Журнал "Мовознавство"

ПАМ’ЯТКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Дослідження історії мов народів з багатовіковою традицією писемності н е м о ж н і
якщо воно не базується на матеріалі давніх рукописних і друкованих пам’яток pj.‘
них жанрів.
Дослідження пам’яток української мови, я к і зберігаються, головним чином
архівах і бібліотеках ряду великих міст Української PC P і сусідніх союзних pecnrи
л ік , а також деяких закордонних культурних центрів (напр., Кр а ків, Варшава, Бух«
рест, Ясси, Будапешт), вимагає великої затрати часу і копіткого палеографічного аіц.
л ізу . Крім того, праця дослідника в деяких архівах і бібліотеках ускладнюється тако>
відсутністю належно опрацьованих покажчиків фондів і описів пам’яток феодал^
них часів.
Відрадно відзначити, що на протязі останніх років, головним чином завдя*»
зусиллям співробітників Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні А Н УРС Р, буд0
видано кілька давніх українських пам’ято к писемності. П іс л я IV Міжнародного з’їзду
славістів, у 1961— 1962 pp., було видано і широко обговорено «Правила видання
пам’яток української мови X IV — X V ст.» *, я к і покладено в основу археографічної
практики.
Згідно з настановою «Правил…», видання староукраїнських пам’ято к писемності
здійснюється окремими серіями за їх жанровою належністю. Рецензовані публікації
віднесено до трьох серій: наукової літератури («Лексикон…» П . Беринди, «Лексис…»
Л . Зизанія та «Синоніма славеноросская»), юридичної літератури («Українські гра-
моти X V ст.») та актових документів і грамот («Актова книга Житомирського місь­
кого уряду»). Зовніш ній вигляд ус іх чотирьох книжок справляє приємне враження:
вони однаково оформлені щодо обкладинки, титульно ї сторінки і мають однаковий
формат. Кожне видання супроводжується передмовою або вступною статтею, де вис­
вітлю ю ться історія пам’ятки та ї ї науково-історичне і культурне значення, характе-
ризуються палеографічні і правописні особливості (для манускриптів), даються
необхідні уваги археографічного порядку. Крім того, до видань серії «юридична літе­
ратура» та серії «актові документи і грамоти» додані потрібні для користувача покаж­
чики географічних і особових назв і словники малозрозумілих слів, а пам’ятки серії
«наукова література» мають важливі для дослідника додатки лексикографічного ха­
рактеру.
У загальній характеристиці всіх дотеперішніх випусків «Пам’ято к української’
мови» треба, однак, зауважити, що поділ документів на серію «юридична література»
і серію «актові документи і грамоти» видається нам штучним і невмотнвованим. Адже,
мабуть, без жодних застережень актову книгу Житомирського міського уряду можна
віднести до серії «юридична література» (до речі, чому «юридична література», а не
більш доречне «юридичні акти» чи «юридичні документи»?), а українські грамоти
1 Серійне видання пам’ято к староукраїнської писемності, підготовлене в Ін­
ституті мовознавства ім. О. О. Потебні і здійснене видавництвом «Наукова думка»:
«Лексикон словенороський Памви Беринди» (підготовка тексту і вступна стаття
В. В. Німчука, К ., 1964), «Лексис Лаврентія Зиза нія, Синоніма славеноросская» (під­
готовка текстів і вступні статті В . В. Нім чука, К ., 1964); «Укр а їнс ькі грамоти X V ст.»
(підготовка тексту, вступна стаття і коментарі В . М. Русанівського, К-, 1965); «Актова
книга Житомирського міського уряду кінця X V I ст.» (підготував до видання М. К . Бой­
ч у к , К ., 1965).
* Питання публікації давніх українських пам’ято к писемності і «Правила…»
обговорювалися на спеціально скликаній Республіканській нараді в Києві. Див.:
«Тези Республіканської наради з питань публікації пам’яток української мови»,
К ., 1962; М. М. Пещак іВ.М. Русанівський, Правила видання пам’яток
української мови X IV — X V ст., Вид-во А Н УРС Р, К ., 1961. X V ст. до серп «актові документ і грамоти». На наш погляд, ці дві сері» треба
об’єднати або ж уточнити існуючі змістовно тавтологічні формулювання їх назв.
Оскільки кожне із репензованих видань має свої позитивні і негативні сторони,
зупинимося на кожному з них окремо.
«Лексикон сдовенороський Памви Бериндн». 1 київське, і кутеїнське видання
цього шедевра української і взагалі східнослов’янської лексикографії X V II ст. давно
вже належать до раритетів. Давно вже стало бібліографічною рідкістю і видання «Лек­
сикона…», здійснене 1. Са харовим*. Тому можна лише вітати ініціативу київських
археографів, що розпочали видання пам’яток староукраїнської писемності публіка*
цією саме цієї лексикографічної праці як одногоз найважливіших джерел для вивчення
історії словникового складу української мови, а також лексикографічної думки і прак­
тики на Україні.
Видання «Лексикона…» з долученими до нього додатками (титульна сторінка,
передмова з кількома сторінками кутеїнського видання словника та кілька сторінок
першодруку Супрасльського церковнослов’янсько-польського словника 1722 р.)
здійснено фотомеханічним способом без помітних дефектів і не дає підстав для критич­
них зауважень.
Заслуговує на увагу і грунтовна вступна стаття В. В. Німчука «Памво Бериндл
і його «Лексіконь славеноросскій и ймень тлькованіє», у якій автор розглядає питання
про походження Памва Бериндн, дає глибокий мовно-лексикографічний аналіз слов­
ника, підкреслює значення «Лексикона…» у розвитку східнослов’янської лексикогра­
фії. Основні положення статті, аргументовані ї ї автором, не викликають суттєвих
заперечень. Треба, однак, зауважити, що порушене в статті питання про походження
П. Бериндн не можна вважати остаточно роз язаним. Воно вимагає ширшої аргумен­
тації і, отже, ще дальших досліджень. Твердженню автора, щоП. Бериида «народився
і зростав десь на території поширення бойківського чи покутського діалектів або тих
наддністрянських, що прилягають до них» (стор. V III) , на підставі наявності в Лого
віршах, «а ще більше в «Лексиконі» мовних фактів з цих діалектів» (там же), супере­
чить положення, наведене самим В. В. И і мчу ком: «В Лексиконі представлений слов­
никовий матеріал різних українських діалектів» (стор. X X II) .
Користувач знайде в рецензованому виданні також бібліографію про П. Борннду
і його «Лексикон…» та зразки використаного при друкуванні словника шрифту. По­
зитивно оцінюючи в цілому видання «Лексикона…» П. Бериндн, вважаємо за потрібне
відзначити, що його цінність набагато збільшилася б, якби до нього було додано по­
кажчик слів перекладної частини.
«Лексис Лаврентія Зизанія. Синоніма Славеноросская». Обидві пам’ятки опу­
бліковані в одній книзі. Я к і «Лексикон…» П. Бериндн, «Лексис…» Л. Зизанія надру­
ковано фотомеханічним способом з першого Його видання (1596 р.) і супроводжується
вступною статтею В. В. Німчука: «Лексис» Лаврентія Зизанія — перший український
друкований словник». Старанно опрацьована, ця стаття містить у собі багатий мовно-
лексикографічннй опис і відомості інформаційного характеру і про словник, і про його
автора.
Варто відзначити, що запропоноване В. В. Німчуком у цій статті відмінювання
імені Бериндн Памво на зразок іменників другої відміни (як Павло) граматично ціл­
ком виправдане. Так, очевидно, це ім’я надалі і треба відмінювати. Однак автор вступ­
ної статті допускається помилки, вважаючи, що наголошувати тут треба на останньому
складі (вживаючи це ім’я в родовому відмінку, він навіть спеціально ставить наголос
на кінцевому -в — Памва — стор. 13, 14, 32). Заперечення проти цього знаходимо і
в «Предсловії» Іоїла Труцевича до кутеїнського видання «Лексикона…», де Памво
наголошується на першому складі (пор. Пймво*), і в самого Бериндн, який наводить
в своєму словнику ім’я Памвонъ теж з наголосом на першому складі*.
До цього видання, як і до першого, варто було б додати, на нашу думку, покаж­
чик слів перекладної частини.
•Синоніма славеноросская». У словнику, виданому за скорописним рукописом
середини X V II ст. шляхом транслітерації тексту, збережено основні особливості ори­
гіналу, у примітках перелічено наявні в рукописі помилки.
У вступній статті В. В. Німчука «Синоніма славеноросская» —- пам’ятка давньої
української лексикографії» в стислій формі наведені найважливіші відомості про
мовно-лексикографічні особливості словника, бібліографію про нього а також уваги
археографічного характеру. Слід, проте, відзначити, що в цій статті бракує палеогра­
фічного опису рукопису. На нашу думку, варто було більше уваги приділити і аналі­
зові мови их особливостей, дуже доречними були бфотокопії окремих сторінок рукопису
та покажчик слів перекладної частини. Уточнення вимагає також інформація про те,
що «Синоніма» вперше були опубліковані П. Г. Житецьким у 1889 р. як додаток до
з И. Сахаров, Сказания русского народа, т. II, кн. V, 1849, стор. 1 — 118
* Див.: «Лексикон…», стор. 248.
6 Див.: та м ж е, стор. 226.
89 Лого монографії «Очерк литературной истории малорусского наречия в X V II веке»
Насправді ця видатна пам’ятка української лексикографії X V II ст. вперше буд’
видана Житецьким не в 1889, а в 1888 р. як додаток до журналу «Киевская старина» •
а в 1889 р. з матриць «Киевской старины» було здійснене друге ї ї видання я к дод«ч
ток до «Очерка литературной истории…» 7.
«Українські грамоти XV ст.». Грамоти — єдиний жанр староукраїнської писец, І
ності X IV — X V ст., у якому виразно засвідчені основні риси української мови. ц0*
передні публікації цих документів (основні з них названі в «Передмові» до видання)
тепер стали раритетами, до того ж не всі вони можуть бути використані для л ін гвіс.
тич них потреб. Ось чому треба вітати нове філологічне видання українських гра
мот X V ст.
Зібрані упорядником в різних архівах і бібліотеках нашої країни манускрипти
належно систематизовані, транслітеровані і описані в окремих легендах. Легенди
(вони набрані петитом) до кожної з публікованих грамот м істять стислі, але різно,
бічні і необхідні археографічні та палеографічні відомості про рукопис. Кожен транс.’
літерованнй текст супроводжується редакційним заголовком, у якому стисло сформу.И
льовано зміст грамоти. Пам’ятки, що ввійшли до збірки, поділено за територіальним
принципом (місцем написання) на п’ять груп і в межах кожної групи розміщено &
хронологічному порядку. Я к і належить, перед випуском дається передмова упоряд.
ника, а в кінці збірки вміщено покажчики особових і географічних назв і словник
деяких малозрозумілих слів. Отже, користувач знайде в цьому виданні, крім текстів
грамот, ще й цікаві відомості палеографічного, археографічного і філологічного харак.
теру. Цікавий матеріал для себе знайдуть у ньому також дослідники — ономасти, іс.
торикн й етнографи.
4 . Практичне здійснення публікації давніх рукописних пам’яток писемності типу
грамот та інших розрізнених дрібних актів, що вийшли з різних канцелярій або напи-1
сані приватними особами, з в ’язане з певними труднощами і вимагає від упорядника 1
широкої палеографічної та історичної ерудиції, великої витрати часу і енергії. Якщо
ж ідеться про видання українських або білоруських пам’яток раннього періоду
насамперед територіально пов’язаних з Великим Князівством Литовським і його кан­
целяріями, то ту т робота упорядника значно ускладнюється ще й відсутністю науково І
і об’єктивно розроблених і аргументованих принципів розмежування українських і
білоруських текстів. Ось чому такі видання не завжди можуть бути гарантовані від
окремих помилок, неточностей та різночитань у текстах.
На жаль, такі випадки зустрічаються і у виданні «Українські грамоти X V ст.».Й
Зупинимося лише на найбільш важливих.
1. У збірку ввійшли грамоти, написані в різних місцевостях етнічної України і |
поза ЇЇ межами, з більш або менш виразно виявленими відмінностями у мові. Тому,
на нашу думку, запропонований в рецензованому виданні принцип групування публі­
кованих текстів за їх територіальною належністю цілком виправданий. Проте не можна
погодитися з тим, що до групи «Грамоти Західного Полісся» без відповідних засте­
режень віднесені також пам’ятки , писані на півдні Волині (напр., в Острозі, Кременці), І
а тим більше в Л и тві, Білорусії і Польщі. Проти цього промовляють очевидні реальні
факти не тільки чисто географічного, але й історико-культурного та мовного порядку *.
2. Не заперечуючи в принципі потреби публікації п ізн іх копій сумнівної вартості
і текстів-фальсифікатів, я к і мають певну наукову цінність, ми, однак, гадаємо, що І
питання їх публікації не належить до першочергових. Крім того, у філологічних ви- І
даннях таким матеріалам повинно відводитися місце серед додатків (звичайно, з ши­
рокими коментарями), а не серед текстів достовірних оригіналів.
————————————— .
#
® Д ив.: «Киевская старина», год седьмой, т. X X I I , мес. 8— 12, К -, 1888. У Львів- І
ській науковій бібліотеці зберігається і окремий відбиток цього видання (№ 18816), І
на титульній сторінці якого читаємо: «П. Житецкий, Словарь книжной малорусской І
речи по рукописи X V II века, Киев, 1888».
7 Єдина розбіжність між цими публікаціями, як у ми відзначили: у виддані в І
«Киевской старине» пагінація починається з титульної сторінки, тому вона на дві
сторінки не збігається з виданням в «Очерке…», та на стор. 10 видання 1889 р. після
реєстрового слова высокий і його перекладу додано ще пропущене у попередньому ви­
данні реєстрове словосполучення высокая пЪснь з перекладом «степенная п ^снь».
8 3 цим в’яжеться також ще одне застереження. Я к видно з «Передмови», при
публікації матеріалів, територіально з в ’язаних з Литовським князівством, у цьому
випуску беруться до уваги «лише т і грамоти, у яки х немає виразних білоруських
рис» (стор. 6). Але ніде в збірці не говориться про виявлені в цих документах виразні
українські мовні риси. Отже, може скластися думка, що всі т. зв. «західноруські» 1
(термін, здається, більш відповідний, ніж «західнополіські») грамоти, в яки х від с у тн і
виразні білоруські риси, треба розцінювати я к українські і беззастережно видавали 1
для потреб української лінгвістики. Р е ц е н зії
3. Навряд чи варто було відводити місце у випуску під пізні копії (як напр.,
tв 38, 40, 41, 44), якщо збереглися оригінали, і, крім того, тексти цих копій були
видані в авторитетних (хоч і рідкісних) виданнях *.
4. Як значиться у «Передмові», в рецензованому випуску «зібрані грамоти, як і
ще не публікувалися або які входять до менш відомих видань». І справді, у збірці
е 12 текстів (№№ 1—5, 20—23 , 25, 27, 31), ніде ще не опублікованих, і решта — 56
текстів, як і тепер стали раритетами. Однак цю інформацію конче треба було уточнити.
Користувачеві, наприклад, незрозуміло, чому з опублікованих, скажімо, у виданнях
І. Богдана, М. Костекеску, В. Розова та ін., деякі грамоти перевидаються у цьому
випуску, а інші — ні.
5. У легендах при текстах грамот №№ 45, 47, 48, 49 бракує інформації, що вони
опубліковані в збірці Інституту історії АН Молдавської PCP І0.
6. При покажчиках і словнику деяких малозрозумілих слів потрібні відповідні
пояснення принципів їх укладання (як, напр., у виданні Актової книги Житомирського
міського уряду; див. стор. 165, 170, 183). При відсутності цього можна хіба тільки здо­
гадуватися, чому в покажчиках особових і географічних назв деякі реєстрові імена
набрані півжирним шрифтом, а інші — курсивом.
7. У ряді випадків (переважно в текстах, транслітерованих з нечітких і пошко­
джених скорописних рукописів) у виданні трапляються і різночитання та неточності.
Вкажемо лише на ті, які так або інакше можуть дезорієнтувати дослідника.
№ грамоти у виданні,
стор. і рядок Надруковано у виданні Написано у манускрипті
№ 1, 26/1 зн. дЪло (с)11 д1>Ало(с)
№ 2,27/1 зг. Kiiwskich кііо>У5кісН
28/16 зг. wykupowawcu \уукиро\уа>уегп
11 зн. uryanskich игуапскісЬ
8 зн. uryanski игуапскі
3 зн. dożdaty moiey гіоісіаіу зупо\уу тоіеу
№ 4,30/5 зг. служить слушнть
№ 5,31/6 зн. застолниковъ застолпниковъ
1 зн. нашему новому
№ 12,39/1 зг. дєдино(у) д’Ьдино(у)
40/8 зг. лово(у)ньскыи лобо(у)ньскыи
3 зн. сєпюта сєнюта
№ 23,53/1 зн. Mereckim МегевІсіш
№ 25,56/1 зн. Zmuydski гти у гігвк і
58/7 зг. Graca Сгасоэ
59/5 зг. potrebuiącey роїггеЬищсеу
№ 26,60/2 зг. бор(ь)що(в)ц’В бор(ь)що(в)цє
1 зн. пустиньскому пустыньскому
№ 27,62/2 зг. музкого музского
6 зг. музкого музского
2 зн. дєвєтдесать дєвєтдєсять
1 зн. день день
№ 31,67/5 зг. ИМ’ЁЛИ И МЯЛИ
68/3 зн. а ле(т)#ауои а лб(т) н#уои
№ 33,74/9 зг. намъ гуру на мъгуру (тобто «на магуру»)
№ 38,82/6 зн. оуз’блимъ та оуз*Ьлн мъта (тобто «узяли
мита»)
№ 39,83/5 зн. нАговкн нАговци
4 зн. грозна грозина
84/10 зн. брънича брълича
№ 40, 85/5 зг. Немецкое Немецкой
9 зг. г(д)жи гж(д)и (тобто «госпожди»)
№ 41,86/2 зг. г(д)же* гж(д)е*
№ 44,92/6 зн. Шефу л а Щєфула
• До речі, копії №№ 40, 41 та №. 1 в «Додатках» — це т. зв. валаські грамоти,
писані південнослов’янським ізводом. Упорядник чомусь не відзначив цього в ле­
гендах.
10 Див.: «Молдавия в эпоху феодализма», т. І, изд-во «Штиинца» АН Молдавской
ССР, Кишинев, 1961; див. №№ 1, 5, 6, 7.
1хВиносні букви в рукописах ставимо в рядок у круглих дужках.
91 М ГЇ Ј Г , ‘ Ур я ^ Г И І’ I Надруковано І віід а ш іі Написано у манускрщ,^
№ 45,94/3 зг. спанА {?] станА
4 зг. потокі ПОТОП®
5 зг. нншє ИЩЄ
6 зг. вфки в®кы
№ 46,95/5 зн. потврьждаємо п отв ръж дає мъ
2 зн. и та и и три
Дй 47,98/4 зг. калянъ баланъ
17 зн. монкы монкы
9 зн. пръ(с)тоГн] вл(д) чцА пръ(с)тыА вл(д)чцж
№ 48,99/6 зг. прнкоупкы прикоуткы
100/10 ЗГ. расколєвичь васколевичъ
№ 59,120/6 зг. татар спатар
№ 60,121 /10 зг. мыто(х) мито(х)
№ 62,125/10 зн. шефула щєфула
8 зн. чо(р)товского чо(р)торовского
126/4 зн. подтвръж(д)енТе потврьж(д)єнїе
№ 63,129/3 зг. потвръ(д)енТе потврьж(д)єнїє
№ 64.130/13 зг. утклнвше уткмнвшє 32
131/9 зг. 0)(т) пол® со(т) тол®
6 зн. животе живот®
3 зн. потвръжен{а п отв ръж д єн і а
2 зн. потвръд(ж)енТА потврт>(ж)дєнїА
№ І (додатки)
137/3 зн. погонъ почонъ
138/2 з г . Абы А вы
138/2 зг. дара цара
10 з г . батьи братьи(и)
15 зг. ютънему и ва(м) сотънемъ к вамъ
Подібні недогляди подекуди трапляються також у покажчиках і в словнику.
Наприклад, на стор. 140 замість Газгур повинно бути Гангур, на стор. 143 замість
Кындсрич — Кындевич. При нагоді також зауважимо, що ватаман і жуае (стор. 115)—
це не представники «старої племінної молдавської знаті». У першому випадку в мол­
давських грамотах йдеться про старшину села на т. зв. молдавському (або руському)
праві, у другому — про суддю. Так, само слово марторія (стор. 157) — не просто
«грамота», а в даному випадку молдавський відповідник слов’янського впра, в значена
«свідчення».
Проте усі ці неточності, недогляди і друкарські помилки не знецінюють корисного
і цінного випуску.
«Актова книга Житомирського міського уряду кінця XVI ст.». Ця книга являє
собою цінне джерело для вивчення старої української актової мови, історії суспільних
і правових відносин, побуту і культури українського народу.
У широкій археографічній передмові упорядника наводяться необхідні відомості
про запровадження на Україні обов’язкового ведення актових книг, старанно опра­
цьований палеографічний опис пам’ятки з доданими зразками наявних в оригіналі
рукописних букв різних почерків, відомості про правописні особливості книги та
прийняті у виданні способи відтворення тексту рукописів. Заголовки-змісти всіх акті»
подано окремо (стор. 157— 163). В кінці випуску упорядник дає, крім того, «Список
слів, часто записуваних скорочено або з пропуском букв», покажчики географічних
та власних назв людей і «Словник малозрозумілих слів». Корисними для дослідним
будуть і фотокопії трьох сторінок книги, наведені як зразки почерків. Видання це,І
на наш погляд, може служити зразком для наступних, хоч воно и не позбавлене деяких
неточностей та недоглядів.
Зіставлення відповідних текстів випуску з вміщеними тут фотокопіями дас
підставу говорити про наявність у цьому виданні різночитань та випадків помилкового
трактування тексту.
Так, у акті № 3 (стор. 40, рядок 6 зн.) замість Фа{н)ка повинно бути Фа(л)ка\
Тільки чистим непорозумінням викликані в опублікованому тексті цього ж акта та»
текстуальні перекручення, як Дениса Скилекиєва (стор. 36, рядок 13 зн.), Аіи(х)на\
Збрикова (стор. 40, рядок 14 зн .), Ивана Збрикова (там же, рядок 18 зн.), Кондрата.
12 В оригіналі пропущено титло. Повинно було б бути утокмивши в значенні
«залагодивши», «погодивши».
92 Р е ц е н зії
с пориста в лесе поима(в)ши, зб и(л)… (там же, рядок 10 зн.), Фа(н)ка, с юристи
по(и)ма(в)иги, зб и (л)… (там же, рядок 6 зн.), Олехна, скруто(м) в лесе поима(е)ши.
•і6и(л) %» (там ЖЄ’ рядок 2 зн.). Нереальних «прізвищ» Скиликиев, Збриков (поданих,
Vq речі. І в покажчику власних назв людей, стор. 173, 179) та стилізованих с юристи,
скрУпг° ( м) У виданні не було б, якби упорядник взяв до уваги, що тоді існували села
Ки ли кіїв 13, Брикіеи , Користь15 та Крута1*. Отже, в даному акті безперечно йде
м0ва про Дениса с Киликиееа, Ивана та Ми(х)на з Брикова, Кондрата с Користи,
Фа(л)ка (а не Фа(н)ка) с Користи та Олехна с Кру то (и) (І). В акті № 26 (стор. 60,
пяд°к 5 зн*) за їс ть ке (25) повинно бути ks [26], а на стор. 131 (рядок 3 зг. акта 79)
замість йдучого повинно б бути идуч (І).
Неточності трапляються і в покажчиках і словнику малозрозумілих слів. Місто
К о р е ц ь —це не районний центр І не Тернопільської, а РовенськоТ області. Яка е підстава
без відповідного коментування вважати однією особою, напр., Яна Калінсьюго і Я на
К а м е н с ь ю г о (стор. 174), Миска Шеніевського, чи Шеніковського, і Миюлая Ш е н івв —
сь ко го (стор. 181 )1 ^? Воєвода (стор. 184 ) — це правитель не області, а воєводства,
віно (там же) — в ті часи означало не придане за молодою, а окуп, що його давав моло­
дий батькам майбутньої дружини або й їй самій; камінь лою (стор. 185) — не «кусок
овечого чи гов’яжого жиру», а одиниця ваги (в даному разі лою), що дорівнювала
приблизно нашим 14 к г18; маршалок (стор. 186) — не «предводитель дворянства»
(як у Росії в X IX ст.), а управляючий двором, домом або маєтком у давній Польській
речі Посполитій. Мешкати визначається не зовсім точно як «жити» (стор. 186) замість
«проживати» і мошна як «торба, мішок для грошей» (стор. 187), де, здається, більш
підійшло б «торбина на гроші».
♦ +— +-
Замість короткого резюме хочеться висловити кілька побажань упорядникам та
редакторам наступних видань, які, будемо сподіватися, незабаром з’являться.
Існуюча досі практика підготовки до видання староукраїнських пам’яток писем­
ності потребує, на нашу думку, вдосконалення. При відтворенні тексту манускрипта
навіть найдосвідченіший знавець може допустити різночитання або й мимовільну
стилізацію тексту (приклади наведено і в нашій рецензії). Отже, з метою усунення не­
точностей необхідно, щоб транслітерований текст був докладно звірений з оригіна­
лом ще принаймні двома особами з відповідною палеографічною підготовкою. Бажано,
щоб у перевиданнях раніше опублікованих пам’яток були вказані допущені там
відхилення від оригіналу.
Лінгвістичне видання давніх пам’яток української писемності повинно здій­
снюватися систематично і планомірно. В зв’язку з цим в Інституті мовознавства ім.
О. О. Потебні АН У PCP доцільно створити постійну археографічну секцію чи комісію
з штатних і позаштатних працівників, які спеціально займалися б питаннями архео­
графічної практики; плануванням роботи, підбором і підготовкою до публікації па­
м’яток, рецензуванням підготовлених текстів тощо. Бажано було б, щоб до цієї секції
чи комісії входили (зрозуміло, з позаштатних працівників) і історики, і юристи (істо­
рики права), і обов’язково найкращі знавці староукраїнської і східнослов’янської
палеографії.
Необхідно докласти максимум зусиль, щоб видати всі визначні пам’ятки україн­
ської мови, але в першу чергу повинне бути видане «Пересопницьке євангеліє» 1556—
1561 pp. Зразком для цього може послужити видана у 1965 р. у Москві, у видавництві
«Наука», конфесіональна пам’ятка староруського періоду «Изборник 1076». У серії
«наукова література» треба перевидати фотомеханічним способом граматики X V I—
X V II ст. Варто також приступити і до філологічного перевидання всієї полемічної л і­
тератури X V I— X V II ст. та українських літописів.
З уваги на те, що видання давніх пам’яток української писемності цікавлять не
тільки філологів, але й представників інших гуманітарних наук, учителів, студентів
і просто любителів старовини, їх треба видавати більшими тиражами, ніж рецензова­
ні видання, що майже всі вже стали бібліографічними раритетами.
М . Л . Х У Д А Ш (м. Львів)
13 Село Ки ли кіїв тепер належить до Славутського p-ну, Хмельницької обл.
(див.: Українська PCP. Адміністративно-територіальний поділ на 1 липня 1965 року,
Держполітвидав України, К-, 1965, стор. 220).
14 Село Бриків є в Гощанському p-ні, Ровенської обл. та в Шумському р-ні.
Тернопільської обл. (див.: та м же, стор. 172, 194).
15 Село Користь було на Ровенщині (див.: Słownik geograficzny Krуlewstwa
Polskiego i innych krajуw słowiańskich, t. IV, Warszawa, 1883, crop. 438).
1в Село з_ назвою Крута було на Житомирщині (див.: та м ж е, стор. 743).
17 До речі, цього Миколам в реєстрі покажчика чомусь немає.
18 Докладніше про цю одиницю ваги див. у кн.: В. О. Винник, Назви оди­
ниць виміру і ваги в українській мові, вид-во «Наукова думка», К-, 1966, стор. 137.

Категорія: Журнал "Мовознавство"

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.