Михайло Яцків – Збірка творів

МОЛОДЕ ВИНО ГРОНИТЬСЯ…

Було це не за наших часів, а якихось двадцять років після панщини.

Великий камінь лежить на горі під дзвіницею.

Сім кремезних парубків ледве зрушили б його, і він мжить десятки років і западається в землю. В неділю та і пита відпочивають на ньому старі бадіки, покурюючи Польки, молодь обступає їх і часом дехто вшанує його — н адкою.

Одного літа були страшні зливи. Гірський потік, що иміпе серединою села, вчинив таку повінь, що вона заглу­шувала своїм шумом околицю, поривала столітні ялиці та Грубезні колоди несла, як тріски. В цю повінь потік при-Цотив камінь з невідомих сторін, але не мав уже сили нести нию далі, тільки залишив у долині серед села. Тоді юний ІИлач Кость Громовик узяв його на плечі і заніс на гору МІд дзвіницю.

А коли він був уже в літах, не раз в неділю обступали йти ґазди, і дехто запитував:

—           Чи підняли б ви ще, нанашку, цей камінчик?
Громовик, бувало,  гляне  поза  себе, погладить старого

Пруга і, коли тільки збере його охота, усміхнеться та сидя­
чи починає підіймати поволі тягар, що зламав би тура. По-
і і.шить його на хребет, перенесе з одного плеча на друге,
.і>лише ним і покладе на місце. А часом, бувало, скаже:

—           Який він великий, а чоловік з’їв би його!

Коли молодь не довіряла, Громовик пояснював з усмі-Цом:

—           Витешу з нього млинове колесо, і ти з’їси його з хлі-

Громовика знали на цілому Підгір’ї. Вишивав він славно іі|імки, творив нові мотиви, сипав щедро узорами, як цві-

101

 

том з рога достатку на підкарпатський люд. Молодь, навітьЯ старші ґазди, пишалася в його сніжних сіряках і киптарахЯ з багатими вишивками, китичками і шнурованими в’язан-Я нями з червоної і синьої заполочі. Прийдеш з міста в село.Я і серце радується строєм, що вийшов з духу народу та І з його підсоння через мистецькі пальці Громовика.

Жив він сам, одинцем, хоч придбав майно своїм талан-1 том. Зате бистрі, верткі, як сарни, дівчата бігали до нього І навіть з далеких сіл, пололи грядки, садили городину, неї одна молодиця покинула б нелюба і догоджала б Громови-Я кові, щоб тільки навчитися його мистецтву; але ні в когоЯ не стрибала так справно голка в пальцях, як у Громовика, І а вже щодо ножиць, то в цьому ніхто й не пробував наслі-Я

дуватн його.

Сидить, бувало, Громовик на ослоні перед вікном, чор-1 ний, кучерявий жмуток волосся злітає з чола на здоровеЯ смагляве лице, голка мигає блискавкою у вертких пальЯ цях, дівчата півколесом довкола нього на стільчиках,—Я сніжне сірякове сукно, червона і синя заполоч міняться псЯ осмалених і рожевих личках та карих оченятах, одна обстьобує рукав сіряка та вишиває коміри, друга — на груЯ дях лиштви і кишені камізолі.

Весела гутірка і жарти, лише одна дівчина мовчить І увесь час і тільки поведе коли уважливим оком по Громо- і вику. Це кругла сирота — бідна Палажка.

Час до часу вбіжить інша дівчина, вийме сувій з-піді пахви і кладе перед Громовиком. Він мірить п’яддю розЯ простерте сукно, каже дівчині обернутися, кине оком на їш стан, плечі та лікті — міра готова.

Ноша з-під рук Громовика мала неначе таємну силу. ‘1 Він підкреслював вроду сільської молоді та її природну , бадьорість. Може, тому й весілля так роїлися на Підгір’я музики лунали і творилися пісні, з яких можна було Я скласти величну поему.

Хто ж на тих весіллях і святах був наймилішим гостем, про кого найбільше дбали свахи, щоб його чарка і що­найліпша страва не минула? Хто водив перед танцям 1 співанкам, що розвивалися під його орудою, як китиці кві­тів, навіяні народною душею, хто підіймав буйну веселість? Це був митець любові і краси — Кость Громовик.

Він не знав утоми в праці, ні в танці, мав камінне здо­ров’я і левину силу. Любив своє мистецтво, розповсюджуй вав його між народом, але одна річ головно радувала йогв

102


І, крім Палажки, не давав нікому дотулитися до неї. Мав мім у себе на городі кілька стежок винограду. Пильнував ііоіо, як ока в голові, завивав соломою під зиму, і той вино­град  щороку  давав йому зі сонячної ласки соковиті  грона.

І все, коли він повертався з весілля, оглядав свій ви-ІОГрадник, і, коли молоде вино гронилося, він бачив у иі.ому юне покоління.

Та одної ночі сусід-багатій повиривав щепи, потоптав іпіііоградник.

Не встигло одне лихо забутися, як нова тяжка журба придавила Громовика. Ось його нива, що межувала з по-Вдістю вдови-заволоки, з року на рік звужувалася на ски­бу, а коли пішла чутка, що Громовик готов одружитися я Палажкою, хапчива вдова забажала підійти до нього і підманути до одруження з собою.

її неділю гості відвідали Громовика. Почали з погоди, м мішка горілки стояла на столі.

Вам, куме Громовик, от оженитись би, нажити доб-г>.   -почав посередник.

Пуста бесіда,— докинула вдова.

Громовик сидів на ковбані коло припічка і курив мовчки ЦЮльку. По слові вдови затліло його око. Встав і вийшов через сіни до другої хати.

Вдова тим часом давала знаки своїм посередникам, щоб ■ережно бралися до діла.

А Громовика не було та й не було. Так і пішли непро-IIIі ні свати з нічим.

Того вечора Громовик зустрівся з Палажкою. Поглянув м її очі, як у далекий світ, і спитав:

—           Чи пішла б ти за мене?

Дівчина прижмурила очі, збираючи всю увагу до голосу 11 рця.

—           Чому питаєте?.. Ви ж знаєте, що в мене ніколи й
Нікого, крім вас…

Він покрутив нетерпляче головою.

—           Дякую тобі за щире слово, але моя весна минула
II не вернеться. Тепер слухай, що скажу. Я записав на тебе

іту, свій  мозолистий  талан,  засадив  нові щепи на горо-н   ( ам незабаром  я вмру.  Ти до часу нікому про це ані ■ мміа, а потім, запам’ятай   це   собі,   одружися. Дай   руку! Дівчина затремтіла, підняла поневільно руку, він стис­ну п її і щез у сутінках.

За місяць Громовик помер. Про нього пішла чутка, що

103

 

він став упиром, що закопав казан грошей за грубкою у ста-ІН рій зруйнованій хаті, але закляв їх так, що лише той зможеі їх здобути, хто на тому місці заріже чорного цапка з трьо-1 ма білими волосинками на хвості.

Сусідка мала трьох синів і всіх відправила на полонини! за чорним цапком. Але вони всі пропали без сліду, а вона! сама зійшла з розуму. Шукала і копала за грішми, опові-| дала, що Громовик-упир душить її по ночах і не дає спати.І

На місці старого Громовика почала ґаздувати сирота І Палажка. З молодим чоловіком. Вони збудували нову ха«і ту і розвели виноградник. Кажуть, що хто з нього нап’є-| ться вина, той стає таким дужим, що може млинове колесо! нести на своїх плечах та ще й за дівчиною оглянутися.

1912.

Категорія: Михайло Яцків – Збірка творів

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.