жаб, які літають?»
«Є русалка, яка чує звуки у зимі льоду».
«У русалки очі були присмучені сльозами».

812
ІВАН ДЗЮБА
«Русалки поховаються в своє багатство — листя небес, і акули їх не знайдуть».
«Усі русалки посідали на камені шукати спосіб для се¬бе…»
«Свято риб»
«Свято ворога».
«Місяць — головний член вечора. Сонце — головний член дня… Зірки — головні члени світу… Зірки створюють но¬ве століття… Бог послухав і розмножив зірки по всьому світу…»
«Як створилися квіти… Були квітучі бджоли, вони дружи¬ли з квітами, і так сталися квіти…»
«Є цар культури… живе в казковому лісі…»
«Зустрічаються трамвай і трамваїха… Дівчина-трамвай- ка і трамваєня… Питає трамвай трамваїху…»
«Зустрілися дві машини.
— Ти яка?
— Я така, як ти.
— А ти яка?
— А я така, як ти.
Так вони й не зрозуміли, які вони є».
«Бідний грузовик ні в кого не вдався, тільки в себе вдався».
«Як буде небо відпадати по кусочках, то ти не тікай, по¬кажи, що ти не боягузний».
«А один світленький срібниться на сонці» (на небі — краєчок хмари).
«У казковому царстві люди ходять на руках, а ноги вгорі розпростерли — і ще й сміються».
«Хмаринка так злякалася… Така ніжна, така молоденька… Лягай, хмаринко, я покладу на тебе трохи снігу… Бо он іде чорнохмар — по чорному небу розстилає чорний попіл…»
«Наче хтось сильно тримав щура, а потім — раз! — і во¬да розпалася».
«Я просто риба-привид».
«Блиснули привиди…»
«…Випала душа з нього, вдарилася об каміння та й роз-сипалася на друзки… А той кинувся збирати і схопив лише однудрузку».
«З мене випала велика думка… Вони стали шукати… Під столом, під ліжком… Один знайшов, але то була маленька думка…
— То не моя думка!

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
813
— Я шукав цілий місяць… І знайшов брильянт, на якому було написано: »Думка»!
Імітує розповідь від особи хлопця… «Мене захопила дум¬ка… Я вистрибнув із своєї душі і погнався за думкою…»
«Запасне око (?) потрапило в ніс… Видув з носа кульчик, він забринів у мене прямо під ногами… Це було запасне око…»
10.12.94.
…Схопилася руками за гарячу бляшанку, обпеклася. Баб¬ця сварить: куди полізла. Оля з обуренням: «А чого постави¬ла — ти ж знаєш, що в мене руки такі, що за все хапаються».
«(У вас) палець з пальцем не дружать… не миряться».
«Мав трубу… і не знав, де трубоніти — чи надворі, чи в хаті…»
(Бере диктофон:) «Я запишу тут усю свою злість, і ви по¬чуєте зззлість!»
(Дивлячись, що я все щось пишу на папері:) «Радій, що були давнолітні люди, мудрі головою, вони придумали папір…»
«В мене голова задумана думками — аж болить».
«Замурували подих».
(Мама:) — 3 ким я спатиму, як ти не хочеш?
— З моїм духом!
«Єдиний, хто мене любить, це я сама. А ви ніхто мене не любите… Вам усе до жартів…»
«Що в тебе — дірявий рот, що так мало говориш?»
«Не встигла оком кивнути».
Накришила на дивані й підлозі. На дивані прибрала. По¬казую на підлогу: треба прибрати крихти. Миттю: «Я не го¬луб!».
«Наш дідо силяк» (роздушив горіх).
«Жувальна трава» (та, що корови жують).
«Золоте підпір’ячко».
«Гарнобігуча красуня» (про спортсменку).
Почула розмову про Паваротті. «Паваротті? — Ліворотті чи Праворотті?» (Сміється.)

814
ІВАН ДЗЮБА
Розсмішило її слово «гегемон», почуте по радіо. Та ще дивилася по телевізору якусь передачу про китайський цирк. І почала: «Клоун-гегемон»; «гегемони їдять через ніс, очі в них — іграшка, бо це клоунячий цирк»; «діти — ма¬ленькі гегемонята»; «що вам треба, пані гегемониха?»; «геге¬мон — це маленьке створіннячко, яке править усім світом»; «гегемонують над сім’єю, над школою»; «китайці люблять ге¬гемонів… аж захекали од щастя…»; «У китайців вузькі очі… від жадності… бог покарав…»; «китайці любили читати золоті книжки»; «гегемон — це той, що може зробити тисячу тисяч прапрапрапрапрадідів…»
Коли починається такий монолог — не може зупини¬тися, і її не стримаєш… Жалкую, що не записав її фантастич¬них тирад про «депутатів» та їхніх «помічників» (відгук на телепередачі), але тут потрібен був би магнітофонний за¬пис…
«Вся сім’я блищатиме від радості…»
«Хвальці» (ті, що самі себе хвалять).
«Мамо, як я прийду, щоб ти була вже встанена».
«Розкрихтйли яблуко».
«Чому місяць за нами весь час женеться… як Рижик?» (собачка).
«Вітер жене батіжками сніг».
«Акула ковтає дрібних рибенят».
(Проводить зі своїми «дітьми» — ляльками «урок» у «школі» про свійських тварин). «В кожному селі є кури… Без курей села нема». «В якій хаті є маленьке свинятко, а в якій повна свиня». «Стоказкова свиня». «Як ви думаєте: свині люб¬лять бути брудними?» «Хоч поросятко не свиня, але теж лю¬бить бруд». «Тому тих, хто не вмивається, називають свинка¬ми». «Хто плямкає, про того кажуть: плямкає, як свиня». «На фотокартці ви не побачите брудну свиню»…
«Цьвірінькали цьвіріньці…»
«Ріка заграла золотим роєм».
«От тепер уже стало згадно» (можливість згадати).
01.02.96.
Воює (жартома) з власного тінню: то «переганяє», то відстає.

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
815
— Я втечу від тіні… — Вимикає світло в кухні, стало тем¬но. — Втекла!
Пі п Мороз подарував іграшки. А є старі — мама пропо¬нує їх комусь віддати. Оля не хоче: «Ну, розумієш, це як доку¬мент: підписано, і вже розірвати не можна».
«— Тебе не ображають?
— Бабця й мама — найбільші спеціалісти по ображанню.
— А дідо?
А дідо — спеціаліст по дружіннк».
«Все життя будеш сваритися… Люди скажуть: що це за якесь сварило?»
«Ти все знаходиш викрутку, щоб піти без мене».
«Довго її трамтатили» (сварили собаку).
«Мене вигнали з бабиної сукні» (змусили зняти).
Чистила часник. Розчистивши головку: «Нарешті я доб¬ралася до суті часника».
04.11.96.
Оля в своїй улюбленій ролі — розказує (вигадує) казку. Запізнюємося: «Олю, Олю, немає часу… швидше…»
Оля сердито: «Може, я хочу знати, чим ця казка скінчиться» (в полоні своєї вигадки, яка її «не слухається»),
«Березень любить, щоб його тримали на шнурку».
«Машини на передніх колесах, а задніми б’ють, як копи¬тами» (буксують).
«Такий переживун… Усе переживає…»
«Лисюк став чубком» (виріс чуб).
«Стригарня» (перукарня).
«Щуравель» (щур + журавель).
Мама зауважує Олі, щоб не зазирала у кімнату до сусідів. Оля: «Ну, мамо, я мушу мати не тільки своє життя, а й чуже».
«Не наплітайте на язик і не псуйте дітей» (про сварли¬вих батьків).
«Водій подумає, що ми якісь дурні» (довго ждемо, поки проїде машина).
«Кивнув носом».
Бабуся говорить, що Галя багато навчилася від неї. Оля: «Хто пороздає всі свої вміння, той сам нічого не вмітиме… Тільки: «Добрий день» та «На добраніч». Прийдуть до нього, а він тільки: «Добрий день» та «До побачення»…

816
ІВАН ДЗЮБА
«Найкраще заняття в світі — вицяцьковувати дитину. Тоді в мене не буде іншого думу. А тобі в голові все цьвірінькає, що я не буду дитину любити…»
«У мене буде хлопчик-неслухнянчик».
«З ким я спатиму? З моїм духом!»
«Стрибав по сніговищах».
«Довге, безмежне життя… 90 років… Багато за цей час зробив дурниць…»
«Справедливі були його подвиги…»
«Безсмертя обгорнуло його…»
«Крила в нього занедужали…»
«Розпанькався…»
«Над усіма богинями найбогиніша…»
На човні: «Давай тут приберегуємося».
«М’якушка, твердушка» (про хліб).
«Така була гральня» (розігралися).
«Бабцю, чого ти лушпиниш курку» (чистить, розрізає).
«Я пішла дідовими шляхами.
_?
— Вдарила той самий палець, що й дід. Це, мабуть, тому, що я думала дідовим ременем». (У неї була звичка взяти в ру¬ки ремінь або якусь поворозку і крутити ними, десь сховав¬шись від нас, — і це називалося в неї «думати».)
Посварившись з бабцею, а потім помирившись з нею: «Думай про мене».
«Життя не просте» (!).
Оля збирає каштани…
— Олю, ходи вже… Олю, ходи…
— Та дайте мені розвеселити душу!
«Запанувало тепло».
Про якусь образу: «Ти на неї не зважай… Хай це буде, як маленька гулька…Ти ж набив гульку і забув про неї…»
«Як складається структура (!): поки я не народилася, мій тато був вам по-чужому.. А як я народилася, він став не по-чужому..»
«Добромудра».
«Вода весною розмножується…»
«Перша закоханка».
«Шкода, що курей ріжуть… Але й люди мусять щось їсти… Кури швидко куряться, а люди повільно ростуть…»
«Ми зараз підемо в рослинний магазин?»
Бабці: «Сердишся, а потім будеш олюнькати» («Олюнь- ко, Олюнько…»).

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
817
«Від того ласкания вовк став добролюбним».
«Іван мій дідо, він дуже вчений, і як ми пішли на кон¬церт, там майже всі його знали».
03.12.94.
Бабці: «Я впала — ти не реагуєш, я розлила борщ — ти не реагуєш… Якась на тебе хвороба напала — нереагулка».
«Думаю про діда… Я відганяю думку, а вона не йде… Я злюсь на діда, а думки добрі…»
«Бо влада така, як сучок».
«Хто у нас тепер головний мандибир? Кучма?»
«Не встигла оком кивнути».
«Ну що ти такий запізливий — все: запізнюємося, запізнюємося!…»
«Силується…» (робить зусилля).
«Пишу зубами».
«Сторожові» (ті, кого стережуть).
«Кіосниця» (продає газети в кіоску).
«Приємно привіталися».
»Золота квітка».
«Ця квітка тягне мене магнітом».
«Ця квітка всім лісом управляє».
«Горобець з квіткою».
«Королівський горобець».
«Квітка подорослішала, стала розумніша… А ко¬ролівський горобець радів…»
Дідові: «Я схвалюю твої трудження».
«Бо що ж може бути, як не буде природи?»
«Знов відновилися люди, і знов почало бути життя…»
«Наші діти всесильні, що народяться колись…»
(Це — уривки з її «думань» уголос; більше ж «думається» мовчки.)
« — Треба створювати свій світ.
— Як?
— А от: є одна рукавиця, є друга рукавиця, а разом — уже інший світ».
Знову грається видуманими словами: «…Як вирощувати харамарту, як викопувати дурбасу, як пекти каламону, як ва¬рити бальбасульку…» На запитання, що то означає, пояснює: «Я розвиваю людське мислення».

818
ІВАН ДЗЮБА
Травень 1996-го року.
«А як у мене в голові думки? Одна, друга, третя… Як у смітнику… Вийшла надвір — думала, вітер розвіє, а там дощ — тільки позлипалися…»
«В мене голова задумана думками — аж болить».

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.