Журнал "Мовознавство"

I. К. БIЛОДІД, КАМЕНЯР УКРАЇНСЬКОГО СЛОВА. К., «Наукова думка», 1966, 66 стор.

Мова творів I. Франка і його лінгвістичні погляди були вже об’єктом спеціальних
досліджень. Однак лише після видання творів великого Каменяра у двадцяти томах ши­
рокому читачеві стала приступна його основна творча спадщина. До 110-річчя з дня на­
родження І. Франка громадськість дістала ряд нових праць, у яких всебічно проа ■авізо­
вана творчість письменника, розкриті його погляди на мистецтво слова. Перед нами на
повний зріст постала велична постать пристрасного революціонера, ученого, геніального
майстра художнього слова, що знайшов своє почесне місце серед визначних діячів куль­
тури і науки світу. Цінність спадщини І. Франка не раз уже підкреслювали. А отже й до­
слідницькі зобов’язання наші перед нею великі й почесні.
Серед нових праць про творчість І. Франка не може не привернути уваги книжка
І. Білодіда «Каменяр українського слова», у якій дається відповідь на ті питання, що по­
стають при ознайомленні з мовною діяльністю І. Франка, такою складною, глибокою і
важливою для теорії й практики сучасної мовознавчої науки. Основне значення рецензо­
ваної праці в тому, що нею розпочинається новий етап у дослідженні мови 1. Франка.
У ній вдало поєднано розгляд теоретичних настанов Каменяра в галузі мови з аналізом
мовних особливостей його творів, сформульовано основні методологічні настанови подаль­
шої праці, окреслено дослідницькі об’єкти і вказано на спосіб їх докладної наукової характе­
ристики.
І. Білодід підкреслює, що в особі І. Франка поєдналися і видатний дослідник, вче­
ний, який «своїми теоретичними працями, глибоким розумінням справи, шляхів станов­
лення і удосконалення української мови в загальнонаціональному масштабі, її суспільної і
естетичної природи та функції активно, дійово впливав на шляхи цього розвитку і форму­
вання, на виховання самого розуміння цих шляхів» (стор. 3), і геніальний майстер худож­
нього, наукового і публіцистичного слова, розбудов ни к структурних стилів української
літературної мови, творець, «який в останній чверті XIX і на початку XX вв. обгрунтував
її розвиток на шевченківській основі, далі розширив творчі можливості рідного слова,
збагатив його силу і нев’янучу красу, ще вище підніс престиж і славу української мови
серед мов усіх народів світу» (там же).
Тут, у цій колоритній характеристиці, уже подано й ті загальні настанови та дослі­
дницькі домагання, які не можуть не враховувати вчені-франкознавці в подальшій праці.
Автор рецензованої книжки змальовує «складну мовну ситуацію», в якій працював
І. Франко і в якій визначив свій мовно-творчий шлях, «свою наукову і суспільно-естетичну,
художню концепцію». Така складна ситуація створилась у мовному житті тодішньої
Галичини, Буковини й Закарпаття в зв’язку з відторгненням цих земель від наддніпрян­
ської основи. Адже місцеве мовлення тут розвивалось не тільки в «природних», а й у «ви­
мушених контактах» з іншими слов’янськими й неслов’янськими мовами. Подаючи справді
наукову характеристику цих умов та ставлення до них самого І. Франка, І. Білодід під­
креслює, що «він з честю впорався з цією складною мовною ситуацією» і в цьому його
велика історична заслуга. Дослідник цілком слушно наголошує на тому, що І. Франко і
в ряді своїх теоретичних праць обгрунтував, а у власній творчій практиці завжди дотри­
мувався думки, що єдиною українською літературною мовою є той національний тип, що
виробився на Наддніпрянській Україні і ствердився в творчості 1. Котляревського,
Т . Шевченка, Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного та ін. Він засудив
та відкинув і «народовську» мовну практику, і «язичіє» москвофілів, і взагалі всілякі
буржуазно-націоналістичні намагання створити якусь окрему «галичанську» мову«. Ви­
ходячи саме з таких поглядів, великий Каменяр здійснив подвиг ще більшої історичної
ваги: «Усією своєю науково-теоретичною і художньою творчістю 1. Франко стверджував
рівноправність, силу, могутність, красу мови українського народу як однієї з чітко окре­
слених у своїй самобутності й історичній ролі слов’янських, зокрема — східних, мов,
утверджував її престиж у великій сім’ї народів світу, підносив її, вслід за Шевченком, до
рівня найрозвиненіших літературних мов світу» (стор. 8).
Стверджуючи саме таку оцінку діяльності І. Франка, осмислюючи його творчу тео­
ретичну й практичну працю, підкреслюючи ідейно-теоретичні основи в його поглядах,
що випливали з тогочасної боротьби за соціальне й національне визволення народу, І. Б і­
лодід завершує цю влучну характеристику такими словами: «В його особі щасливо поєд­
налися могутній інтелект ученого, геній митця і динаміка революційної дії титана-борця»
(стор. 9).
У другому розділі праці І. Білодіда аналізуються погляди І. Франка на мову, зо­
крема на її роль у суспільстві. Тут автор розкрив дуже важливі франківські настанови, які
підводять до аналізу мови і стилю самого письменника. І. Ф ранко твердив, що мову можна
розглядати тільки в безпосередньому зв’язку з усім суспільним розвитком, що це лише
один з духовних скарбів народу серед надбань суспільних та економічних .
Засвідчуючи визначний талант І. Франка як митця поетичного слова, І. Білодід
указує на пафос його творчості, на новаторство в_лексиці, у термінології, у фразеології, в
93 образному виразі, шо відповідають вимогам нової епохи, революційному рухові робітни­
чого класу. Саме революційно-демократичний досвід І. Франка, близький до революційно-
закличних настанов К- Маркса та Ф. Енгельса, породив натхненні слова його поезій.
У його поетичній мові вперше в українській літературі засяяли такі слова і словосполу­
чення, як вічний революціонер, всесвітня революція, робітники, пролетарий, вільний сві­
точ, велика пожежа народного бунту, соціалістичний лад, соціалізм, робітники твердо-
рукі, труди і бої, праця, братерство, свобода, боротьба та ін.
Далі І. Білодід наголошує на тому, що І. Франко своею мовною практикою, зокрема
художньою, ввів в українську мову численну соціально-філософську мовну символіку,
динамічні метафори бойового наповнений. І все це «на багато років визначило розвиток
мовних засобів української передової соціальної художньої літератури, насамперед поезії,
і суспільно-політичної, економічної, літературознавчої лексики та фразеології україн­
ської наукової і публіцистичної мови» (стор. 18).
Третій розділ книжки І. Білодіда підводить до глибокого розуміння мовних багатств
прозових творів І. Франка. Мова його прози схарактеризована в розвитку, в складному
процесі збагачення. Адже саме в результаті цього вона дійшла до рівня і багатства мови
фундаментальної української прози нових часів, а також прози загальноєвропейської.
Як відзначено в книжці, І. Франко справді був свідомий великих вимог до прози того часу
і докладав багато зусиль до вдосконалення п мови, зокрема в специфічній діалектній
ситуації тодішньої Галичини. Він і тут був не лише практиком, а й теоретиком. І. Франко
справді, за вдалим висловом І. Білодіда, глибоко вникав у «те вічне питання про межі
заглиблення художника в шліфування мови свого твору» (стор. 28). І великий Каменяр
слова досяг того, що поставило його на чільне історичної ваги місце. У високій організа­
ції мови його прози легко переконатися, проаналізувавши мову хоча б кількох з його ве­
ликих прозаїчних творів. У книжці І. Білодіда розглядаються мовні особливості повістей
«Борислав сміється» і «Перехресні стежки». І вже навіть попередній розгляд фактів привів
автора до незаперечних висновків, які стануть здобутком нашої науки про І. Франка. Тут,
зокрема, й таке узагальнююче положення: «До яких би мовних засобів не вдавався пись­
менник — чи буде це компонент живорозмовний, пісенний, чи тонкий художній вислів,
заглиблений в асоціацію, натяк, ремінісценцію, чи слово інтимно-довірливе, епосно-па-
тетичне, чи слово, що зачіпає грані чуттєвої, психологічної сфери, як би ці засоби своїм
мистецьким малюнком не створювали тієї музики, ритмомелодики слова, яку Франко
знав і любив, майстром якої був, — на всьому цьому лежала «печать його духу», печать
соціально-публіцистичної забарвленості, ідейної цілеспрямованості» (стор. 38).
Четвертий розділ книжки І. Білодіда розкриває перед читачем теоретичну й практичну
діяльність І. Франка у формуванні і розвитку наукового і публіцистичного стилів та їх
мовних засобів, тобто ту сторону мовної творчості великого майстра слова, яка досі не була
належно висвітлена. На численних прикладах І. Білодід доводить, що І. Франко вніс у
науковий і публіцистичний стилі української літературної мови ту ж бойовитість, при­
страсність і ясність думки, яка пронизує його художнє мовлення. Разом з тим письменник
зумів творчо використати і утвердити в українській літературній мові вироблені на той
час наукові поняття, дефініції, формулювання. Крім конкретного аналізу мови і лінгві­
стичної концепції великого Каменяра, в праці І. Білодіда поставлено ряд важливих пи-І
тань, які наші мовознавці повинні висвітлити ближчими роками. Насамперед ідеться про]
створення Словника мови І. Франка, над яким уже працюють мовознавці Львівського
державного університету ім. І. Франка. На порядку денному — «глибоке, багатопла­
нове дослідження самої цієї мовностилістичної системи (в поезії, прозі, драматургії, нау­
кових і публіцистичних творах, епістолярії)—в лексиці (різноманітність, багатопоня-
тійність словника, засобів словотвору, синоніміка і под.), фразеології (багатствоїї джерел,
глибоке знання і застосування фольклору, народної фразеології, новаторства у висловах,
афористичність, крилатість вислову, точність, ясність формулювань), синтаксисі (бага­
томанітність конструкцій речення і великих синтаксичних сполук, градація елементів
фразної єдності, логіка, діалектика фрази і ін.), в образній системі (епітети, характер і
джерела метафоризації, джерела образності і под.); польська, російська, німецька мова
ряду творів І. Франка; композиція і взаємодія в мовній системі письменника засобів
художнього, наукового, публіцистичного стилів, їх взаємопроникнення і взаємосполучу-
ваиість та ін.; наукове визначення місця І. Франка в історії української літературної
мови (і, в певному зв’язку з цим, — значення західноукраїнського мовного компоненту
в історії української мови) — і под.» (стор. 34—35).
Написана з натхненням, з любов’ю до І. Франка, книжка І. Білодіда захоплює чи­
тача, зацікавлює його, збуджує інтерес до творчості великого майстра художнього слова,
її з задоволенням прочитають усі, хто любить художнє слово та його кращих майстрів.
Праця має велике виховне значення, бо в ній читач знайде нові важливі дані, що допов­
нюють близький нам образ одного з найвидатніших революційно-демократичних діячів,
захисника трудового люду.
В. ВАЩЕНКО (м. Дніпропетровськ)

Категорія: Журнал "Мовознавство"

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.