Михайло Яцків – Збірка творів

БЛАГОСЛОВЕННЯ

Кров’ю пливе   осінній    захід сонця   крізь   шпитальні
вікно.    ,.

Серед тишини на границі життя і смерті — стогін, глухі зойки, в ушах шум: нужда і нудьга, як море] Хвиля за хвилею жене — не здогонить і гуде: горе,  гореі]

горе…

Між  хворими була жінка, в головах її — таблиця,  що

свідчила про те, що їй зосталося недовго жити.

Інша будучність її чекала. Дивилася вона на своє жит* тя, оглядала, наче оповідала його…

її чоловік, зарібник при фабриці, працював тяжко, б* вало, ніч його прижене, ніч вижене з хати,— ні свята, ні неділі вільної; покашлював—показувалася кров. Мину! час, як його праця давала хліб і сприяла здоров’ю. Ним вона стоїть каменем у горлі, ломить і вбиває. А пани-людої їди, проклинаючи бога за те, що робітник родиться лиця з однією парою рук, продовжували визискувати його.

А він хотів і мав з ким бавитися: коли повертався до*
дому, йому назустріч всміхалося дитя і лепетом «тата» ві­
тало його.         1
Коли помирав, то прохав дружину, щоб сиділа з дити«
ною біля його постелі. Дивився на них довго-довго, а вкійІ
ці сказав, що на тім світі вже не будуть ним орати,— і та

згасли його очі.

Зосталась в неї єдина втіха — дитина. Взялася до тяя

кої роботи прачки.

Та що ж, коли побачила, що очі дитини під тінню доі гих вій ставали щораз виразнішими, личко окрашував за надто багряний рум’янець, усточка, бліді вдень, стягалис увечері, і дитя покидало дерев’яного коника, а головка нього чимраз ставала більш гарячою.

 

г

Воно бралося за неї рученятами, покашлювало й нуж-дпііло,— відізвалася батькова слабість. І ось смерть заби-і’.н  у матері всю її надію.

Так і пішло дитя за батьком у могилу, а вона — знову

і іма.

«Що ж діяти?.. Як буду далі те життя провадити? Мої- дав дитя, бог і взяв його назад…»

І Іа кусень хліба продовжувала заробляти пранням. Л иосени простудилася і ось прийшла до шпиталю.

вморена тілом і духом, вона швидко піддалася хворобі.

Відчувала,  що  надходить   кінець,  погодилася  з  долею

І оглядала думкою все своє гірке  життя.  Пригадала,  як,

помираючи, батько й мати благословили її на цей світ. Чула

і ту того благословення, бо гірко бідувала,  але не скрив-

I   дила нікого.

Це благословення було її заповіддю. Хотілося  лишити IV благодать на когось із живих, сповнити свій сердечний и’язок, інакше тяжко їй піти з цього світу. Вона мала дитину, бажала поблагословити її на життя, смерть забрала її передчасно… До палати входить молодий  лікар  з сестрою-жалібни-

В очах хворої можна було бачити всю душу матері. З тихим зойком покликала лікаря до себе. Він згадав . п|… спою матір і став на коліна біля ліжка. Хвора поклала на його голову і шепотіла блідими устами благосло-

|> Ірини.

Тепер вона радо покидала цей світ, розлучалася з тяж-

| тім  життям  прислужниці панів..

Категорія: Михайло Яцків – Збірка творів

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.