Михайло Яцків – Збірка творів

ТИХИЙ СВІТ

Вечір дрімає над селом.

Старий мужик сперся на ворота, яблінка мече тінь на Млову. З-під крисані та сивих брів дивиться глибока жур-М За дорогою цямрована керничка. Дві нори б’ють в тій ЦГ|>ііиченці, а в малім плесі вечірнє небо. Іде дівчина з ііпікиїками і здоровить старого тихим  голосом.

Хлоп повів очима по обійстю, а журба била з серця, |Ц та вода з нори, і летіла у тихий, вечірній світ. Обіймала ігло і ліс за селом, не находила границі та й вертала до Мрця.

Син йому не вдався.

І Іеред старим минали літа, як хвилі на ріці. Гірко до-
(іпґілявся, а коли вже було коло чого ґаздувати, віддав все
Гоїіше в руки сина, бо сам не змагав і треба було спо­
чині. Син оженився, та й от як ґаздує. Коло оборогів не
Понагрібано, сіно валяється під ногами, в саді кімачє,
аві понамітувано каміння, призьба пооббивана, упряж

■••   .оці.

Ґаздує сьомий рік, а до хати нічого не прибуло, лиш уАунає з кождим днем, очевидячки убуває. Все, що старі |іуки  придбали, щезає, як  за   водою. Тісніші роки тепер,

І>авда, але й се правда, що хто чого в поті чола не за-

Іірпп.іовав, той готового  не  пошанує.

Давно були легші роки, а людські руки ліпші, нині часи її, а молоді руки легші.

Старий намагав радою, прикладом, і добрим словом, і Погрозою, а коли повидів, що все, як би горохом в стіну, і'» і покій і не втручувався більше в синову господарку. В — ні суперечка, нелад, що навіть сверщок не має спокійного їм піка, дітиська розпущені, старий негоден на то все диви­ни н і пильнує,  аби лиш з хати та з косою на  лаз або з

 

75

 

сокирою під шіпку. Так нудить він своїм світом на ста літа,  як та гусільниця, що має заснуватися в куклу.

Сховав упряж, аби роса не їла, взяв граблі і загріб коло оборогів.

Нуд підсунувся під серце і валив з ніг.

—           Світе тихий, прийми мене до себе. Я гірко на оці|
долоні свою службу відбув, а що не пішло так, як я гаї
дав,— твоя  воля.

Був цар, що цілий свій вік дбав про добро краю, а колі воно не вдалося, він одним махом пера касує все. Цілував землю.

—           Ти була запущеним неужитком, кожда грудка бу
в оцих моїх пальцях, кожда грудка пересякла потом і сл
зами. Дякую тобі, що служила мені вірно, як мама дит
ні… Тепер  так,  як би  мене, ні моєї  праці не було наві
на тобі. Сліду не  лишиться ніякого. Але я нічого собі
жадаю, лиш спокою…

Тихий світ вислухав ту молитву і  на другий вечір кликав мужика до  себе.

1909.

Категорія: Михайло Яцків – Збірка творів

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.