Михайло Яцків – Збірка творів

ЖАЙВОРОНОК

Художник приїхав у рідне село, нудився і блукав серед І розбудженої весни —■ полями і лісами. Потім брав з собою! альбом і палітру, але серед давно знайомої природи нічого! його не захоплювало.

Його точила нудьга.

Від якогось часу він помітив, що одна молода селянка, і вдова, зустрічає його по два-три рази щоденно; її вигляді говорив, наче вона хоче про щось у нього прохати, але все] кінчалося тим, що тільки привітається і віддаляється швид-1 ко— смутна, несмілива і прибита якимось горем.

Він спитав про неї вдома. Сестра розповіла,  що та се­лянка з першого дня його приїзду прохала, щоб повідоми-і ти її, коли вона могла б навідатися до нього.

Справа в тому, що восени помер її єдиний син, яким І художник дуже милувався минулого року і навіть почав] малювати його портрет. Бідна мати так затужила за оди-1 нокою втіхою і надією, що після смерті хлопчини її не бере! ні сон, ні робота. Вона все шукає його, блукає всіма тими! стежками, якими маленький сірома вибігав їй назустріч, І коли поверталася до панського лану; плаче, ходячи берегом,І де хлопчина пас панську худобу і виспівував тужливі пісні;! тиняється, голосячи по цвинтарю так, що люди не можуть! її розрадити…

Вона все хоче сказати щось художникові, прохати його, і але як тільки намагається почати розмову, сердечний плачі обриває її мову. Можна відчути безталання матері хоч би| з того, що вона часто після цілоденної блуканини і плачу! за своїм Івасем, без страви і води, бувало, впаде на березі! і дивиться в небо. І коли сутінки почнуть тремтіти вечір-! німи віями, їй здається, що її дитина злітає жайворонком] на  землю і з кожної грудки  сірої ріллі  дивляться на неї І

 

»              милі оченята. А ранком бачить вона, як дитина піді-

нм.нться з веселим щебетом вгору і на проміннях сонця ні В серця до неба нанизує її сльози…

Після сестриного оповідання художник неначе проснув-і и під сплячки, відчув себе здоровим. Він пішов до світлиці, її нпі невикінчену картину і почав малювати з незнаним досі Цхопленням.

Він бачив перед собою, як Івась при заході сонця вигля­дає матір крізь віконце, а потім мати здалека помічає, як і похиленої хатини вилітає сірий метелик з ясною голівкою. • Ісь він злетів швидко в долину, зник у ярку, вона зупини­ли я на протилежному боці і через кілька хвилин перед її очима, змученими цілоденним сонцем на панському лані, ии|ііінає дрібне створіння і котиться, як сіра грудка ріллі. Ледве підросло від землі, а вже вітає її срібним щебетом і і міхом. Мати ловить його на руки, голубить і цілує. Коли піп біг до неї, то взяв старий батьків бриль під пахву; мати ІПускає його на землю, він одягає бриль по-парубоцьки на голову, біле волоссячко опадає на плеченята, задиханий хлопчина хватає материну руку і йде з нею широким кро­ком додому. А за ними по росяній траві лишаються сліди діюх пар ніг, як двох яворових листків: однієї — більшої, і|і\ тої — маленької…

І виринав Івась перед художником із своїм конопляним колоссям, білим личком, чорними оченятами — в різних по-і.і х та освітленнях. А коли картина була готова, бідолаш­на мати заплакала від радості, бо побачила на ній живого і іша в образі жайворонка, що привиджався їй у небі, коли, мбита горем, вдивлялася в його глибінь.

Хто бачив цю картину, той забував журбу, линув сер-|ЄМ у простору сонячну глибінь, мандрував із сірої ріллі чудовими долинами і згір’ями в голубу далеч весняного краєвиду.

Одного не добачили люди в тій картині: в глибині крає-ииду синів струмочок серед незабудок, а біля нього — са­мотня стежинка, що вела у далекий світ.

Чи був це струмок материних сліз, чи самотня стежинка кудожника?...

Категорія: Михайло Яцків – Збірка творів

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.