Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

ВІХИ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ

Дзюба Іван Михайлович (26. VII1931, с. Миколаївка, тепер Волно- васького р-ну Донец. обл.)
Літературознавець, критик, громадський діяч, академік НАН України з 1992. Герой України (2001). 1953 — закінчив Донецький педагогічний інститут. Працював у видавництвах і періодичній пресі. В 1957 — редактор відділу літератури і критики видавництва «Дніпро», 1957-1962 — зав. відділу критики журн. «Вітчизна» (звільнений за «ідеологічні помилки»), 1964-1965 — літературний консультант відділу першої книжки видавництва «Молодь» (звільне¬ний за участь у протестах проти політичних арештів 1965), 1966-1969 — коректор в «Українському біо-хімічному журналі», 1969-1972 — редактор видавництва «Дніпро». Звільнений у січні 1972. Заарештований у квітні 1972 за трактат «Інтернаціоналізм чи русифікація?», в травні 1973 засуджений «за антирадянську діяльність» на 5 років таборів суворого режиму. Персональну спра¬ву І. Дзюби у зв’язку зі згаданою працею розглядала Президія СПУ 2.ІІІ 1972 і присутні одноголосно проголосували за виключення
І. Дзюби із членів Спілки. Після багатомісячного перебування в ізоляторі КДБ у листопаді 1973 був помилуваний, але перебував під офіційним наглядом ще кілька років, до літературної роботи не мав доступу. В 1974-1982 — коректор, літературний кореспондент ба¬гатотиражної газети Київського авіазаводу, з 1982 — на творчій ро¬боті.
З 1992 — головний редактор журналу «Сучасність». З 1992 — член Державної думи України, з грудня 1992 до серпня 1994 — міністр культури України. 1996-2004 — академік-секретар Відділення літератури, мови і мистецтвознавства НАН України, з 1997 — співголова Головної редакції Енциклопедії сучасної Ук¬раїни. У 1988-1991 — президент Республіканської асоціації україністів. 1999-2005 — голова Комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка. Перша книга «Звичайна людина чи міщанин?» (1959) присвячена актуальним питанням розвитку української літератури. В праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (Нью-Йорк, Мюнхен, 1968; Лондон, 1968, англійською мовою; Рим, 1971, італійською мовою; Пекін, 1971, китайською мовою; Париж, 1980, французькою мовою; Амстердам, 1973, російською мовою; журнал «Вітчизна», 1990, № 5—7; Київ, 1998) аналізував механізм насильницької русифікації неросійських народів СРСР, насамперед українського, що проводилася під лицемірними гаслами нібито «інтернаціоналізму». В працях «Грані кристала» (1978), «На пульсі доби» (1981), «Стефан Зорян в історії вірменської літератури»
* Див.: Шевченківські лауреати, 1962—2007: Енцикл. довід./Авт.-упоряд. М. Г. Лабінський; Вступ, слова І. М. Дзюби, Р. М. Лубківського. — 2-ге вид., змін, і допов. — К: Криниця, 2007. — С. 164.

ВІХИ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ
899
(1982), «Вітчизна у нас одна» (1984), «Автографи відродження»
(1986) і «Садріддін Айні» (1987) досліджував історію багато¬національної радянської літератури. Коло дослідницьких інте¬ресів І. Дзюби у книзі «У всякого своя доля» (1989), «Бо то не просто мова, звуки…» (1990), «Застукали сердешну волю…» (1995), «Нам толь¬ко сакля очи колет..» (1996), «Між культурою і політикою» (1998) та інші — сучас. літ. процес в Україні, світовий ідейно-естетичний кон¬текст творчості укр. письменників (Т. Шевченка, Ольги Кобилянсь- кої, Лесі Українки, О. Довженка та ін.), українсько-російські та інші літературні зв’язки, питання української культури як цілісності, су¬часного стану і розвитку української мови тощо. І. Дзюба — автор ґрунтовних наукових розвідок про В. Бикова, О. Довженка, І. Сенчен- ка, В. Свідзинського, І. Драча, М. Вінграновського, І. Мележа, В. Забаш- танського та ін., передмови до кн. «Публіцист мислі й серця. Збірник праць на пошану 80-річчя Р. Олійника-Рахманного» (2000). Кн. «Та¬рас Шевченко» (2005) — спроба поєднати докладну розповідь про життєвий шлях Кобзаря з текстологічним аналізом його поетичних і прозових творів, коротким оглядом малярської спадщини. Творам
І. Дзюби притаманне гостре відчуття актуальних проблем літературного процесу, розгляд їх у тісному зв’язку з суспільними тенденціями, увага до національних особливостей художніх явищ, широка ерудиція, виразний індивідуальній стиль. Автор сценаріїв фільмів «Василь Симоненко» (1988), «Українці. Віра. Надія. Любов» (1989), «Тарас Шевченко. Заповіт» (1989-1990; у співавт. з Б. Олій¬ником, П. Мовчаном), статей про поетичне кіно та ін. Лауреат премії ім. О. І. Білецького в галузі літературно-художньої критики
(1987) , премії фонду Т. і О. Антоновичів; премії Фундації імені Івана Багряного; премії ім. В. Жаботинського; премії ім. В. Вернадського та ін.
Лауреат Національної премії імені Т. Шевченка 1991 року за серію публіцистичних виступів «Бо то не просто мова, звуки…», «Ук¬раїна і світ», «Чи усвідомлюємо національну культуру як цілісність?».
Літ.: Неврлий М. З позицій наукового слов’янознавства. — Літера-турна Україна. — 1989. — 21 вересня; ТельнюкС. Енциклопедична пра¬ця // Літературна Україна. — 1990. — 1 березня; Леоненко Р. Ук¬раїнська культура: то що з нами відбувається? Інтерв’ю з І. Дзюбою. — Український театр. — 1990. — № 6; Бойко Л. Як розпинали Івана Дзюбу// Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? — К, 1998.

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.