Журнал "Мовознавство"

В. М. РУСАНІВСЬКИЙ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГРАМАТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ І ТЕОРІЯ ГРАМАТИКИ

І. Граматика як окрема галузь науки про мову займає особливе місце
серед інших лінгвістичних дисциплін. Вона покликана проникати в таєм­
ниці основи мовної структури. Як і в кожній науці, в лінгвістиці прийнято
розрізняти об’єкт пізнання — певне явище об’єктивного світу — і резуль­
тати пізнання об’єкта — наукові дані, що й визначають наявність певної
галузі знань. Об’єктом граматики як галузі науки є скінченна, але в будь-
який конкретний момент незамкнута система мовних знаків, що служать
для оформлення висловлень. Найважливіші завдання граматики полягають
у виявленні всіх мінімальних відрізків тексту,і що мають семантичне зна­
чення (знаків граматичного рівня), вивченні і описі ланцюжків, у складі
яких ці знаки виступають, і розкритті взаємовідношень між ними. З цих
завдань випливають три взаємозв’язані аспекти граматичних досліджень.
Без попереднього вичленення граматичних одиниць неможливе встановлення
»знакових ланцюжків, а без з ’ясування взаємозв’язків між граматичними
одиницями лишається нерозкритим їхнє значення. Наукове пояснення
будь-якого об’єкта взагалі неможливе без розкриття системи його істотних
властивостей1. Наприклад, щоб встановити значення елемента -а, його
треба насамперед відділити від елементів а- та -а-: перший завжди закін­
чує слово, другий виступає на початку, а третій — в середині слова (пор.:
вод-а, а-темпоральний, стук-а-ти); далі необхідно перевірити, які еле­
менти протиставляються елементові -а для вираження певного значення;
з цією метою встановлюються ряди взаємозалежних елементів, наприклад:
— а ——— -и | ——— -і ——— -у ————ою 4———- -і
-а ——- -я ^—— — —————0 ——— -ом ——— -і
•У
— а ——— — 0 ——— -ам ———- а ———- -ами ——— -ах і т. д.
У наведених вище рядах функції елемента -а відмінні; беручи до уваги,
що кожен знак є діалектичною єдністю значення і його матеріального вира­
ження, елемент -а, що входить до різних рядів, не можна вважати одним
і тим же знаком. Таким чином виявляються всі знаки граматичного рівня
і описуються їх функції. Результатом дослідження є розкриття граматичної
структури2.
Проте на цьому завдання граматики як науки не вичерпуються. По-
перше, структурні елементи граматики (граматичні знаки) виявляють
1 Д ив.:Е . П. Никитин, Типы научного объяснения, ВФ, 1963, 10, стор. 30.
* У сучасній марксистсько-ленінській філософії під терміном структура розу­
міють принцип внутрішньої організації об’єкта (див.: Е. П. Никитин, зазнач,
праця, стор. 36).
10 Sm h H H H H I
Методи дослідження граматичного матеріалу І теорія граматики
неоднаковий ступінь взаємозалежності. Порівняймо, наприклад, три мікро-
системи граматичних елементів:
І -ую8- / -у-/-а- .
видову: -ува- j _уЄ_————и- j — (вирощувати — виростити);
У -и-в — -у / виростив — вирощу \
часову: -ую^ І вирощующ ) і
‘-ува-в ——— -ува-ти-му \ ‘ вирощував—вирощуватимуJ
особову: -ую ——— -уе-ш _____ -уе …..—… -уе-мо — …….. -уе-те -…… — -ую-ть
(вирощую—вирощуєш—вирощує—вирощуємо—вирощуєте—вирощують).
Як видно, при відсутності першої (видової) мікросистеми бракувало б
знаків для вираження другої (часової) і третьої (особової) мікросистем.
Звідси випливає, що одним з найважливіших завдань граматики є встанов­
лення ієрархії граматичних знаків і їх полісемії.
По-друге, граматична структура підпорядкована загальній структурі
мови. Вона тісно пов’язана, а в багатьох моментах і зумовлена фонетичним
та лексико-семантичними явищами. Наприклад, чергування морфем -ом
та -ем, -ові та -еві у ряді
І -ові_______ -0 ______ -ом _____ . І -ові
‘а ш0 ‘У І -еві -а -ем І -еві
зумовлене фонетично: наявністю в попередній морфемі кінцевого твердого
або м’якого чи шиплячого приголосного. Поява в граматичній структурі
української мови морфеми -ізм {-изм) пов’язана з проникненням до складу
української лексики слів іншомовного походження типу дарвінізм, марк­
сизм, буддизм, снобізм тощо; виділившись в окрему одиницю граматичного
рівня, цей суфікс дістає можливість поєднуватися з морфемами україн­
ського походження, наприклад побутовізм. Таким чином, дослідження явищ
граматичного рівня перебуває в тісному взаємозв’язку з вивченням явищ
фонетики і фонології (сфера морфонології 4), а також лексики (сфера сло­
вотвору). І
2. Для того, щоб граматична наука могла виконати належні їй завдання,
необхідна велика підготовча робота. Для опису граматичної структури
потрібне витлумачення значень і системних взаємозв’язків усіх виявлених
структурних елементів.
Та чи інша теорія створюється і вдосконалюється лише в процесі прак­
тичного пізнання об’єкта. Успіхи сучасної української граматичної науки,
яка сягає своїм корінням творчої спадщини видатного вітчизняного мово­
знавця О. О. Потебні і постійно збагачує свою теоретичну базу надбаннями
світової граматичної думки, безперечні6. Дослідження граматичної струк­
тури української мови особливо інтенсифікувалося в 50—60-х роках. На
цей період припадає розвиток учення про словотвір (І. Ковалик, Я- Се­
реда, В. Ільїн, JI. Юрчук), морфологічну будову слова (С. Самійленко,
8 Про принципи виділення і об’єднання суфіксів дієслівних основ днв.:
В. М. Р у с а н і в с ь к и и, Дистрибутивний аналіз, «Проблеми та методи структур­
ної лінгвістики», К-, 1965.
4 Про розвиток морфологічних учень і місце морфонології в описовій граматиці
див. у кн.: «Основы построения описательной грамматики современного русского ли­
тературного языка», М., 1966, стор. 9—49.
ь Детальніше див. про це у кн.: «Мовознавство на Україні за 50 років», що цього
року побачить світ у вид-ві «Наукова думка». Т. Возний. Н. Родзевич), граматичні категорії (М. Колінчук, О. Савченко
0 . Ф інкель, В. Ващенко, І. Кучеренко, В. Масальський, Д. Гринчишин);
виходять монографії, присвячені семаитико-граматичним розрядам слів
і питанням словотвору: М. Івченко, «Числівники української мови»(1955),
Е. Сасинович, «Дієприслівник і його функції в українській мові» (1960),
1. Матвіяс, «Синтаксис займенників» (1961), Л. Коць, «Дієприслівник у
сучасній українській літературній мові» (1964), І. Ковалик, «Вчення про
словотвір» (ч. 1 — 1958, ч. II — 1961). Значний інтерес становить моногра­
фія І. Кучеренка «Теоретичні питання граматики української мови» (ч. І—
1961, ч. II—1964). Широко розробляються питання синтаксису, зокрема
теорія словосполучення і типів синтаксичного зв’язку (Є. Кротевич, Ф. Мед-
вєдєв. Б. Кобилянський, І. Матвіяс, Ф. Смагленко, А. Колодяжний, І. Че-
редниченк>), членів речення і типів речення (І. Чередниченко, І. Куче­
ренко, і і. Дудик, А. Медушевський, Є. Кротевич, М. Каранська, Л. Рогозін,
М. Майданський та ін.). Серйозне значення у розробці загальної теорії
речення має монографія О. Мельничука «Розвиток структури слов’ян­
ського речення» (1966).
Видатним явищем в українському мовознавстві був вихід у світ у 1951 р.
двотомного «Курсу сучасної української літературної мови» за ред. Л. Бу-
лаховського (автори розділів: Л. Булаховський, І. Білодід, М. Наконеч­
ний, П. Горецький, В. Ільїн, О. Вержбицький), в якому використані тео­
ретичні надбання радянських дослідників щодо будови слова й речення і
проаналізований великий мовний матеріал, який репрезентує різні стилі
літературної мови.
До кращих посібників з фонетики й граматики української мови нале­
жить праця М. Жовтобрюха і Б. Кулика «Курс сучасної української літе­
ратурної мови» (вид. 1-е— 1959, 2-е— 1961, 3-є— 1965).
З 1963 р. Інститут мовознавства АН УРСР в координації з мовознав­
чими кафедрами вузів республіки веде роботу над п’ятитомним виданням
«Сучасна українська літературна мова» (за ред. І. Білодіда). За охопленням
матеріалу граматична частина цього курсу буде найповніше з існуючих
посібників представляти елементи граматичної структури української мови
і найглибше витлумачувати характер їх взаємозв’язків. Зокрема, система­
тизація морфем здійснюється тут з огляду на їх взаємозалежність у вира­
женні однотипних граматичних значень.: відмінкових, родових, числових,
особових та ін. Вважається, що морфема має значення, протиставляючись
одній або рядові інших морфем для вираження певного типу відношень
між словами.
Без створення цих праць не можна було б уявити можливість розвитку
граматичної теорії. І все ж у цій літературі лише спорадично висвітлю­
ються системні взаємозв’язки між категоріями і формами, зустрічається
чимало суперечностей і різнотлумачень. Дається взнаки нерозробленість
єдиної граматичної теорії6.
3. Сучасна граматична теорія, що має бути складовою частиною теорії
мовознавства, базується на трьох основоположних поглядах на мову,
які випливають із засад марксистсько-ленінської матеріалістичної діалек­
тики: 1) мова має суспільний характер; 2) мова змінюється з розвитком
людського суспільства; 3) мова становить систему взаємозв’язаних еле­
ментів.
Не всі ці три положення однаковою мірою застосовувались і застосо­
вуються при теоретичному осмисленні граматичної будови кожної конкрет­
ної мови.
Ш Ш Т*усанійський _____________________ _
• Див.: сОсновы построения описательной грамматики современного русского
литературного языка», М., 1966, стор. 3.
12 Методи дослідження граматичного матеріалу і теорія граматики
Зокрема, питання про суспільний характер мови найчастіше з’ясову­
ється при аналізі лексики А фразеології, а також при витлумаченні таких
аспектів функціонування мови в людському суспільстві, як інтеграція і
диференціація мов, літературна мова і діалекти, територіальні і соціальні
діалекти, мовне контактування і т. ін. Що ж до вивчення і витлумачення
соціально зумовленого мовного механізму в цілому» то тут, в основному,
справа не йде далі загальновідомих і загальноприйнятих у таких випадках
декларацій.
Значно краще склалася доля вчення про історичну змінність мови.
Один з найстаріших і найбільш плідних лінгвістичних напрямів — порів­
няльно-історичне мовознавство — справедливо вважається основополож­
ним у становленні лінгвістики як науки. «Наука про мову, — говорить
А. Чікобава, — виникла в XIX ст. в результаті історичного під­
ходу до фактів мови. Застосування історичної точки зору зумовило
виявлення закономірностей, характерних для мови. Ці закономірності
були виявлені в розвитку звукової оболонки слова, у розвитку форм слів.
Вони мали принципове значення: закономірне означало науко­
ве, з нормативної дисципліни граматика перетворилася в пози­
тивну пояснювальну науку»7. Отже, цінність порівняльно-історич­
ного мовознавства полягає в тому, що з його виникненням мовні факти не
просто описуються, а витлумачуються на основі пізнаваних законів історич­
ного розвитку мови, тобто мовознавство набуває характеру точної науки.
Факти, якими оперували представники порівняльно-історичного мовознав­
ства XIX ст., не раз привертали увагу класиків марксизму-ленінізму,
оскільки вони наочно доводили постійну історичну змінність явищ об’єк­
тивного світу8.
Порівняльно-історичне мовознавство виробило ряд точних прийомів
дослідження історично змінних мовних фактів. Класичним зразком точного
й недвозначного витлумачення лінгвістичних одиниць є, зокрема, закон
звукових відповідностей («фонетичний закон»).
Методи порівняльно-історичного мовознавства застосовні при аналізі
тих явищ у сучасних мовах, попередній стан яких можна простежити за
писемними пам’ятками. Аналізові може бути піддана історія розвитку фо­
нем, морфем, лексичних і синтаксичних одиниць. Тому методи порівняльно-
історичного мовознавства відігравали і відіграють важливу роль в історич­
них дослідженнях окремих мов, а також (і особливо) сімей і груп мов.
Методи порівняльно-історичного мовознавства дають змогу не тільки ви­
світлити історію розвитку тих чи інших мовних явищ, а й на підставі
ряду історичних варіантів певного явища досить точно реконструюва­
ти його передісторію або ті етапи його розвитку, які не засвідчені
пам’ятками.
З допомогою порівняльно-історичних методів з’ясована історія роз­
витку української мови. Без його застосування не були б створені вузівські
підручники з історичної граматики й історії літературної мови, не було б
висвітлене місце української мови серед інших слов’янських мов. У цьому
зв’язку не можна не згадатй створену в Інституті мовознавства і нещодавно
видану фундаментальну теоретичну працю, що разом з тим є цінним посіб­
ником з слов’янської компаративістики — «Вступ до порівняльно-історич-
ного вивчення слов’янських мов» (1966). Ця книга наочно демонструє ве­
ликі і ще далеко не вичерпані можливості методів порівняльно-історичного
мовознавства в теоретичному збагаченні сучасної лінгвістичної теорії.
7 Ари. Чикобава, К вопросу о путях развития современной лингвистики.
ВЯ, 1966, 4, стор. 45.
8 Див., напр., Ф. Енгельс, Анти-Дюрінг, К., 1953, стор. 273.
13 ч ї.ч ; к . : л ‘л р гюг як«.*ьмо-їстогичного м о к в м іп м найчастіше ага-
і у т с і к . щ и м ааебыыктс» не м б г м п )« пов’язання реконструйова-
ш м и * араню*» > якимись ко* крепі ими періодам» розвитку суспільства,
■ І ІК Я Гі м с«аі. і не да* повного відтворення структури прамовн в ці.
.«о*\ Проте шок» з’ясування внутрішніх механізмів і перспектив розвитку
т и . — ?аОю тих >•. лг .жьи\ каменів, які мають бути підвалинами теорії
К 4 М М К Ш і щіжму і теорії граматики зокрема. — порівняльно-істо-
м гчнт* м е т ж м е п ) ‘слідзроОктп і інші закиди. Забезпечуючи з ’ясування
щ м іі певного ід — ото явища, методи порівняльно-історичного мовознав­
ства яе дають амогя витлумачити його функції через розкриття всіх склад-
Ц . | | Г | груктуркі;> зв’язків*. Нерідно факти, здобуті з допомогою порів­
няльна істот кчи их метолів, переносяться в описові граматики Олександрій-
зразка на єдиний спосіб пояснення внутрішнього змісту сучасних
граматичних форм Таким чином, відбувається звичайна підміна понять:
вшшвппьсш розкриття фук к ц іонального значення певного граматичного
ежиагтж. а пропонується розповідь про його походження. Ясно, шо в цей
сжсМ аг м в к м з ясувати внутрішнє значення мовних одиниць як елемен­
т а єдиного цілого — граматичної системи мови.
Недоліки порівняльно-історичного мовознавства значною мірою пере­
болев структурною лінгвістикою, основи якої, закладені Ф. де Сосюром,
О Ьодуеиом де Кур те не і Л. Щербою. були розвинуті в 30-х роках XX ст.
Празьким лінгвістичним товариством10. Виняткова увага до системи мови
■ ц у в т нов: можливості аналізу тих внутрішніх, глибинних, недоступ­
ної безпосередньому спостереженню взаємозв’язків між елементами
траяапгчноі структури які й € визначальними при витлумаченні змісту кож-
ного окремо взятого елемента. З метою глибшого пізнання об’єкта струк­
тури лінгвістика, відштовхуючись від конкретних, безпосередньо сприй­
м а н а мовних фактів (рівень спостереження), встановлює систему абстракт­
но. величин (рівень конструктів), оперування якими дає змогу економно й
точно описувати виявлені мовні закономірності.
Однак пра всьому цьому представники структурної лінгвістики часто
впадали в іншу крайність: ігнорували діахронічний аспект дослідження
мови, зокрема її граматичної структури. Щоправда, неувага до історії у
деяких напрямів структуралізму, наприклад у американських дескриптиві-
стж. зумовлена специфікою досліджуваного матеріалу: писемно не фіксо­
ваними мовами півичноамериканських індійців. Що ж до Празького лінгві­
стичного товариства, то його члени завжди послідовно дотримувалися того
поглнду що «… діахронічне вивчення не тільки не усуває поняття системи
с ■ але, навпаки, без врахування цих понять є неповним. З другого
бику, ■синхронічний опис не може цілком усунути поняття еволюції…» и .
Отже, діахронічний аспект дослідження в лінгвістичній теорії празь­
ких структуралістів ве усувається, але до нього ставляться інші вимоги:
* г.ЕхронІч. им дослідженнях треба виходити з понять системи і функцій.
* Д рн» 1ГЧТ1Г|1Г1ИС амеуввчевня компаративистики, зокрема молодограма-
З!1 к;|- * м о е й , и слушав вауважуе П. Кузнецов (П. С. Кузнецов,
7 м у * яегушаавваимя, В Я. 1966, 4, crop. 64— 65), ве можна визнати пра-
>ги».т чяш П а— аС’ежта нешкляие без раакриття системы його icTOTHax властиво-
-.»и-кюючк и а « а м н о р а— лъя о- jcrop ичного мовознавства, К- Маркс i Ф. Ен-
с»яу»мгутм к. xuD юно. ее i 1ЯШ1 науки, зокрема пор1виялька аяатом1я, бота Hi ка,
cstJiKUHj. усг.:::т- яате и ш к к nopisHEHKio i встановленню в i д м i а я о-
V е -г Ј * ; я я к о б ‘ е к т i в…» (шдкреслення наше —
V VT V т * Г е а ь с- Трори, Т. I ll, crop. 422).
——— ~ Ц — Я Л шея CS. О с в м и е каправлення структурализма. «Русский
I m . а, стог-. 1—17.
• — -~ Лт» Ь Л . Ь е п а « с > . И стай« язккознания XIX в XX вв. в очерках
»• U . М .. 1*60. стор. 70. г
М Мтхя» д к д 0 я л в и (эж ао о т п м м т ^ ц ^ і ( г сері ч с р в м гк а
Н і цін же точці зору стоїть і сучасне французьке фуикцювалыю-структурне
мовознавство, представником якого € А. Март і не
Проте в практиці роботи більшість напрямів сучасного структура­
лізму не приділяє уваги історичному аспекту дослідження мови. Звичайно,
це не може задовольнити сучасну науку, насамперед з теоретичного погляду,
оскільки такий однобокий підхід до вивчення мови суперечить діалектиці
пізнання. Відомо, що В. 1. Ленін наголошував на тому, шо при науковому
аналізі явищ треба враховувати, сяк певне явище в історії виникло, які
головні етапи в своєму розвитку це явище проходило, і з точки зору цього
його розвитку дивитись, чим дана річ стала тепер* 13.
Неувага до історії не може не позначатися и на тих практичних реко­
мендаціях, які повинно давати мовознавство, зокрема знижується його
прогнозуюча роль. Без загального вчення про еволюцію мови, — заува­
жував Є. Д . Поліванов, — «ми не можемо зробити кроку від теперішнього
до майбутнього мовного життя*14. Не можна не погодитися з думкою А. Чі-
кобави, що «… опис системи не може ігнорувати історію, якщо не хоче
перетворитися в механічну реєстрацію незрозумілих фактів» “ .
Тому тепер творча увага багатьох мовознавців спрямована на подо­
лання тієї антиномії, що склалася в лінгвістичній науці внаслідок неправо­
мірного ототожнення діахронії з атомічннм, а синхронії з системним роз­
глядом елементів мови 16. Цікавою в цьому плані є, зокрема, стаття М. Тол­
стого про застосування прийому синхронних зрізів до історичного вивчення
південно- і західнослов’янських мов 1Т.
Принципово новою, хоч і спірною, є ідея С. Шаумяна розрізнювати в
синхронії статику й динаміку, що являють собою ніби два яруси мови1*.
Незважаючи на недоліки структурної лінгвістики, розвиток її ідей,
безперечно, позитивно позначився на лінгвістичній теорії і, насамперед,
на теорії граматичних досліджень. Розуміння мови як структури висунуло
на перший план такі теоретичні питання, як взаємодія підсистем усередині
12 «Зовсім не нехтуючи історичними данимн різного порядку, лінгвїст-діахроніст
повинен розглядати їх в найостаннішу чергу, лише вичерпавши всі засоби пояснення
мовних явищ, зібраних в результаті вивчення еволюції структури як такої і досліджен­
ня процесів взаємодії» (А. Мартине, Основы общей лингвистики, в кн .: «Новое
в лингвистике», в. III, М., 1963, стор. 566).
13 В. І. Лені н, Твори, т. 29, стор. 421.
14 Д и в.: В. А. 3 в е г и н ц е в. зазнач, праця, стор. 271.
“ Ари. Чикобава, зазнач, праця, стор. 49. 1 і ім И
18 Ф. О. Н і к і т і н а. Перспективи застосування структурних і математичних
методів при вивченні мовних явищ у діахронії, «Методолої ічні питання мовознавства».
К-, 1966.
17 Н. И. Толстой, Основные задачи изучения в СССР языков южных и за­
падных славян, «Краткие сообщения Института славяноведения, 33—34. Актуальные
проблемы славяноведения», М ., 1961, стор. 172. _ r
їв «У сучасній науці про мову широко вкорінилася думка, нібито вивчення про­
цесів у мові «стосується тільки сфери історії мови, і тому пояснювальною дисципліною
вваж ається саме історія мови, тобто діахронічна лінгвістика, що й протиставляється
структурній лінгвістиці як описовій дисципліні. Між тим, лінгвістичні процеси існу­
ють не тільки в діахронії, а й в синхронії. Про лінгвістичні процеси в синхронії не
прийнято говорити, тому шо ці процеси, на відміну від лінгвістичних процесів у діа­
хронії, приховані від прямого спостереження. Але саме лінгвістичні процеси в синхро­
нії утворюють ту внутрішню структуру мови, дослідження якої повинно перетворите
структурну лінгвістику в справді пояснювальну дисципліну» (С. К. Шаумян.
Структурная лингвистика. М., 1965, стор. 15). Очевидно, С. Ш аумян розуміє терм ії
«синхронія» не так, як інші дослідники. Прийнято вваж ати, що синхронічний аспект
дослідження пов’язаний з абстрагуванням від поняття часу. За образним висловом
Е . Косеріу, синхронія є проекцією певного мовного стану на нерухомий екран дослі­
джень (Э. К о с е р и у. Синхрония, диахрония и история, у зб .: «Новое в лингви­
стике», в. 111. М., 1963, стор. 147). Отже, поняття часу в синхронії є умовним. В леям
ж . що кожен процес відбувається в часі, а тому може сприйматися лише в діахронії.
Синхронний зріз може дати уяву тільки про результати діяння певних процесів. системи, в тому числі взаємодія мовних рівнів, поняття знаковості, прин­
ципи виділення елементів мовної структури та ін.
4. О чевидний і при безпосередньому спостереженні ф акт, щ о не всі
елементи граматичної структури однаковою мірою тісно пов’язані м іж со­
бою, до виникнення структурного мовознавства не був об’єктом спеціаль­
ного дослідж ення. А м іж тим ясно, щ о традиційне віднесення сл ів до пев­
них частин мови відбувається не тільки і не насамперед на підставі їх змісту,
а й за врахуванням наявності чи відсутності в їх структурі певних відомих
з мовного досвіду елем ентів. Н ап ри клад, елемент -б- дозволяє майж е безпо­
милково відносити слово, у складі якого він виступає, до класу іменників,
а отж е, зростає йм овірність припущ ення, щ о з ним будуть поєднуватися
ф лексії, я к і характеризую ть іменникову парадигм у: боротьб-а, боротьб-и,
боротьб-і і т . д . ; елемент -ськ- здебільш ого свідчить’ про прикметникову
стр у кту р у сл ова, і, таким чином, сл ід чекати, щ о воно закінчуватим еться
прикметниковими ф лексіям и: студентськ-ий, студентськ-ого, студентськ-
-ому і т. д . Елем ент -ник- може однаковою мірою входити до склад у імен­
никових, прикм етникових і дієслівн и х основ: робіт-ник, робіт-ник-ів,
робіт-ник-увати. Н аведені вищ е приклади свідчать про відносно тісні
з в ’язки елем ента -б- з відмінковим и ф лексіям и ім енника та елемента -ськ-
з відм інковим и ф лексіям и прикм етника, а так о ж про порівн ян о вільні
з в ’я зк и елем ента -ник- з іменними ф лексіям и та суф іксам и дієслівних
основ. О тж е, певні групи м орф ологічних елем ентів з а ступенем їх взаємної
залеж ності м ож уть утворю вати окрем і м ікроструктури всередині грам атич­
ної структури мови. Х ар актер взаєм о зв’я зк ів м іж м ікроструктурам и ще
далеко не з ’ясован и й , хоч він стан ови ть значни й теоретичний інтерес. Д у ж е
корисно було б простеж ити історичну зм ін н ість підсистем, зокрем а х ар ак ­
тер вп л и ву зм ін усередині о д н ієї підсистеми н а з в ’я зк и з інш ими підсисте­
мами і н а грам атичну систему в ц ілом у. Ц ік а в и х ви сн овків м ож н а споді­
ватися і при зіставно-ти пологічн ом у дослід ж ен н і підсистем одного і того ж
походж ення і з однією і тією ж ф ун кц ією в сп орідн ен и х м овах і н а різн и х
етап ах розви тку од н ієї мови.
Р озви ток структурн ого м овозн авства в и к л и к ав , зок рем а, посилену
увагу до п он яття мовного з н а к а і зн ач ен н я м овних оди н и ц ь. Щ о розум іти
під мовним знаком ? Я к а зал еж н ість існує м іж м овними зн ак ам и і о б ’єк ти в­
ною дійсністю ? Щ о розум іти п ід ф ормою і зм істом м овного зн ак а? Я к і є
типи мовних зн ак ів? Ц е все п и тан н я, я к і поки щ о не од ер ж ал и однозначних
відповідей 1В.
Тепер уж е м ож н а з певністю твер д и ти , щ о зн а к і п о зн ач у в ан е п о в ’я ­
з а н і довільн о. Б у д ь -я к и й зн а к м о ж н а п о в ’я зу в а ти з будь-яки м п озн ачува-
ним і б удь-яке п озн ачу ван е з б у д ь-яки м зн ак о м . О стан н ім часом набуває
дедалі б іл ьш е п р и х и л ьн и к ів т е о р ія , згід н о з як о ю сер ед м овни х з н а к ів слід
розрізн яти зн аки-дистинктори (фонеми й д ея к і морф еми) і зн аки -ін ф орм а-
тори 20 (б ільш ість морфем, с л о в а і сл ово сп о л у ч ен н я). З н ач е н н я перш их
зумовлене лиш е внутріш ньосистем ним и з в ’я зк ам и і п о л я гає в с и гн а л іза ц ії
про відмінності м іж знакам и вищ ого п о р я д к у . Д р у г і х ар ак тер и зу ю ть ся дВо­
19 Див.: зб. «Zeichen und System der Sprache», т. I—II, Берлін, 1961 — 1962.
20 Детальніше про знаки-дистинктори і знаки-інформатори див.: Ю. С. М а ­
слов, Какие единицы следует считать знаками?, «Тезисы докладов и сообщений на
научной дискуссии по проблеме язык и мышление», М., 1965, стор. 75. Р. Якобсон про­
понує розрізняти в мові два шари: семантичний (semantic level), що охоплює
прості й складні мовні одиниці від морфеми до висловлення, і дистинктивний
(feuture level), який теж містить прості й складні одиниці, що служать лише для роз­
різнення мовних одиниць з семантичним значенням (див.: R. Jakobson і
Ш у. І ІШ § Fonologia і fonetyka, у кн.: «Podstawy języka», W rocław — W arszawa—
Krakуw, 1964, стор. 36—37).
16 ма значеннями: внутрішньосистемним, тобто сукупністю тих протистав­
лень, які визначають його окреме місце в системі81, і зовнішнім, що харак­
теризується довільним зв’язком з поняттями як результатом пізнання об’єк­
тивного світу. Іншими словами, розрізняються мовний зміст знака (внутріш-
ньомовне значення) і його смисл (значення поняття).
На наш погляд, ця теорія мовних знаків має глибокий зміст і тісно
пов’язана з поняттям мовних рівнів. Взаємодію між внутрішньосистемним
змістом і його смислом можна уявити так. Знаками-інформаторами, що слу­
жать носіями смислу, є слова й словосполучення з номінативним значенням;
саме їм відповідають побутові й наукові поняття 22, що відображають об’єк­
тивний світ в його безпосередньо сприйманій і науково пізнаній частині.
Слово або словосполучення з номінативним значенням передає одне і те ж
поняття, незалежно від того, в якій граматичній формі воно вжите. На гра­
матичному рівні відбувається згідно з законами кожної конкретної мови
поєднання номінативних одиниць для вираження певної думки. Тут вияв­
ляється складність будови знаків лексичного рівня. Кожен з них здебіль­
шого розпадається на ряд знаків нижчого порядку — морфем, службових
слів, що служать для оформлення словосполучення, і под. Ці останні по­
діляються на знаки-інформатори (переважна більшість морфем) і знаки-
дистинктори. Знаки-інформатори можуть вказувати на дериваційний зв’я-
*зок із словами і номінативними словосполученнями, що виступають носіями
понять (кореневі морфеми), служать для диференціації слів, що виражають
протиставлені за якоюсь ознакою поняття (за розміром, інтенсивністю ви­
явлення і под.), або ж виражають загальні ідеї про типи взаємозалежності
явищ об’єктивного світу (відношення рівноправності і взаємної підпорядко­
ваності, об’єктні, комітативні, інструментальні і под.). Знакн-дистинкторн
служать для розрізнення функціонально відмінних класів слів. Зокрема,
до знаків-дистинкторів на морфологічному рівні можна віднести суфікси
дієслівних основ (тематичні голосні), які мають зумовлене внутрішньоси-
стемними зв’язками значення, але не відповідають якимось певним поняттям.
І, нарешті, на фонемному рівні виділяються лише знаки-дистинктори, що слу­
жать для розрізнення знаків-інформаторів і знаків-дистинкторів граматич­
ного рівня.
Такий підхід до розуміння системи знаків різних мовних рівнів до-
Іводить, що при аналізі будь-яких мовних елементів не можна обмежуватись
[формальною стороною, лишаючи осторонь їхню семантику. Поширювані
в свій час теорії «невживання семантичних критеріїв» при аналізі мовного
матеріалу зазнають тепер принципової критики и.
Розуміння мови як системи взаємопов’язаних елементів різних рівнів
покликало до життя ряд нових методів аналізу фонетики, граматики й
лексики, зокрема дистрибутивний і трансформаційний методи. Вони де-
2і Тут доречно пригадати одно з основних положень фонологічної теорії М. Тру-
бецького: «Дві речі можуть відрізнятися одна від одної лише остільки, оскільки вони
протиставлені одна одній, іншими словами, лише остільки, оскільки між ними існує
відношення протиставлення, або опозиції» (Н. С. Т рубецкой, Основы фонологии,
М., 1960, стор. 38).
гг Слід визнати безумовно правильним зауваження J1. Ковтун про те, що «зна­
ченням слова може бути реалізоване не тільки наукове поняття, але й поняття, що
склалося в суспільній практиці, а також поняття загальножитейське, що до певної
міри суперечить науковому і викривляє його»(Л. С. Ковтун, О значении слова,
В Я, 1955, 5, стор. 77).
аз Див.: L. Zawadowski, Głуwne cechy językoznawstwa funkcjonalnego,
в кн.: R. Jakobson і M. Halle, Podstawy języka, Wrocław — Warszawa —
Krakуw, 1964, стор. 29; F r . Danej, I. V а с h e k, Prague Studies in Structural
Grammar Today, «Travaux linguistiques de Prague», I, 1964, стор. 24; В. Havrаnek,
Studium bohemistiky a obecnц jazykovйdnй problem atika, «Slavia Pragensia. Akta uni-
versitatis Garolinae», 1965, Philologica, I, Praha, стор. 7. тально описані в літературі **, і тому немає потреби спеціально зупинятися
на них у цій статті. Слід лише зауважити, що як дистрибутивний, так і
трансформаційний метод ще не знайшли належного застосування при ана­
лізі української мови. Тут поки що зроблені лише перші кроки26. Обидва
методи заслуговують на те, щоб ними оперували сміливіше. Застосування
дистрибутивного методу дасть змогу перевірити з погляду системи сучасної
мови правильність традиційного членування слів на морфеми і скласти спи­
сок усіх реально існуючих морфем та їх варіантів. Без цього навряд чи
можна серйозно говорити як про справжню наукову глибину описових
граматик, так і про можливість побудови структурної граматики окремої
мови. Щодо трансформаційного методу, то досить часто висловлюється
думка, нібито сфера його застосування обмежується синтаксисом. Насправді
ж його можливості значно ширші: він може принести користь у всіх тих
випадках, коли треба встановити дериваційну історію того чи іншого мов­
ного елемента або з ’ясувати багатозначність якоїсь форми. Трансформацій­
ному аналізові можуть бути піддані будь-які лінійні поєднання. Наприк­
лад, для розрізнення суфікса -ов- прикметникового і суфікса -ов- дієприк­
метникового треба вивчити їх можливі трансформації. Виявиться, що
прикметниковий суфікс -ов-, на відміну від дієприкметникового, ніколи не
трансформується в дієслівний суфікс -ува- та його варіанти: дуб-ов-ий і
опис-ов-ий ► опис-ува-ти. Це і є підставою для формального розрізнення
обох суфіксів.
5. Діалектика розвитку теорії граматики і пов’язаних з нею методів
граматичного дослідження, на наш погляд, незаперечно доводить, що з ’ясу­
вання закономірностей розвитку граматичної структури неможливе без
врахування як історичної змінності мови, так і її системного характеру.
Слід мати на увазі, що той чи інший існуючий мовознавчий напрям не
може претендувати на роль теоретичної бази всіх граматичних досліджень.
Граматична теорія, спираючись на положення діалектичного матеріалізму,
повинна враховувати всі можливі підходи до аналізу граматичної структури
мови. Тим більше недопустимими є проголошення останнім словом грама­
тичної теорії одного з мовознавчих методів або певної граматичної моделі,
створеної на базі одного методу.
Значним поштовхом для розвитку теорії граматичних досліджень на
Україні повинно стати створення максимально повної описової синхроніч­
ної граматики української мови, стриктурної синхронічної і структурної
діахронічної граматик української мови.
Виконання цих завдань не тільки значно підвищить теоретичний рі­
вень досліджень у галузі граматичної структури української мови, а й
збагатить загальну теорію мовознавства 26. Абсолютно ясно, що дедалі
глибше проникнення в структуру кожної конкретної мови об’єктивно викли­
че появу нових мовознавчих напрямів, породить нові методи дослідження.
* Див.: Z. Harris, From morpheme to utteranse, «Language», vol. 22, 3,
1946; В. И. Григорьев, Что такое дистрибутивный анализ, ВЯ, 1959. 1;
3. X а р р н с. Метод в структурной лингвистике, в кн.: В. А. 3 в е г и и ц е в, за­
знач. праця; Т. М. VH и к о л а е в а, Что такое трансформационный анализ, ВЯ.
1960,1; Ю. Д. Апресян, Метод НС и трансформационный анализ в структурной
лингвистике, «Русский язык в национальной школе», 1962, 4; В. С. Перебийніс,
Трансформаційний аналіз, у зб.: «Проблеми та методи структурної лінгвістики», К-,
1965 та ін.
•’Див. збірники: «Структурно-математичні дослідження української &ови»,
К-, 1964; «Структурно-математична лінгвістика», К., 1965.
* У цьому зв’язку доречно навести міркування Б. Гавранка щодо провідної ролі
у розвитку мовознавчої теорії досліджень конкретної мови: «Ми не помилимось, коли
скажемо, що розвиток мовознавчих досліджень у нас справді буде визначатися роз*
витком і методологічним становищем богемістики» (В. Н а у г a n е к, зазнач, праця
етор. 5).

Категорія: Журнал "Мовознавство"

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.