Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

ПРОЛОІГ ДО ЕПІЛОГУ

Отже, другий етап «Спогадів і роздумів на
фінішній» прямій пройдено. Попереду —
третій. Про часи, які ще в усіх на очах: коли Ук-
раїна здобувала державну незалежність і утверджувалася в
ній. Це такий важливий період і в моєму житті, що я не хочу
поспішати, подам його окремо (хоч дещо вже було в попе-
редніх розділах). Але тим часом ще трохи забіжу наперед:
треба ж «застовбити» тему, та й різні щоденні голоси врива-
ються в спогадальні роздуми.
Ось, приміром, хочеться написати про героїчну акцію молоді, яка 1990 року оголосила й провела колективне го¬

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
871
лодування на Майдані Незалежності з вимогою відставки иромосковського уряду; хочеться згадати цю хвилюючу, тривожну й бентежну картину, коли молоденькі дівчата й хлопці збурили всю країну, пробудивши совість навіть у збайдужілих до всього. Аж тут «телик» лізе в душу з інакшою картиною… «Інтер», 12.07.06; 21.00. репортаж з наметового містечка Партії регіонів навпроти Верховної Ради. Якийсь самовдовлений молодик хвалиться телерепортерові: «Мы работаем в две смены… Одному работать весь день труд¬но… Поэтому часть работает первую половину дня, а часть
— вторую…» Боже, так спаскудити добре слово «робота»!.. Його колега, кухар, хвалиться, якими шашликами, солодо¬щами й напоями їх дбайливо постачають… За ці гроші мож¬на було б не один Алчевськ забезпечити і водою, і теплом…
..Десь у перших числах червня, Харків. Натовп студентів
— такі собі митрофанушки — під придуманим для них політтехнологами гаслом: «Не вырывайте нам русского язы¬ка!» З відповідним малюнком. Але один транспарант — із трагічно правдивим написом: «Мы родились в русском языке». Так, це правда, в цьому вся суть: їхньої вини, їхньої участі немає, вони — жертви. їхня поведінка, їхня доля за¬програмовані століттями злочину проти українського наро¬ду, який у їхніх особах перестав бути собою…
16.07.6. У Кончі-Заспі, в їдальні. Компанія колишніх «кабмінівців». Говорять голосно, на всю їдальню — вже рік чи й два, як нічого не бояться: свобода (з якою все життя бороли¬ся). Обурюються — спершу соціально-економічним станови¬щем України (тобто своїм дискомфортом): «Перетворили кабмінівську їдальню на общепит!» Потім: «До чого довели ук¬раїнську мову.. Яворівський і Мовчан…» (!). Далі концептуаль¬не: «Схід годує Україну… Хто годує, того й мова». І вже з люттю, аж захлинаючись: про Президента Ющенка та його дружину..
Оце такі п’ятнадцять років урядували в «незалежній Ук¬раїні», а до того не знати скільки — в радянській… Отож і «маємо те, що маємо».
Черговий коло човнів на причальчику. Почуває себе не-великим начальником, від якого хоч на хвилинку хтось та залежить, і можна показати свою владу. За сумісництвом ще десь працює і з’являється хіба двічі на тиждень. Тож звичай¬но приходиш і береш човна — їх кілька стоять на прив’язі.

872
ІВАН ДЗЮБА
Та ось якогось дня з’являється він. І починається «порядок». Витягує журнал чергування, записує, хто ти й чого, дає інструкції… Багато всякого непорядку стало в житті… «Наїха¬ло цих вуйків (так називає робітників-будівельників із Західної України)… Наші за таку плату не хочуть робить, а ці на все согласні, бо в них же нічого нема». З гордістю: «Я три¬дцять лєт був у партії, найбільше уважаю Щербицького — оце був настоящий руководитель… Нікого не обіжав, а поря¬док держав». (Потім зізнається, що працював в охороні Щер¬бицького — чи то в якійсь обслузі).
…13.11.05. Летять журавлі — у вирій. Високо… красиво… спокійно — «з достоїнством». Стало сумно. І жалко їх: не зна¬ють, бідні, що їх чекає в атмосфері паніки, створеної з при¬воду «пташиного грипу»… Скільки на них наготовлено мета¬лу…
31.10.5. На шпальтах газет, на сторінках журналів роз-кошують і шаленіють малограмотні «фройдисти» та мало¬грамотні «деструктори»— початківці від літературознавства. Все дошукуються чогось потаємного, компрометуючого, в надії «зірвати маску» і з класика, і з некласика. Всякий текст вивертають, не вірять… І думають, що це нова глибока мето¬дологія. Але ще в XIX столітті цим займалася таємна поліція: «чтение в сердцах» було улюбленим заняттям жандармів у погонах і без. А як КҐБ ковирялося в наших душах, намагаю¬чись виковиряти щось на свою потребу! А тепер «інтелекту¬ал», «аналітик» длубається комусь у зубах, щоб видлубати не- доїджене й поласувати ним… Як тут не згадати нині забутого й зневаженого, а проте недосяжного для викреслювачів Бєлінського: «Для низких натур нет ничего приятнее, как мстить за своё ничтожество, бросая грязью своих воззрений в святое и великое».
З Інтернету, чи що (дата будь-яка). «Знаковою подією в культурному житті України стало заснування рафінованого культурологічного часопису «Помиї-плюс», що прийшов на зміну відомим, але вже трохи вичерпаним «Помиям». Прин¬ципову позицію авангардного видання маніфестує головний редактор Павло Брудодуй у передовій статті «Помиї як засіб тотального очищення». Зокрема, він пише: «Суспільство вже погодилося — хоч і мовчки — з нашою сміливою тезою: хо¬

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
873
чеш бути чистим — навчись оперувати помиями. Тільки ними можна відмити не лише брудні гроші, а й брудні обличчя су-часників. До розуміння цього наближалися наші попередни¬ки з просто-«Помий», але наближалися інтуїтивно, не озб¬роєні передовими сучасними методологіями. Вони обмежу¬валися, по суті, аптечними дозами помийних есенцій, а вер¬шиною їхньої операційної винахідливості було застосування брудоінформпульверизаторів. Ми ж виходимо з того, що все геніальне — просте і пропонуємо користуватися звичайними господарськими відрами. Перед добрим відром помий безси¬ла будь-яка так звана «незаплямована репутація». Лий без ва¬гань — і результат забезпечений. Шановний добродій змуше¬ний буде негайно роздягатися і постане перед публікою в на¬туральну величину. Так ми покладемо край міфам, познімаємо шати, панцирі й маски. Особливо ефективні в цих процеду¬рах здобування істини добре відмодельовані особистісні по¬миї індивідуально-фізіологічного походження. Це вже неод¬норазово доведено на практиці. Отож — приносьте, здавайте, винагорода за домовленістю».
Радіо, 4.11.05. Чергова рекламна передача: бюро ту¬ризму агітує платоспроможних українців до поїздок у закор¬донні краї. Розповідь про Париж, захоплено: нещодавно там відкрито елітну кав’ярню для собак Собаки можуть відзнача¬ти там свої дні народження; для них виготовляють спеціальні ювілейні торти… А в цей час у Парижі (й по бага¬тьох інших містах Франції) — «бунти» мігрантів. І по те¬левізору — репортаж про страхітливо голодне животіння мільйонів людей у країні, звідки прийшов до нас той су- пермільярдер, що закупив «Криворіжсталь»: в Індії…
…Якийсь галасливий мітинг у Криму. Червоні фашисти кричать з усіх горлянок: «Фашизм не пройдет!» Типова для України картина…
…В політиці тепер — як у футболі: хто має більше гро¬шей, той може закупити більше гравців з чужих команд.
…Арнольд Тойнбі: «Протягом ста років, що скінчилися 1918 р., лінгвістичний націоналізм розірвав Дунайську Габ- сбурзьку монархію…» Тим часом «польське марення величі
— прагнення відновити кордони 1772 р. як паркові мури «ЬсЬетівгаит»1 у привілейованої польської нації — спрово¬кувало затятий опір литовців та українців […] Згубна ворож-

874
ІВАН ДЗЮБА
неча цих трьох народів протягом наступних літ, натхненна духом лінгвістичного націоналізму, підготувала шлях спер¬шу до нового російсько-польського поділу Польщі у 1939 р., а тоді — після жахітних мук — для російської комуністичної тиранії, встановленої 1945 р.» (Арнольд Дж. Тойнбі. Дослідження історії. Т. 2. — К., 1995, с. 208).
Мені здається, тут великий історіософ помиляється. Хіба ж річ у «лінгвістичному націоналізмі»? Була соціально- економічна, класова, релігійна боротьба. Це достатньо досліджено у Драгоманова, Франка, Мархлєвського (а ос¬таннім часом— у працях французького історика Даніеля Бо- вуа). У 20-ті роки минулого століття вже вагомо заявили про себе на Західній Україні політичний націоналізм, держав¬ницькі ідеї. В українських історичних піснях та думах немає «лінгвістичного» моменту, а є соціально-економічний, релігійний, національний… Про «лінгвістичний націона¬лізм» можна говорити хіба щодо чехів і словаків або півден¬них слов’ян. Але скрізь він був формою ширших національ¬них вимог (як за релігійними рухами в середньовічній Європі скрізь стояли соціально-економічні, житейські по¬треби мас).
Навіть великі мислителі роблять хибні висновки, якщо керуються лише своїми загальними схемами — без ураху¬вання конкретної картини дійсності.
…Герберт Маркузе в «Еросі й цивілізації» раз у раз регре¬сує до раннього Фройда. Говорячи про принцип задово¬лення і його суспільну репресію, не вибудував ієрархію за¬доволень: усі в один ряд. І фактично під задоволенням ро¬зуміється задоволення біологічних інстинктів. Але ж істо¬рично людство виробило й потребу в задоволеннях вищого порядку, і тут уже зовсім не так тотально діє репресія.
26.11.05- День пам’яті жертв голодомору і політичних репресій. Телефоную в осередок «Смолоскипа» до Осипа Степановича Зінкевича (425-25-82) — чи він у Києві, чи бу¬де коло пам’ятного знака на Михайлівській… Довгі гудки, ніхто до телефону не підходить: певно, їх немає вдома. Рап¬том включається магнітофон — жіночий голос, пародійно- бадьорий: «Все свиньи ушли на бойню. Сообщения мяснику подавайте после звукового сигнала». Зашипіло, клацнуло…
^ “Життєвий простір”.

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
875
Випадково нарізався на телефонне хуліганство? Чи телефон Зінкевича — під наглядом самодіяльної банди українофобів?
20.03.6. «Інтер», 20.00. Інтерв’ю з В. Медведчуком. Ніко¬ли не бачив його, завжди мізантропічно замкненого, таким
— прямо вискакував з телевізора. Запитання, видно, узгод¬жені з Медведчуком: сам би телеканал такого собі не дозво-лив — чому ваш образ демонізують, чому така, мовляв, не¬приязнь до вас. І Медведчук довго і якось відчайдушно пояс¬нює: він, мовляв, автор конституційної реформи, батько ук¬раїнської демократії, і тому його так не люблять (треба дума¬ти, «нашоукраїнці» та взагалі українці). Стало зрозуміло: він має останні дані про свій рейтинг — катастрофічно програє,
і це безнадійна спроба врятувати становище…
5.09.6. Після ходіння по київських вулицях знайшлося найкоротше означення сучасної України: «Страна курящих девушек». Варіант: «Страна курящих и слегка матерящихся девушек».
Або ще, вже не коротке: «Страна, законы которой с из¬дёвкой переступают не только политики соседней державы, но и заурядные эстрадные светила».
Радіо, 30 (31?) травня. Програма «Про це говорять». Відомий златоуст, який усе поверне так, щоб під’їсти Україну. В Іспанії, мовляв, каталонська мова — регіональна, кас¬тильська — регіональна. І нічого, живуть… Так, але за ката¬лонською (чи кастильською) мовою не стоїть могутня імперія, яка прагне свого відновлення; каталонська (чи кас¬тильська) мова не по’щає іспанську…
…Щастя Олександра Мороза, або: Віват, Малоросія! 3.08.06. Кадр телебачення: який щасливий Мороз, учинив¬ши переможне сальто-мортале! Весь сяє щирою радістю. Мені аж соромно стало, що картав його за підступність. Хіба можна докоряти людині за таке щастя!
5.08.6. Конча-Заспа. Пливе «персональний» човен — якийсь держчиновник з друзями. На протилежному березі, де палатки «диких» відпочивальників, один із пацанів дурну¬вато верещить (забава). Держчиновник голосно, на той бе¬рег: «Жаль, что я не прихватил снайперскую винтовку, — я бы прекратил этот визг!» Ніби «жарт», але який характерний!

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.