Журнал "Мовознавство"

С. А. ВЫСОЦКИЙ. ДРЕВНЕРУССКИЕ НАДПИСИ СОФИИ КИЕВСКОЙ XI-XIV вв. вып. I. — К.. «Наукова думка», 1966, 239 стор.

Київський Софійський собор справедливо вважається однією з перлин вітчизня­
ного й світового мистецтва. Реставраційні роботи в Софії Київській 1935—1940 і 1954—
1963 pp. відкрили з-під пізніших нашарувань не тільки старовинний фресковий жи­
вопис, але й численні написи на стінах, в яких закарбована жива мова X I й наступних
століть. Акад. Б. 0. Рибаков справедливо зазначив: «Під склепіння Софійського со­
бору сходилися найрізноманітніші представники київського суспільства; тут бували
і прославлені письменники…, і професіональні писарі-каліграфи, і мандрівники з
далеких країн, і місцеві посадські люди… Стіни Софійського собору наче відбивають
їх живі голоси»1. Відвідувачі собору записали на стінах бодай невеличку частину
того, що їх хвилювало або вражало в ті далекі часи.
Неофіційні написи й зображення, зроблені гострими предметами на побутових
речах, мурах та деталях споруд, що об’єднуються під назвою граффіті (італ. graffito,
sgraffito «видряпаний»), відкрито в різних частинах світу. Чимало старовинних граф*
фіті виявлено на стінах споруд у нашій країні, зокрема в Новгороді, Старій Ладозі,
Володимирі, Переяславі-Заліському та інших містах. Звичай викарбовувати записи
на стінах був досить поширений у давнину. Недарма в Уставі князя Володимира Свя­
тославича (другої редакції. X II—X III ст.) говорилось і про покарання тих, що «на
* Див.: Б. Рибаков, Іменні написи X II ст. в Київському Софійському со­
борі «Археологія», I, К-, 1957, стор. 53.
86 Рецензії
„а* режУт * *• не найбільше написів знайдено в Києві: в Софійському соборі,
^ иЛівській церкві, Михайлівській церкві Видубецького монастиря, Звіринецьких
К!|Р аХ, на цеглах Десятинно! церкви.
0еЧ об’єктом наукового вивчення вперше стали граффіті, виявлені під час реставра-
fljftHHX робіт у Софії Новгородській, у праці В. М. Щепкіна «Новгородские надписи
Про граффіті в різних частинах Софії Київської перший повідомив акад. Б. О. Ри­
сков ». Він опублікував частину виявлених у Михайлівському й Георгіївському при*
?лах собору написів.
5 Здавалося, що цінний почин цей забуто, бо в наступне десятиріччя не опубліко*
н0 було жодного граффіто Софії. Тим часом протягом 1959—1963 pp. над виявленням,
п ози іи ф руван н ям і обробкою інформації, яку дають граффіті. працював науковий спів­
робітник Державного архітектурно-історичного заповідника «Софійський музей»
г О- Висоцький. Деякі свої праці про написи Софії Київської G. О. Висоцький опу­
блікував у Ці роки.
Завдяки його наполегливій праці частина цих написів стала доступною широкому
колу науковців (археологів, істориків, мовознавців) і любителів вітчизняної старо­
вини.
На первісному ТИНЬКОВІ, Відкритому ПІСЛЯ усунення ПІЗНЬОГО ОЛІЙНОГО живо­
пису. в різних частинах собору С. О. Висоцький виявив досі ще не бачену кількість
написів. Обстежуючи стіни, С. О. Висоцький виявив деякі написи в тих місцях, де
Фрески були ще заховані під пластами пізнішого живопису.
Метод фіксації граффіті розроблено ще не достатньо. Так, В. М. Щепкін робив
фотографії з відбитків їх на спеціальну мастику, Б. О. Рибаков накладав лист кальки
або цигаркового паперу на напис і заштриховував олівцем місця, де були літери, а
одержані контури заливав тушшю або перебивав на інший лист і наводив тушшю.
Та подібні методи не в усіх випадках дають добрі результати, бо при зніманні зліп­
ків літери можуть деформуватися (зокрема видовжуватись), а при калькуванні важко
одержати добру копію там, де написи мають слабкий рельеф. 6 . О. Висоцький виробив
і застосував власний і, на наш погляд, найбільш доцільний метод. Він фотографував
граффіті при боковому освітленні, внаслідок чого випливали найтонші рельефн на­
писів.
Автор виготовляв не тільки звичайні фотографії. Він на матових відбитках про-
рисовувавтекст олівцем, відбілював фотографію й наводив текст тушшю, одержуючи
точні копії (або прориси) без зайвих подряпин тощо. Розробкою цього засобу В. G. Ви­
соцький зробив свій внесок у методику фіксації граффіті, оскільки прориси дуже
полегшують читання текстів.
З величезного епіграфічного матеріалу, опрацьованого ним, В. О. Висоцький
у своїй першій книзі подає тільки давньоруські граффіті X I—XIV ст. Він розглядає
ці написи в трьох хронологічних групах: X I, X II, X I I I —X IV ст. (розділи перший,
другий, третій).
Зважаючи на те, що написи Софії Київської різноманітні за змістом, автор ціл­
ком слушно поділив їх на підгрупи: 1) записи, в яких є відомості про воєн но-політичну
історію Київської Русі, та інші пам’ятні записи; 2) поминальні записи, близькі до
літописних; 3) благальні та добробажальні записи; 4) автографічні записи; 5) записи,
що стосуються фресок. Окремо виділено розділ про рисунки (четвертий), де розгля­
нуто символічні та побутові зображення. Проте не в усіх розділах, за браком мате­
ріалу, виділено такі підгрупи написів. Так, у розділах другому і третьому немае
першої і другої підгруп. Про палеографію, відношення до літопису й розташування
граффіті в соборі, а також принципи датування автор розповідає в п’ятому розділі.
Крім загальних висновків про вивчені написи, стислі підсумки даються після кожного
розділу. Багато місця в книзі займають таблиці, фотографії і прориси граффіті. В до­
датках наведено бібліографію та іменний покажчик. Книжка має резюме англійською
мовою.
Основну увагу автор присвятив розшифруванню текстів, коментарям до них і
датуванню написів. Дослідження мови написів не входило в завдання автора (стор, 13),
хоч при встановленні хронології написів він іноді використовував факти з історії
мови. Однак він слушно підкреслює, що вивчення граффіті Софії Київської являє
великий лінгвістичний інтерес (стор. 6). Хоч відкриті й опубліковані С О. Висоцькнм
тексти лаконічні, вони дають цікавий матеріал для дослідження палеографії, історії
йкультури. Значення їх як пам’яток мови величезне, оскільки від кінця X II із X I I I ст.
не збереглося пам’яток, які можна беззастережно віднести до київських.
С, О. Висоцький зробив тонкий палеографічний аналіз кожного напису, особ*
ливо тих, що не містять у собі прямих дат. В книжці опубліковано 9 записів із прямими
* Див.: «Памятники русского права», в. I, М., 1952, стор. 241.
» Див.: «Древности», Труды Московского археологического общества, т. X IX ,
в- 111, М., 1902.
4 Б. Рибаков, зазнач. праця.
87 датами. 4 записи можна впевнено датувати на основі подій, про які розповідають Та
літописи. Ко*
Результатом палеографічного дослідження таких написів є таблиця гпаЛл
Софії Київської (X 1 — Х IV ст.) (crop. 122-123), в яких в основному повтор^™ »
ті ж написания літер, що й у рукописах цих часів. Щоправда, літери написів Ма Ся
деякі особливості в зв’язку з тим, що вони викарбувані на тиньку (стор. 125) ^ 1ь
тексти Софії Київської написано кирилицею. Однак виявлено кілька абревіатур
записаних глаголицею, й окремі глаголичні літери. ™Р» j
Найбільш трудомісткою роботою було розшифровування написів, бо зИа
частина граффіті погано збереглась, нерідко окремі літери й слова важко було і*ейа
тифікуватн. Через вибоїни, подряпини, стертості тиньку деталі текстів (літери, сл0вн’
навіть словосполучення) авторові доводилось відновляти за змістом. G. О. Висоцький ]
подолав ці труднощі, давши загалом переконливі читання та пояснення текстів #
рецензованій книжці опубліковано 92 граффіті, в тому числі 82 тексти, кілька з яких
уривки). З розшифруванням тісно пов язане тлумачення (й переклади) текстів. пГ»
розшифруванні текстів поганої збереженості природно виникають різночитання І
Зупинимося на окремих дискусійних питаннях у цьому плані. *• 1
Наприклад, не все зрозуміле в датованому записі X I ст. (№ 3), що його автол і
переклав: «В лето 6560 (1052) марта в 3-є розгромле (?), в 9-й_ (час) дня. Было же то» І
40-го святого мученика Евтропия» (стор. 17). О. С. Висоцькнй припускає, що тут це*
ться про якийсь розгром. Фотографія й пропис граффіто дозволяють двояко тлумачити
слово третього рядка напису. Крім запропонованого автором розшифрування йога
розъгръмле (від дієслова розггромити така форма малоймовірна), можна читати І
розъгръмле(н) (лігатура е з л під ним і винесеним над рядок н), або розьгрьме(л), Чі1
розъгръмле[сА) «розгримів (ся), розгриміло(ся)». Літопис під 1052 р. не наводить
жодних значних історичних подій (розгромів), але грім на початку березня (в середині І
березня за новим стилем) — явище нечасте, і воно могло спонукати когось до запису
Варто зазначити, що форма гремлеши (иегремии т) вжита в «Слові о полку Ігоревім/
а слово розгромъ фіксується тільки в X V I ст. 6. Немає підстав для перекладу «40-го ]
святого мученика Евтропия», бо Євтропій не входив у число сорока севастійськнх і
мучеників, принаймні його немає серед їх мозаїчних зображень у Софії *. Літеру м
під титлом в кінці рядка радше можна розглядати як незвичне скорочення слова і
моученикъ, що його автор граффіто облишив і в наступному рядку написав стго мчка.
Одни із рядків погано збереженого запису про Святослава Ярославича (№ 9) 1
С. О. Висоцький транслітерує так: мц/К мар[ы(т)]гъ дьнь… Проте на фотографії видно І
якісь літери, написані цією ж рукою, що, можливо, вказують на число з і (17) місяця. І
Є підстави вбачати в’язь після назви місяця й читати це місце так: март(а) вь дьнь
чи біь дьнь. Великдень 1077 р. припадав на 16 квітня 7, третій тиждень великого поста
був 13—19 *, отже 17 квітня було в п’ятницю, а в суботу цього тижня — день «особого
помииовевія усопших». Тому ймовірно, що руга була вдана в наступному ж році, а
не через кілька років, як твердить автор.
Якщо в записі № 11 йдеться про загибель князя Ростислава, то незрозуміла
транскрибована в книжці пасивна форма 8то п лп [н ]ь; адже добре відомо, що юний |
Ростислав Всеволодович утопився сам при переправі через річку Стугну. Кінець
слова досить пошкоджений. Не зовсім виразний і знак після л. Є підстави трансліте­
рувати і відновити текст інакше — йтоплъ [к]ьн[/Кзь], бо в противному разі невідомо,
куди віднести останню літеру к, що ї ї добре видно на фотографії.
Текст граффіто № 23 О. С. Висоцький транслітерує: сьподоби м/k гр іьщьн[а\г[о\
отьче хвіьда непобисноу азь сь онгьми чрьницАми, перекладаючи його так: «Удостой J
меня, грешного Федора, отче, и не побей снова, я с теми чернецами». Але навряд чи
в X II ст. писали ім’я Хвод чи Хвед (спотворене весодшръ). Літери хв ъ (сліди титла
видно на фотографії) розшифровуються як скорочення х[ристо\въ. На нашу думку,
зважаючи на різночитання в інших місцях, текст граффіто й переклад його такий: І
сьподоби м/k грпіиьн[а\го отьче хвъ да не повисноу азь сь онгьми чрьниц /Кми —«спо­
доби мене, отче Христів, щоб я не повис із тими черницями».
Не можна погодитись із транслітерацією, а також із тлумаченням кінця запису
38: «…Ако ты єсьть ыстьноуъ, що перекладається автором «… так как это истина».
У написі спостерігаємо написання ь , ь замість и, пор.: Съмеоновъ замість Симео-
нови. У зв’язку з цим текст можна ділити: ько т ы есь (=єси). Наступне слово під
6 Див-: И. И. Срезневский, Материалы для словаря древнерусского
языка, т. 111, СПб., 1903, crop. 152. ….
6 Див.: А. А. Белецкий, Греческие надписи на мозаиках Софии Киев­
ской,^ кн.: в. Н. Лазарев, Мозаики Софии Киевской, М., 1960, стор. 180.
див.: Л. В. Ч е р е п и и и, Русская хронология, М., 1944, табл. XV I.
• Див.: та м же. тлом, очевидно, бъ (-богь), пошкоджена літера ніяк не схожа на т , пор. напис
т,‘ ва ты в цьому тексті. Після займенника ты форма другої особи абсолютно зако-
с‘ іона. Згідно з цим переклад зазначеного місця має бути такий: «… так як ти еси
їійсно (воістину)».
Безсумнівно, на початку граффіто Ms 63 написане слово не гресщномИ, а титул
0Ао]с[оЬ\щ\ен]номіі (пропущ ено титло).
пр Дві глаголичні літери над написом про смерть Ярослава (J& 8), у кириличній
транскрипції м к, напевно, є монограми, які розкриваються так: моудрыи кън/Кзь.
Окремі пошкоджені місця, що їх оминув публікатор, можна відновити: [a] m[ol;
йьсг[володъ) (№ 4), … богатомоу грехи [оубогоу доб)рыми делы (Nt 33, nop. № 24),
и \боуди] помощь[н]икъ (№ 46), Ібе]щисленыхъ (№ 59) та іи.
Відзначимо різночитання деяких знаків: отрочько (№ 4), сьтворишж (№ 5),
семьсътъ, Я н ъ чи н ъ (№ 25), русьскъи (№ 27), хрьстъАном\ь] (№ 36) та ін.
В окремих випадках є підстави інакше трактувати певні місця текстів. Так,
наприклад, навряд чи в написі Михаль скопдсовъ прощеникъ (№ 56) друге слово можна
тлумачити як прізвище н поєднувати з ім’ям, адже скопось < гр. охоло; «на­
глядач».
Дещо докладніше зупинимося на найдовшому тексті про Боянову землю (№ 25).
Автор рецензованої праці робить припущення про значення слова драниць («частина,
відрізок, шматок») й читання його (дарниць, доаниць), незважаючи на те, що воно в
написі досить чітке. Між тим, драниця (рос. драница, дрань) «гонта, тонкі дощечки
для покрівлі» живе й у сучасних говірках східнослов’янських мов. В українських
пам’ятках це слово фіксується з X V I ст.*. У словнику П. Беринди драница поряд із
дошка, дыль е в перекладі реєстрового доска10. У граффіто йдеться не про «собольи»
гривни, а про «семьдесАть гривьнь соболии», тобто соболів.
Список імен, що перелічені в граффіто, вимагає спеціального вивчення для
з’ясування не тільки їх етимології, але й границь між ними. Наприклад, з початку
переліку не ясно, чи йдеться про двох осіб або про чотирьох: Якимъ о Дъмим, Пате­
лей (’) С типъко , а також незрозуміло, чи в записі маемо ТЦдоръ [а] то 8быновъ
(< * УбынБгъ, пор. ст. чес. Ubynfiga), чи То8быновъ.
Словосполучення крила (к8пи) землю кн/Кгыни бояню свідчить про те, що в за­
писі йдеться не про топонім (як пам’ять про Бояна). Дивним було б, коли б у написі
не названо було або принаймні не було вказівки на особу, яка продає (продала) землю.
Тут ідеться про якогось живого Бояна. Не виключено, що це ім’я дійсно має зв’язок
із поетом Бояном, згадуваним у «Слові о полку Ігоревім». Є підстави для припущення,
що землю Боянову купила діяльна вдова Всеволода Ярославнча (померла 1111 p.),
який «излиха же люблАше чернорисцЪ». Цей унікальний настінний запис навряд
чи дозволений був би дружині Всеволода Ольговича (померла 1179 p.), яка до того ж
мала власну Кирилівську церкву. З ранішим датуванням запису дуже в’яжеться зга­
дка про Бояна як «соловия старого времени» в «Слові о полку Ігоревім». Дійсно, для
автора поеми (1187 рік) Боянів час був «старим».
Усі тексти, що їх опублікував G. О. Висоцький, відзначаються стислістю, але
багато з них подає важливу історичну інформацію, особливо тексти X I ст. (точна
дата смерті Ярослава Мудрого, про покладання саркофага Всеволода Ярославнча,
мир на Желяні, прихід Святополка Ізяславича, поставлення за митрополита Іларіона,
князювання Святослава Ярославнча, смерть епіскопа Луки). Такі тексти — важливі
історичні документи. їх лаконічність зумовлена, з одного боку офіційною забороною
«різання на стінах», а з другого. — тим. що на стінах нелегко було викарбовувати
літери.
Протягом тривалого часу виробились певні зразки написів, особливо благальних
і повідомлень про смерть тієї чи іншої особи. Але їх не можна вважати за штампи.
Навіть у найпоширеніших благальних записах (їх 23 і два близькі до них), а також
зверненнях до святих, зображених на фресках (їх 16), дуже мало таких, які відріз­
няються лише іменами тих, хто звертається. Порівняно багато записів автографічних
(17). Кілька записів пояснюють зображення на рисунках (3). Разом записи цих груп
становлять близько 70 відсотків від усіх опублікованих.
Досить мало записів про смерть історично відомих і невідомих осіб (8), похо­
вання та поминання князів (2). Один напис заздравний. Три написи являють собою
дати без іншої інформації. Про різні (переважно історичні) події повідомляють 7
записів.
Граффіті Софії Київської дають важливі матеріали для вивчення історії мови,
тим більш що серед них є тексти з прямими датами або такі, датування яких безсум­
нівне.
•Див.: «Історичний словник українського язика», під ред. проф. Є. Тимченка,
т. 1, X .—К., 1932, стор. 822.
10 Див.: «Лексикон словенороський Памви Беринди», К-, 1961, стор. 34. Рецензії
Матеріали граффіті не спонукають до якнх-небудь нових узагальнень, алр
повнюють і підтверджують відоме з інших пам’яток X I— X IV ст. Всі написи —.
гінали. Деякі мовні факти вони засвідчують чи не вперше. Написи на стінах зрод^*
не тільки досвідчені особи, добре знайомі з нормами тодішньої орфографії. Б іл 1*
частину записів, очевидно, зробили прості люди, яким не так часто доводилось пис ^
Тому не дивно, що в текстах трапляються пропуски окремих літер, описки:
(№ 43), со\в)ему (№ 29), мно[гая] (№ 62), престави[сА] (№ 49) та і-н., помилю[ц\
ПАнтелпимоне (№ 47). Письмо Тх великою мірою відбиває живу мову тієї доби, к — X
шість написів, безсумнівно, зробили стародавні кияни. Однак чимало благальні*1′
автографічних записів зробили мешканці інших міст і сіл. До митрополичої цЄоІХ ■
прибували мандрівники з досить далеких країв давньої Русі. Про це свідчить, напп
лад, автограф шВоинегь фдо ЖурАговиць подоцаншь» (№ 22), в якому відбито діале
ну полоцьку рису —- ц замість ч. Запис зробив, наприклад, варяг Акуон-ъ мь эд’
С. О. Внсоцький дійшов переконливого висновку про те, що «граффіті Сол-ї
К иївської, поряд із знаменитими новгородськими берестяними грамотами й напис*
на знарядді праці та побуту, є неспростовними документами, які свідчать про вели*»
поширення письменності серед народних мас» (стор. 13), а написи X I I I — X IV ст. «поз­
ливають світло на рівень писемності й взагалі культури того часу, спростовуй
тезу буржуазної історіографії про повне завмирання культурного життя Києва
період татаро-монгольського панування» (стор. 106). 8
Автор слушно зауважує, що стиль і мовний колорит багатьох написів близький
до літописного (стор. 138). 11
Мова граффіті може бути об’єктом окремого дослідження. В ній привертаю?
увагу деякі фонетичні явища давньоруської мови. Насамперед відзначимо повного^
лосні форми у власних назвах і похідних від них — Володимиръ (№ 5), біьлогородь.
скыи (№ 10), ГородАтиничь (№ 18), всеволожа (№ 25), у прийменнику передъ (№ 25/
Різноманітні написання знаходимо в префіксі книжного слова преставитисА: ппь
стависА (№ 10,53), прп(\та\висА (№50), переставилъсА (№ 12) і навіть приставЩ сі
(№ 52). У написах відбито початкове о замість є та а: Олисавп (№ 27) — пор. Єлиса.
виничь (№ 25), ОгаВиі (№ 60), олътарь (№ 73).
Безсумнівні написи X I ст. досить регулярно зберігають редуковані: розъгръ•
м(л)е (№ 3), четвьрг (відсутність кінцевого ъ можна пояснювати як описку), кън&зь
отрочько (№ 4), сътворишА, С вАтопълкъ, О льгъ (№ 5), х.съпен[и\в (№ 8), кън&зкилъ
дьнь (№ 9), бплогорооьскыи (№ Ю), съпаси (№ 13), сътвор илъ, дьнь (№ 4). Однак,
якщо датування С. О. Висоцького достовірне, то вже в цей час маемо випадки зан*
паду слабкого ъ , поплутання ъ і о: кнАзь (№ 6), поставлено … влдка (№ 7) і т. ін.
Регулярно пишуться редуковані в більших записах X I — початку X II ст.:
съподоби мА гр 1ыиьн[о\г\о\ отьче…, чрьницАми (№ 23), с то плъчи, кънА гы ни (№ 27),
мечьникоу къ(н)Ажоу (№ 31) та ін. Однак у текстах X II ст. поряд із правильним вжи­
ванням вже зустрічаємо чимало випадків опускання слабких редукованих, плутання
е — ь, о — г , прикладом чого є запис про Боя нову землю (№ 25): кнА гы ни, всеволожа,
Дъмило (Домило), Стипъко Нпжьнович, Я н ъчи н ъ, Сьмьюнъ (Семьюнъ), БързАтичь,
вьсю, въдала, семьдесАтъ, семьсътъ, гривьнъ. У всіх текстах, крім слова Якимъ
(№ 25), після г, к, х написано ы : великыи, роусьскыи, благыи (№ 4), бгьлогородьскыи
(№ Ю), кънАгыни (№ 27), убогыи (№ 24), грехы (№ 33). Достовірний випадок на­
пису ы замість и тільки один: помозыте (№ 42 з X II ст.). У слові Я н ъ ч и н ъ (№ 25)
насправді маємо и, а не ы, яке транслітерує С. О. Висоцький. Трапляеться е на місці п
в одному записі X I ст. — лета, неделгъ (№ 9), двох записах X II ст. — грехы, делы
(№ 33), грешъномоу (№ 35). Можливо, и замість гь відбито в слові ти м и (№ 25).
Привертають увагу кілька членних прикметників ( X II I — X IV ст.) без кінце­
вого и: Кволы (№ 58), грпшны (№ 57), помилоу мА (№ 67).
З морфологічних явищ відзначимо паралельне вживання закінчень -оу(-у), -ю
й •ови, -еви в формах давального відмінка чоловічих імен: М ихаилу (№ 28), Петру
веодулои (№ Зо), И(оан8 (№ 35), [Ив[ачичю (№ 32) тощо й Ставърови (№ 19), Г[е\ор-
гиеви, Василь[е\ви (№ 31), Аноре*в\и) (№ 33), Григореви (№ 34), Съмеоновъ (№ 38),
Лазорева (№ 61), Павълови (№ 80), Борисови (№ 79). Проте в загальній назві -ови за­
свідчено тільки один раз: попови Иваноу (№ 37).
Відзначимо, що в одному записі X I I ст. (№ 37) в орудному відмінку однини слова
имА виступає форма им/кмъ.
Іменник соболь у род. відм. ми. зафіксований у формі соболии (№ 25). Вкажемо
й на кілька форм орудного відмінка множини іменників чол. р.: передъ попы, послухы
(№ 25), грехы, делы (№ 33).
При формах перфекта відсутні форми дієслова б ы ти: кън А ж и лъ (№ 9), пере­
ставилъсА (№ 12), сътворилъ (№ 14), крила, были, въдала (№ 25) та ін.
Кінцеве -шь маемо в формах 3-ї ос. одн.: погаснешь, с та я ть (№ 73), избавить
(№ 59).
Цікаво, що в записі X II ст., де регулярно вживаються ъ , ь, виступає займенни­
кова форма менп (№ 37). Щоправда, приклад не зовсім переконливий, бо літера <
графічно не надто виразна.
90 тшттш^ ^ штяш, Рецензії
дііж прикметниковими утвореннями виділяються слова типу бояню, вселоложа
.. 15), Късн/ктинь 26), къ[н]кжоу (№ 31), пъпадиА съмьюнк (Л1? 53).
(“ Хоч у граффіті Софії Київської представлена порівняно невелика кількість
(багато з В0(Р1ЭН» Х «кетах) однак окремі слова засвідчено чи
вперше — слова драниц-я (М 25), забоиник-ъ (№ 61).
«е Великий відсоток лексики написів становлять імена й похідні від них слова
Крім кияжних давньоруських імен, тут ще зустрічаємо Жизнобоудъ (№ 15), Жадъко
Д 76), т ? ? н прЖурЬпвиць (№ 22), Копылоеичь, бояню, Нпжьновичь (№ 25 ),
Л’о0/і*ІмИ № і? ,’.? * 3 них* як 1 ймена Дъмило, Стипъко (№ 25), потребують
( № и Г °Н’ Р0Д» ‘ ИІ»ІИШ0М0’ НІ О— « « е ь »
№ 18).
Грунтовна праця С. О. Висоцького е важливим внеском у скарбницю дослі­
джень історії “ культури Київської Русі. Нові старовинні оригінальні тексти, виявлені
0. О- Висоцьким у Софи Київській, повинні стати предметом спеціальних дослі*
Й !!х іГ с т “К а ?а°кож те^їи7 ^ — ° х 7 н ^ КУ Граф.фІТІ’ КУДИ ВВІЙДУТЬ інші записи
^ я Уд «Н м „ \ ^ Г » І Х У П »0Р*ДУ« нас новини
В. Н ІМ Ч У К

Категорія: Журнал "Мовознавство"

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.