Журнал "Мовознавство"

3. Т. ФРАНКО. КЛИМЕНТ ОХРИДСЬКИЙ В ОЦІНЦІ І. Я . ФРАНКА (До 1050-річчя з дня смерті)

Серед сімопочетників — учнів перших слов’янських просвітителів Кирила й Ме-
фодія — на особливу увагу дослідників заслуговує Климент Охридський, відомий ще
під іменами Климента Болгарського, Словенського і Велицького. Його діяльність,
пов’язана з перекладами церковних книг болгарською мовою, оригінальною твор-
чістю цією мовою та з поширенням слов’янської писемності, мала значний і навіть,
як констатує І. Франко, більший від діяльності «групи паннонських просвітителів
вплив на русько-українське письменство»1.
Про життєвий шлях і літературну творчість Климента Охридського існують
досить скупі відомості, джерелом яких в основному є «Житіє Климента епіскопа сло­
венського», або біографія просвітителя, написана після його смерті грецькою мовою
людиною, що, мабуть, знала його особисто і, як гадає І. Франко, «слов янином, дарма
що безпідставно приписувана грекові Феофілактові» 2. Авторство Феофілакта справді
недоведене, проте цілком імовірне. Адже «Житіє» дійшло до нас у двох варіантах
«Болгарської» і «Охридської легенд» 3. «Болгарська легенда» — варіант більш пов­
ний і, безперечно, давніший. Автором його міг бути грецький письменник Феофілакт 4.
«Охридська легенда» була написана, очевидно, слов’янином на основі першого ва­
ріанта вже у X I I I ст.
«Житіє Климента» не є цілком достовірним джерелом. Написане з явним
агіографічним нашаруванням, воно поряд з відчутною долею домислів має бага­
то пропусків. У ньому зовсім відсутні відомості про час і місце народження Кли­
мента. Різні припущення щодо його походження висувались ученими на основі окре­
мих непрямих вказівок. Так, зважаючи лише на прізвище «Словенський» деякі дослі­
дники (Е. Дюмлер, Й. Іречек та ін.) висловлювали думку про паннонське походження
Климента. Інш і, зокрема О. Бодянський, посилаючись на згадки про його знайомство
з дитячих років з Мсфодієм, вважали батьківщиною Климента Болгарію, точніше про­
вінцію М ізія. До думки про болгарське походження Охридського-просвітителя приєд­
нується й І. Франко а.
Досить обмежені відомості дає «Житіє» і про діяльність Климента спочатку в
Моравії, а потім у Болгарії. Відомо, що 870 р. в Римі його висвятили на епіскопа,
після чого він поїхав у Моравію, де разом з іншими учнями Мефодія поширював право­
слав’я і слов’янську писемність. У Велеграді внаслідок інтриг латинника Віхінга ,
який послідовників Кирила і Мефодія виставив перед князем Святополком єретиками,
Климент потрапив до в’язниці, звідки вийшов лише завдяки незвичайним обставинам—
землетрусу. Переслідуваний католиками після заборонн у 885 р. вести церковні слу­
жби слов’янською мовою, Климент переїхав до Болгарії, в Охридську область (біля
Охридського озера). Там він відкриває при церквах школи, де готує проповідників,
«будує церкви, пише проповіді, поученія та короткі ж итія святих, придатні для душ-
пастирської практики» ®. За короткий час три з половиною тисячі його учнів запов­
нили місця священиків 12 єпархій, а сам Климент після смерті епіскопа Бориса став
епіскопом в Охридській області, «де заснував перший монастир та виставив три церк-
1 І. Франко, Історія української літератури, розділ «Староболгарське
письменство». Праця неопублікована, зберігається у відділі рукописів Ін-ту літе­
ратури АН УРСР, автограф, ф. З, № 570, т. І, стор. 1—27.
‘ Там же, стор. 2.
“ «Житіє Климента» опублікував грецькою мовою Ф. Міклошич під заголовком
«Vita S. Clementis Episcopi Bulgarorum», Graece, 1847. «Охридську легенду» знайшов
В. Григорович в Охриді в 1845 р. і опублікував у російському перекладі окремою
книжкою під назвою «Разыскания о славянских апостолах, произведенных в странах
европейской Турции» (СПб., 1847).
* Див.: М. Ю. Брайчевський, Я. І. Дзира, Українські славісти
про Климента Охридського, «Український історичний журнал», 1966, 9, стор. 140.
6 I. Франко, зазнач, рукописна праця, стор. 2.
‘Там же. стор- 2.
3-32 3 3
I ви» \ Наприкінці життя, як подає «Житіє», Климент попросив у болгарського коро
звільнення від єпіскопського сану, пішов до монастиря і там 27 липня 916 р. пом®
Дата смерті є єдиною точною відомістю в біографії Климента.
Досліджуючи короткий текст «Житія» (йдеться про «Охридську легенду», я
знайшов В. Григорович у грецькім Пролозі з Х Н І або з початку X IV ст.), І. фра ^У
звернув увагу на повідомлення про те, що «під кінець життя Климент видумав і^ 0
форму букв, чіткішу від тої, яку уложив був Кирило. «Тепер, — пише вчений ^
можемо сказати напевно, що ся звістка не має ніякої підстави, а особливо не мо*Г
відноситися до т. зв. кирилиці, тобто до грецьких букв, яких ані Костянтин, ані
мент не потребували видумувати»8. Справді, думка про удосконалення кириличною
алфавіту зараз не підтверджується. 0
Місіонерсько-просвітительській діяльності Климента була підпорядкована
його літературна творчість, яка складається з оригінальних і перекладних творів
Звичайно, і ті, і другі пов’язані з потребами церкви. Щоб забезпечити священики
готовими промовами на всі свята, Климент склав їх болгарською мовою і став такий
чином «для болгар другим Павлом» °. Оригінальну спадщину Климента біограф
діляе на три групи: а) проповіді й поученія, б) житія святих і в) популярний посібник
канонічного права. Точної кількості його творів не встановлено. З оригінальних
проповідей і поученій, які «Житіє» приписує Клименту, І. Франко ставить під су мни
його авторство похвали Клименту Римському і повністю визнає автентичність інши*
зокрема похвали Костянтину-первовчителю, Димитрію Солунському, проповідей на
свята. Досліджуючи дев’ять похвал і поученій, опублікованих проф. О. Соболеве^
ким10, І. Франко в листі до В. Ягича 11 писав, що деякі з них викликають сумніви
щодо належності їх Клименту. Про тридцять подібних творів у сербських редакціях
опублікованих сербським славістом Люба Стояновичем, частина яких є варіантами
болгарських оригіналів, І. Франко не висловив ніяких застережень. Ж итія святих
не є суто оригінальними творами. Це — скорочені переклади грецьких творів, допов.
нені власними вставками та цитатами з церковних поученій. Написані вони дуже по*
пулярно і розраховані на неосвічену масу віруючих.
Чимало з цих творів переписувалось і поширювалось у стародавній Русі. ч а.
стина їх увійшла до староруської релігій но-дидактичної літератури — «Четьї-мінеЬ.
різного типу «Сборники», «Ізмарагди», «Златоструї», «Торжественники» тощо.
В часи 1. Франка в славістичній науці була поширена думка, що житія святих
дійшли до нас у т. зв. Супрасльському рукописі, переписаному в X I ст., що зберігався
у Василіянському монастирі в Єупраслі на Поліссііа. Не заперечував ї ї і Франко.
Власне, ця думка і тепер не викликає сумнівів.
У X IX ст. постать Климента привернула увагу багатьох дослідників різних
слов’янських країн — О. Бодянського, Й. Шафарика, В. Ундольського, О. Соболев-
ського, О. Попова, Є. Петухова, М. Туницького, В. ІЦепкіна, І. Срезневського, М. Пе-
трушевського, Й, Іречка, О. Воронова, В. Григоровича. Вони досліджували автор­
ство творів, що в пізніших редакціях з’являлись під титульним підписом Климента,
або анонімних, які в часі І місцем написання збігались з діяльністю Климента. Так,
лише за збігом часових і територіальних меж і деяких фактів з біографії Климента
йому, за гіпотезою проф. В. Вондрака, приписали авторство житій Кирила і Мефо-
дія (т. зв. паннонських житій) і похвали двом солунським братам. І. Франко, про­
аналізувавши мову і стиль цих творів, рішуче заперечив припущення проф. В. Вондра­
ка. Сьогодні непричетність Климента до паннонських житій вже не є дискусійною.
До перекладних творів Климента зачисляємо тріоди і деякі житія святих.
Усі твори Климента І. Франко збирався опублікувати, про що писав проф.
В. Ягичу. Правда, спочатку він мав намір надрукувати «лише досі неопубліковані
тексти з львівських рукописів з критичним апаратом і вичерпною студією» (лист від
5 січня 1912 р.), але швидко змінив думку і підготував до друку і всі раніше опублі­
ковані тексти творів Климента. Є відомості, що таку працю Франко переслав Ягичеві
поштою. В листі від 6 лютого 1912 р. В. Ягич повідомив Франка, що одержав три ча­
стини його праці, і обіцяв надрукувати в «Архівах» Віденської Академії наук, однак
просив Франка пом’якшити полеміку з О. Соболевським. Франко прислухався до
поради хорватського вченого, проте праця не була надрукована. В. Ягич повернув її
Франкові. Основні думки своїх студій над творами Климента Франко висловив у
прані «Історія української літератури» в розділі «Староболгарське письменство», яку
Інститут літератури АН УРСР готує тепер до друку.
7 1. Фр а н к о, зазнач, рукописна праця, стор. 3.
•Там же.
•Там же, стор. 4.
10 Див.: «Извйстія Отделїїнія русского языка и словесности Императорской
Академии наук», т. V III, кн. 4, СПб., 1903, стор. 59—71.
11 Лист від 23.1 1912 р. Цей лист разом з іншими листами до В. Ягича зберіга­
ється в бібліотеці Загребського університету.
11 1. Франко, зазнач, рукописна праця, стор. 5.

Категорія: Журнал "Мовознавство"

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.